Рішення № 62338509, 18.10.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/5309/15 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/783/1700/16 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія:5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Берези В.І.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю: ОСОБА_2, його представника - ОСОБА_3,

ОСОБА_4, її представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 10 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи: Третя львівська державна нотаріальна контора, Львівська міська рада, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року позивач ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом (а.с.1-3), уточненим під час розгляду справи (а.с.49), в якому остаточно просила: визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_7 на будинок АДРЕСА_1, видане Шевченківською районною радою народних депутатів 09.04.1992 року; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом №6-176, видане 20.04.2015 року державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом № 6-174, видане 20.04.2015 року державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4; визнати за нею, як за спадкоємцем після смерті її батька - ОСОБА_9, право спільної часткової власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, а саме на приміщення: коридору 2-1 площею 8,50 кв.м., ванни 2-2 площею 2,70 кв.м., коридору 2-3 площею 7,50 кв.м., кухні 2-4 площею 12,60 кв.м., житлової кімнати 2-5 площею 21,40 кв.м., -загальною площею 52,70 кв.м., а також на надвірні будівлі та споруди: цегляний сарай під літ. «Д», дерев'яний сарай під літ. «Ж», цегляну вбиральню під літ. «Е», металеві ворота 1, металеву хвіртку 1.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що її батько - ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та батько відповідачів - ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є рідними братами, яким їхня мати у 1965 році, здійснивши відчуження садиби в с. Малі Грибовичі Жовківського району Львівської області, дала кошти для купівлі незавершеного будівництвом будинку у АДРЕСА_1, який вони добудували спільною працею та за спільні кошти. Зазначає, що увесь час її батько зі своєю сім'єю користувався 1/2 частиною будинку та належною до неї частиною земельної ділянки, оплачував комунальні послуги по окремому особовому рахунку, здійснив за свої кошти добудову до своєї частини будинку, а батько відповідачів користувався іншою частиною будинку, а тому вважає, що будинок належав обом братам в рівних частинах, однак, батько відповідачів без відома її батька оформив весь будинок на себе, тому просить визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане виконавчим комітетом Шевченківської районної ради народних депутатів 09.04.1992 року, та, відповідно, видані відповідачам після смерті їхнього батька в порядку спадкування свідоцтва про право на спадщину за законом на спірний будинок, і визнати за нею, яка за спадкоємцем згідно заповіту її батька, право власності на 1/2 частину будинку, якою за життя користувалась їхня сім'я.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 10.12.2015 року позов ОСОБА_6 задоволено.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право особистої власності ОСОБА_2 на жилий будинок 9 «а» з приналежними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1, видане виконкомом Шевченківської районної Ради народних депутатів 09.04.1992 року та зареєстроване у Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації 09.04.1992 року у реєстрову книгу №69 за реєстровим номером №10655.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.04.2015 року ОСОБА_2, видане державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. на 1/2 частину будинку 9 «а» з приналежними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1, яке зареєстроване в реєстрі за номером №6-176.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.04.2015 року ОСОБА_4, видане державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. на 1/2 частину будинку 9 «а» з приналежними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1, яке зареєстроване в реєстрі за номером № 6-174.

Визнано за ОСОБА_6 право спільної часткової власності на 1/2 частину будинку 9 «а» на АДРЕСА_1, що складається з приміщень: 2-1 коридор, площею 8,50 кв.м.; 2-2 ванна, площею 2,70 кв.м.; 2-3 коридор, площею 7,50 кв.м.; 2-4 кухня, площею 12,60 кв.м.; 2-5 житлова кімната площею 21,40 кв.м., загальною площею 52,70 кв.м., з приналежними до нього будівлями та спорудами: цегляний сарай під літ. «Д», дерев'яний сарай під літ. «Ж», цегляна вбиральня під літ. «Е», металеві ворота 1, металева хвіртка 1.

Рішення суду оскаржили відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, просять його скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Свої доводи апелянт ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що суд не дав належної правової оцінки тій обставині, що оспорюване позивачем свідоцтво про право особистої приватної власності ОСОБА_7 на житловий будинок №9 «а» з приналежними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 було видане на підставі рішення виконавчого комітету Шевченківської районної Ради народних депутатів №56 від 18.02.1992 року «Про самовільне будівництво», яке є чинним, і ні батьком позивача за життя, ні позивачем після його смерті не оспорювалось, а тому правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок теж немає. Апелянт зазначає, що право власності на будинок в цілому було зареєстроване на її батька, а тому у нотаріуса були всі для того законні підстави для видачі їй свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частину будинку. Апелянт вважає, що сам по собі факт користування батька позивача частиною спірного будинку та проживання у ній не є правовою підставою для задоволення позовних вимог позивача про визнання за нею права власності на цю частину будинку. Крім того, на думку апелянта, судом застосовані норми ЦК України (2004 року), які не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки на момент набуття права власності на спірний будинок у 1992 році діяли норми Закону України «Про власність». Крім того, апелянт вважає, що у суду не було правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання за нею права власності на частину будинку в порядку спадкування, оскільки позивач не надала доказів на підтвердження тієї обставини, що вона зверталась з цим питанням до нотаріуса і їй було відмовлено.

Доводи апелянта ОСОБА_2 є аналогічними за змістом доводам апелянта ОСОБА_4 Крім того, на думку ОСОБА_2, суд не дав належної правової оцінки доказам, які були досліджені в судовому засіданні, та матеріалам інвентаризаційної справи, згідно з якими будинок було побудовано ще в 1965 році, і, задовольняючи позов, не врахував, що позивач не надала жодного доказу в підтвердження участі її батька в будівництві спірного будинку. Зазначає, що суд в своєму рішенні не відобразив показання свідків, які підтвердили той факт, що на час будівництва спірного будинку батько позивача - ОСОБА_9 служив в армії, а згодом, одружившись, проживав з сім'єю першої дружини в родичів.

В судове засідання після оголошеної у ньому перерви, позивач та її представник не з'явились, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені у встановленому процесуальним законом порядку, наведені у клопотанні представника позивача про відкладення розгляду справи причини неявки в судове засідання колегія суддів не визнала поважними, оскільки вони не підтверджені належними доказами, треті особи теж не з'явились і клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли, а тому розгляд справи апеляційним судом завершено у їхній відсутності відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони відповідачів в підтримання апеляційних скарг, заперечення сторони позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.

Судом встановлено, що предметом спору є житловий будинок №9 «а» з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, який у рівних частках (по 1/2) належить на праві приватної власності відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 20.04.2015 року державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. після смерті їхнього батька - ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

З копій письмових документів, оригінали яких знаходяться в матеріалах інвентаризаційної справи, встановлено, що забудовником спірного житлового будинку АДРЕСА_1 був гр.ОСОБА_10, якому рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної Ради депутатів трудящих №469 від 09.05.1958 року було передано земельну ділянку площею 600 кв.м. для будівництва індивідуального житлового будинку згідно з затвердженим архітектором м.Львова проектом (а.с.6).

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної Ради депутатів трудящих №739 від серпня 1963 року (а.с.13, 40) гр.ОСОБА_10 надано дозвіл продати недобудований ним житловий будинок гр.ОСОБА_7 і зобов'язано їх нотаріально-засвідчений акт купівлі-продажу будинку представити в управління головного архітектора м.Львова.

Цим рішенням встановлено також термін закінчення будівництва згаданого будинку до 01.08.1966 року.

В матеріалах інвентаризаційної справи (а.с.32, 33) є довідки з місця проживання (АДРЕСА_1) та місця праці ОСОБА_7, які він отримував у серпні 1966 році для пред'явлення в нотаріальну контору.

Згідно з оціночними актами на будинок, складеними у період 1976 - 1991 роки власником будинку вказаний ОСОБА_7

У зведеному акті вартості будівель та споруд за жовтень 1991 року, батько позивача - ОСОБА_9 вказаний як користувач.

У 1981 році була відмітка про здійснення самовільного будівництва сараю, літньої кухні, гаражу, веранди.

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної Ради народних депутатів №56 від 18.02.1992 року «Про самовільне будівництво» (а.с.11,76) погоджено добудову веранди 3,30х8,60 і будівництвом літньої кухні 3,24х5,08, яку провів власник будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_7, затверджено акт про закінчення будівництва і введення в експлуатацію добудови до будинку і вирішено видати документи на право власності.

На підставі рішення виконавчого комітету Шевченківської районної Ради народних депутатів №66 від 18.02.1992 року, 09.04.1992 року виконавчим комітетом Шевченківської районної Ради народних депутатів видано ОСОБА_7 свідоцтво про право особистої власності на спірний будинок АДРЕСА_1, яке зареєстроване у Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації 09.04.1992 року (а.с.40).

Це свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок від 09.04.1992 року знаходиться в матеріалах спадкової справи, заведеної Третьою львівською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_7

На підставі вказаного вище правовстановлюючого документу на спірний будинок, 20.04.2015 року відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було видано свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті їхнього батька - ОСОБА_7, кожному - на 1/2 частинку будинку, які зареєстровані під №№6-174 та 6-176, відповідно.

Частиною другою статті 12 Закону України від 07.02.1991 року «Про власність», в редакції, чинній на момент набуття у власність ОСОБА_7 спірного будинку, було визначено, що громадянин набуває права власності на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Відповідно до пункту 7 Інструкції Міністерства комунального господарства Української РСР від 31.01.1966 року «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР», чинної на момент реєстрації права власності ОСОБА_7 на спірний будинок, реєстрація права власності на житловий будинок провадилась на підставі документів, що встановлювали право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком №1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 16 Додатку №1 вказаної вище Інструкції, до правовстановлюючих документів відносилось свідоцтво про право власності на будинок (домоволодіння), видане виконкомом місцевої ради депутатів трудящих або органами комунального господарства на підставі рішення виконкому.

Отже, вказаними вище документами підтверджено той факт, що батько відповідачів - ОСОБА_7 у встановленому законом порядку, відповідно до пп.7,22 Інструкції Міністерства комунального господарства Української РСР від 31.01.1966 року «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР», а саме: на підставі виданого 09.04.1992 року виконавчим комітетом Шевченківської районної Ради народних депутатів свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, яке було видане на підставі рішення уповноваженого на те органу місцевої ради народних депутатів - рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів №66 від 18.02.1992 року, набув право власності на спірний будинок.

У зв'язку з цим, безпідставними є доводи позивача та висновки суду першої інстанції про відсутність при оформленні батьком відповідачів права власності на спірний будинок правовстановлюючого документу - договору купівлі-продажу, укладеного між ним та гр.ОСОБА_10, оскільки право власності було оформлено уповноваженим на те органом на підставі правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності на будинок (домоволодіння), виданого виконкомом місцевої ради народних депутатів на підставі рішення виконкому.

За життя батько позивача рішення виконавчого комітету Шевченківської районної Ради народних депутатів від 18.02.1992 року, на підставі якого було видане свідоцтво про право власності на спірний будинок в цілому його брату - ОСОБА_7, не оспорював і заяви про оформлення за ним права власності на 1/2 частину будинку до виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів у встановленому порядку не подавав, а тому й підстав визнавати недійсним вказане вище свідоцтво про право власності на будинок немає.

Висновки суду першої інстанції про набуття права спільної часткової власності на спірний будинок ОСОБА_9 в результаті його спільної праці та за рахунок його спільних коштів не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки не підтверджені доказами, які є в матеріалах справи і досліджувались в судовому засіданні.

З урахуванням наведених вище мотивів, не підлягають задоволенню й всі інші вимоги позивача, оскільки підстав для визнання недійсними виданих відповідачам у встановленому законом порядку свідоцтв про право на спадщину на належне їхньому батькові на момент смерті на праві власності спадкове майно, теж немає.

Таким чином, суд першої інстанції, не давши належної правової оцінки дослідженим в судовому засіданні доказам, які сторони подали на підтвердження своїх вимог та заперечень, неправильно встановив фактичні обставини справи, а тому дійшов невірного висновку про доведеність позовних вимог позивача та наявність правових підстав для визнання недійсними оспорюваних в даній справі правовстановлюючих документів, застосував до спірних правовідносин норми матеріального закону, які не підлягали застосуванню, що призвело до неправильного вирішення даної справи і є, відповідно до п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставою для скасування апеляційним судом оскаржуваного рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 в повному обсязі за безпідставністю позовних вимог, пред'явлених до відповідачів.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.1-4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 10 грудня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Береза В.І.

Копняк С.М.