Рішення № 62338003, 30.09.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11576/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2015 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого - судді САВЛУК Т.В.

при секретарях Гноілек М.В., Локотковій І.С., Костів Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування квартирою,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2, просила усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю, квартирою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом позбавлення ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1, що є предметом позову.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, пояснила, що на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2012 року, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, позивач набула права власності на квартиру АДРЕСА_2, у встановленому порядку зареєструвала право власності на цю квартиру. На момент укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_4 була належним власником майна, право власності якої було підтверджено Свідоцтвом про право на спадщину, яке у встановленому порядку не було скасовано чи визнано недійним. В свою чергу, ОСОБА_5, який в подальшому здійснив продаж спірної квартири ОСОБА_2, на момент укладання договору купівлі-продажу квартири від 01.06.2012 року між позивачем та ОСОБА_4, не був належним власником спірної квартири, йому не було встановлено строк для прийняття спадщини та таку спадщину, на той час, він не прийняв. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа ПАТ «Державний ощадний банк» про визнання права власності в порядку спадкування задоволено частково, зокрема визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_3. На час ухвалення цього рішення, позивач ОСОБА_1, яка була вже власником цієї квартири, до участі у справі залучена не була, тому питання її прав та обов'язків щодо вказаної власності, судом вирішено не було. На даний час жодним рішенням суду, нормативним актом, право власності ОСОБА_1 на її власність, квартиру АДРЕСА_2, не визнано недійсним та не скасовано, незважаючи на ці обставини, відповідач ОСОБА_2, без дозволу власника квартири, яким є позивач, неправомірно зареєструвала своє місце проживання за адресою даної квартири, чим чинить позивачу перешкоди у здійсненні позивачем права власності, що спонукало позивача звернутись з цим позовом до суду з вимогами усунути позивачу перешкоди у користуванні власністю, квартирою за адресою: АДРЕСА_4, шляхом позбавлення відповідача права користування квартирою №269 в будинку №6/2 по вул. Микільсько-Слобідській в місті Києві.

Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, які приєднано до справи (а.с.34-39)

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно положень частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 319 цього ж Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої ст. 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_5, факт реєстрації права власності за ОСОБА_2 на вищезазначене житло підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 вересня 2015 року (індексний номер 44020484).

Таким чином, ОСОБА_2 набула права власності на квартиру АДРЕСА_5, підстави набуття відповідачем права власності на цю квартиру не оспорюються позивачем в межах даного спору.

Згідно положень частин другої ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має право передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинене нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 Цивільного кодексу України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира. (ст. ст. 379, 382 Цивільного кодексу України).

Права власника житлового будинку квартири визначені у ст. 383 Цивільного кодексу України та ст.150 Житлового кодексу України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Як роз'яснено у п.33 та п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року за №5 « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).

Таким чином, виходячи з положень ст.ст. 15,16, 386, 391 Цивільного кодексу України гарантовано власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.

У відповідності до положень норм статей 16,391,386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Як з'ясовано судом в межах даного спору, 26 листопада 2014 року Дніпровським районним судом міста Києва ухвалено рішення у цивільній справі №755/25608/14-ц, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, Дніпровський районний відділ Державної міграційної служби у м.Києві про усунення перешкод в користуванні майном - задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 права користування квартирою №269 по вул. Микільсько-Слобідській, 6/2 в місті Києві .

Зобов'язано Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві зняти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. (а.с.66-70)

29 січня 2015 року Апеляційним судом міста Києва ухвалено рішення, яким скасовано рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 травня 2015 року, касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2015 року скасовано, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року - залишено без змін. (а.с.71-76)

Відповідно до частини третьої ст.61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що з моменту переходу права власності на спірну квартиру до нового власника ОСОБА_2 у попереднього власника квартири ОСОБА_1 припинено право користування житловим приміщенням, ці обставини встановлені рішенням Дніпровським районним судом міста Києва від 26 листопада 2014 року у цивільній справі №755/25608/14-ц, тому не потребують доказуванню в межах даного спору в силу положень частини третьої ст.61 Цивільного процесуального кодексу України.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що на момент звернення з цим позовом до суду, позивач ОСОБА_1 не є власником квартири АДРЕСА_5, оскільки факт неправомірного набуття права власності попереднім власником квартири ОСОБА_4, з якою позивачем ОСОБА_1 01 червня 2012 року укладено договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири, встановлено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02 жовтня 2012 року у цивільній справі №2-663/11, яким рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 березня 2011 року скасовано та ухвалене нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4 до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно. (а.с.43-45)

Виходячи з предмету спору та суб'єктивного складу сторін, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування квартирою, оскільки позивачем не надано доказів які мали підтвердити набуття позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_5, в той же встановлення підстав правомірного набуття права власності особою, яка звертається до суду за захистом порушених прав власника, є визначальним для вжиття заходів для відновлення порушених прав власника у спосіб, передбачений ст.ст. 386, 391 Цивільного кодексу України, на застосуванні яких наполягає позивач при зверненні з цим позовом до суду.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед інших, припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст.1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. (ст.4 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування квартирою є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки в межах даного спору судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 15,16, 319, 321, 386, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 4, 10, 11, 58, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування квартирою.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпровський районний суд міста Києва, яка подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

С у д д я: