Рішення № 62337746, 31.10.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/16624/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2016 року Рівненський міський суд

під головуванням судді Ковальова І.М.

при секретарі Мізера А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, поновлення права власності,-

в с т а н о в и в :

В Рівненський міський суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, поновлення права власності звернулась ОСОБА_1

Судом до справи залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Рівненського нотаріального округу ОСОБА_3

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просить суд їх задоволити та визнати недійсним договір дарування від 17 жовтня 2014 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за №2307 з моменту його укладення та поновити ОСОБА_1 право власності на квартиру №20, яка знаходиться в м.Рівне по вул.Соборній, 275.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що його довірителю на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. З моменту придбання і по сьогоднішній день вона постійно зареєстрована та проживає у вказаній квартирі. У звязку з тим, що позивач є особою похилого віку, вона потребує стороннього догляду і за нею постійно доглядала її двоюрідна сестра ОСОБА_4 Відповідач по справі є її сусідкою. В жовтні 2014 року позивач тяжко захворіла, вона не могла ходити та говорити, а на момент хвороби у неї з її двоюрідною сестрою ОСОБА_4 погіршились взаємовідносини і вона перестала заходити до позивачки. В цей час відповідач запропонувала доглядати її та утримувати до кінця життя, а взамін хотіла, щоб позивач подарувала їй квартиру. 17 жовтня 2014 року відповідач разом з нотаріусом прийшли до позивачки в квартиру і запропонували підписати договір дарування, який вона підписала і за даним договором вона безоплатно передала у власність ОСОБА_2 вищезазначену квартиру. Однак, укладений договір дарування не відповідав її внутрішній волі, оскільки вона думала про укладення договору довічного утримання, а не договору дарування. Вона не грамотна, а текст договору їй ніхто не зачитував, а навіть якби його і зачитали позивачці, вона б через тяжкий фізичний стан, викликаний хворобою, не змогла би його правильно оцінити.

З урахуванням викладеного вважає, що оспорюваний договір був вчинений позивачем під впливом помилки.

Тому, враховуючи вищевикладене, просить суд заявлені позовні вимоги задоволити.

В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнала, просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов. Додатково пояснила, що позивачем не наведено жодного аргументу та не подано будь-яких доказів на підтвердження своєї позиції, а саме що позивач вважала, що відповідач буде її утримувати, а за це вона подарує їй квартиру.

Тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

В судовому засіданні третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського нотаріального округу ОСОБА_3 вважає позов позивача безпідставним, оскільки при укладенні спірного договору позивач діяла добровільно без стороннього примусу. Переконавшись, що позивач діє добровільно нею був посвідчений вище вказаний спірний договір дарування квартири.

Заслухавши учасників судового процесу, свідків, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Дана обставина стверджується дослідженим в судовому засіданні витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданим Комунальним підприємством Рівненське міське бюро технічної інвентаризації від 15 вересня 2003 року №1477336 з якого вбачається, що квартира за адресою Рівненська область м.Рівне, вул.Соборна (вул.Ленінська), буд.275 кв.206 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу / ВАО № 235070 р№ 1265 / 18.08.2003 / Приватний нотаріус ОСОБА_5 Рівненського міського нотаріального округу на праві приватної власності.

17 жовтня 2014 року позивач ОСОБА_1 подарувала свою квартиру відповідачу ОСОБА_2

Дана обставина стверджується дослідженим в судовому засіданні договором дарування квартири від 17 жовтня 2014 року, посвідченим ОСОБА_3, приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованим в реєстрі за №2307 (НАВ 243650) з якого вбачається, що ОСОБА_1, іменована надалі дарувальник із однієї сторони та ОСОБА_2, іменована надалі обдаровувана з другої сторони, уклали цей договір про наступне:

п.1. За цим договором дарувальник ОСОБА_1 безоплатно передає обдаровуваній, а обдаровувана ОСОБА_2 приймає у власність квартиру за №206, що знаходиться в місті Рівне по вулиці Соборній, будинок №275.

Квартира однокімнатна, жилою площею 11,1 кв.м., загальною площею 20,5 кв.м.

П.2 Квартира належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18 серпня 2003 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 Рівненського міського нотаріального округу за р.№ 1265, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.10.2014 року, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 479153456101.

У звязку з хворобою дарувальника договір посвідчено удома за адресою: АДРЕСА_2.

З дослідженого в судовому засіданні паспорта позивачки серії МО 792548 виданого 27 грудня 1999 року Цюрупинським РВ УМВС України в Херсонській області вбачається, що ОСОБА_1 народилася 27 лютого 1934 року в с.Річки Корецького району Ровенської області.

Як вбачається з пояснень позивача, вона хворіє гіпертонічною хворобою ІІ ст. дисциркуляторна енцефалопатія, цукровим діабетом та хворобою Паркінсона.

Відповідно у звязку з похилим віком, за станом здоровя позивач потребує сторонньої допомоги, тому під час підписання договору дарування вона була переконана, що підписує договір довічного утримання.

Фактично передача квартири відповідачу не відбулась, позивач й надалі проживає у спірній квартирі, оплачує комунальні послуги, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні квитанціями, розрахункові книжки відкриті саме на її імя. А відповідач у спірній квартирі не проживає, її речі у помешканні відсутні, комунальні послуги за помешкання відповідач не сплачує.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", убачається, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Оспорюваний договір дарування не відповідає інтересам позивача, оскільки як вона пояснила, наміру дарувати квартиру не мала, а мала намір укласти договір довічного утримання, а на момент укладення спірного договору у позивача сталося загострення гіпертонічної хвороби, що і стало причиною її хвилювання про те, що за нею буде здійснювати догляд. Таким чином, при укладенні оспорюваного договору, волевиявлення позивача не було вільним, і не відповідало її внутрішній волі, що потягло за собою укладення договору на вкрай невигідних для неї умовах (добровільне позбавлення себе єдиного житла).

Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині визнання недійсним договору дарування від 17 жовтня 2014 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №2307 з моменту його укладання знайшли своє підтвердження, є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до повного задоволення.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення права власності на спірну квартиру то суд вважає, що позов в цій частині не підлягає до задоволення, оскільки відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В судовому засіданні позивач та його представник не довели, що дане право будь-ким не визнається чи оспорюється, тому з цих підстав, в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності суд вважає безпідставним, оскільки предметом даного спору є не розірвання оскарженого договору, з підстав, передбачених ст.727 ЦК України, а визнання його недійсним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,60,88,212,213,215,294 ЦПК України, 203,229,233,717 ЦК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, поновлення права власності задоволити частково.

Визнати недійсним договір дарування від 17 жовтня 2014 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №2307 з моменту його укладання.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий :