Ухвала суду № 62335792, 27.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/8030/15-ц Головуючий у І інстанції Муранова-Лесів І.В.Провадження № 22-ц/780/4139/16 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 58 27.10.2016

УХВАЛА

Іменем України

27 жовтня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Верланова С.М.,

при секретарі Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2016 року у справі за позовом заступника Бориспільського міжрайонного прокурора до Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_2 третя особа Реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області про визнання протиправним і скасування рішення сільської ради, скасуавння свідоцтва про право власності на нерухоме майно та повернення ділянки у власність ради, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року заступник Бориспільського міжрайонного прокурора звернувся до суду із вказаним вище позовом,який мотивував тим, що в ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою виявлено факт порушення Кіровською сільською радою Бориспільського району Київської області вимог закону при виділенні громадянам земельних ділянок. Посилався, що рішенням Кіровської сільської ради від 24 квітня 2015 року було затверджено проект землеустрою і передано у власність відповідачки ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування будинку по АДРЕСА_1. На підставі даного рішення ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 01 липня 2015 року, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

Вказував, що передача у власність ОСОБА_2 земельної ділянки відбулася з порушенням низки вимог чинного законодавста. Зокрема надана відповідачці земельна ділянка розташована в селі Артемівка в адміністративних межах Кіровської сільської ради, де план зонування та детальний план території відсутні, як відсутній і генеральний план населених пунктів Кіровської сільської ради. Стаття 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняє надання у власність чи у користування земельних ділянок за відсутності плану зонування або детального плану території. Отже, ділянка передана у власність ОСОБА_2 всупереч вимогам закону.

У зв'язку з наведеним, просив визнати протиправним та скасувати рішення Кіровської сільської ради від 24 квітня 2015 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування будинку по АДРЕСА_1 скасувати свідоцтво на право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1, видане на ім'я ОСОБА_2 01 липня 2015 року на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2016 року позов прокурора задоволено частково.

Не погоджуючись із рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову прокурора в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що вона не була повідомлена про судове засідання 9 березня 2016 року і як наслідок не мала можливості ознайомитися з матеріалами справи і надати заперечення на позов. Суд залишив поза увагою, що прокурор не надав документів на підтвердження своїх повноважень та не навів жодного доказу нанесення шкоди суспільним чи державним інтересам при виділенні їй ділянки. Судом не було взято до уваги, що ділянка є спільним сумісним майном її та чоловіка, придбаним в період шлюбу. Суд не витребував інформації щодо законності реєстрації спірної ділянки. Суд не врахував, що даний спір є публічно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства за правилами КАС України. Суд не врахував, що земельна ділянка була виділена іншому громадянину ще до 1 січня 2015 року. Суд не врахував, що рішення виносилося Кіровською сільською радою на підставі відповідних дозволів та висновків, які отримані в установленому законом порядку.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 подану апеляційну скаргу підтримала, просила задоволити та скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області як незаконне.

Прокурор в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Представник Кіровської сільської ради в суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав просив задоволити.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст.308 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що спірна земельна ділянка площею 0,1000 га була передана у власність ОСОБА_2 з порушенням вимог ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

При цьому суд виходив з того, що на момент прийняття Кіровською сільською радою рішення від 24 квітня 2015 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки план зонування та детальний план території у встановленому законом порядку сільською радою не розроблявся та не затверджувався у зв'язку із відсутністю коштів.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ч.ч.1,3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної місцевої ради за місцезнаходженням ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання (ч.6). Відповідна рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (ч.7).

Згідно ч.10 ст.118 ЗК України відповідна рада розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу ділянки у власність.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відповідно до ч.1 ст.19 цього Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.24 цього Закону у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Відповідно до п.61 Прикінцевих положень цього Закону дія частин 3 і 4 ст.24 цього Закону до 1 січня 2015 року не поширюється на території, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що рішенням Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 квітня 2015 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва і обслуговування будинку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 На підставі даного рішення ОСОБА_2 01 липня 2015 року видано свідоцтво про право власнсоті на нерухоме майно № НОМЕР_1 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2).

Також судом встановлено, що на час передачі Кіровською сільською радою у власність відповідачки спірної земельної ділянки площею 0,1000 га план зонування та детальний план території у встановленому законом порядку сільською радою не розроблявся та не затверджувався у зв'язку із відсутністю коштів (а.с.11).

Відповідно до положень ст.144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування » акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За таких обставин, з огляду на невідповідність оспорюваного прокурором рішення сільської ради Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», суд обгрунтовано задоволив вимоги прокурора щодо визнання протиправним і скасування рішення про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та виданого їй свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а також повернення ділянки у комунальну власність Кіровської сільскої ради.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не мала можливості ознайомитися з матеріалами справи і надати заперечення на позов колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні. З матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 19 лютого 2016 року звернулася до суду із двома письмовими заявами однакового змісту, де просила відкласти розгляд даної справи і надати їй можливість ознайомитися з матеріалами справи. Суд відклав розгляд до 9 березня 2016 року, проте протягом трьох тижнів відповідачка не скористалася своїми правами і не виявила бажання ознайомилася із матеріалами справи.

При цьому в ознайомленні зі справою суд їй не перешкоджав.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд залишив поза увагою, що прокурор не надав документів на підтвердження своїх повноважень та не навів жодного доказу нанесення шкоди суспільним чи державним інтересам при виділенні їй ділянки не грунтуються на вимогах закону.

Згідно ч.2 ст.45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ч.ч. 2 або 3 ст.25 Закону України «Про прокуратуру».

Звертаючись до суду, прокурор вказав у позові в тому числі, що звертається в інтересах держави як позивач, поскільки орган державного контролю, який здійснює державний контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування відсутній, а тому прокурор звертається до суду в інтересах держави, забезпечуючи реалізацію принципу верховенства права та правовий порядок в Україні, що встанолвлені статтями 8 та 19 Конституції України.

Так, як зазначав прокурор, відповідачка ОСОБА_2 набула права власності на земельну ділянку незаконно, адже та була передана їй у власність всупереч вимогам закону. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу земельної ділянки у власність.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Посилання у скарзі на те, що ділянка є спільним сумісним майном ОСОБА_2 та її чоловіка, придбаним в період шлюбу, суперечать п.5 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України, згідно якого особистою приватною власністю осдного з подружжя є земельна ділянка, набута ним за час шлюбу внаслідок приватизації із земель державної і комунальної власнсоті в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодекксом України.

Доводи скарги про неврахуванням судом того факту, що рішення виносилося Кіровською сільською радою на підставі відповідних дозволів та висновків, які отримані в установленому законом порядку та не витребував інформації щодо законності реєстрації спірної ділянки, не мають правового заенчення для вирішення спору, поскільки підставами позову проркурора є порушення вимог закону при передачі ділянки у власність відповідачки, а не незаконність її реєстрації, як помилково вважає апелянт.

Доводи скарги про те, що даний спір є публічно-правовим і має розглядатися в порядку за правилами КАС України не грунтуються на вимогах закону.

Згідно роз'яснень, викладених у п.7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ№ 3 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визнання підсудності цивільних справ» земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, регулюються земельним і цивільним законодавством. Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (ст.ст.210,211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (ст.212 ЗК).

З урахуванням наведеного, при визначенні підвідомчості справи потрібно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор порушив питання про визнання неправомірними рішення сільської ради та свідоцтва про право власності відповідачки на земельнуділянку. Тобто по суті прокурор оспорює право власності відповідачки на цю ділянку. Отже даний спір виник не у зв'язку із здійсненням відповідачем владних повноавжень, а стосується і пов'язаний із оспорюванням права власності відповідачки на земельну ділянку і згідно ст.15 ЦПК України підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Твердження апелянта, що земельна ділянка раніше була виділена іншому громадянину безпідставні, судом встановлено, що дана ділянка виділена відповідачці ОСОБА_2 із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, що стверджується рішенням Кіровської сілської ради.

Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів погоджується, що справа була розглянута у відсутність ОСОБА_2 , яка не була належним чином повідомлена про час розгляду, що свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Проте відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Наведені відповідачкою ОСОБА_2 в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо наявності передбачених законом підстав для задоволення позову, та не свідчать про неправильне вирішення справи судом, а відтак підстави для скасування чи зміни рішення відсутні з цих підстав відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення згідно доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: