Рішення № 62335308, 27.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 759/2267/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Макаренко В.В.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/13220/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Соколової В.В.

- Борисової О.В.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» Сокуренко Наталії Вікторівни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості відмовлено.

Позов ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору недійсним задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір від 10 лютого 2006 року SAMDN 20000005898708, укладений між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк».

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5 понесенні ним судові витрати, а саме: витрати на оплату проведення судово - почеркознавчої експертизи в розмірі 4000,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн., сплачений судовий збір в розмірі 243,60 грн., а всього 9 243,60 грн..

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» Сокуренко Наталія Вікторівна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року скасувати і постановити нове рішення про задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» та про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи. Вважає, що висновок судової почеркознавчої експертизи, проведеної експертом Київської незалежної судово - експертної установи, не повинен був прийматися судом до уваги, так як почеркознавча експертиза, що є одним із підвидів криміналістичної експертизи, може проводитися лише державною спеціалізованою установою, про що є пряма вказівка в ст. 7 Закону України «Про судову експертизу». Оскільки у цій цивільній справі експертиза була проведена недержавною організацією Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська незалежна судово - експертна установа», покладений в основу судового рішення висновок експерта є неналежним і недопустимим доказом. Посилалася також на те, що, в порушення вимог ЦПК України та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, судом не була постановлена ухвала про відібрання у ОСОБА_5 вільних, умовно - вільних та експериментальних зразків почерку, тобто, процедуру проведення експертизи також було порушено. Вказала, що судом першої інстанції також не була постановлена ухвала про допуск до участі у справі в якості представника ОСОБА_5 адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича, а тому безпідставним є стягнення з Банку на користь ОСОБА_5 5 000,00 грн. в якості відшкодування витрат на правову допомогу, яка надавалася вищевказаним адвокатом. Судом також не було встановлено розмір судового збору, що підлягав доплаті при заявлені ОСОБА_5 додаткових вимог про відшкодування судових витрат, та не зобов'язано провести таку доплату, тобто, протиправно розглянуто справу по суті за відсутності оплати позивачем за зустрічним позовом передбаченої законодавством суми судового збору. Поза увагою суду залишилося те, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, яке набрало законної сили, було встановлено ряд обставини, що мають значення для розгляду цієї справи та стосуються отримання ОСОБА_5 кредитних коштів за договором від 10 лютого 2006 року, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду у цій справі.

В судове засідання представник позивача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» не з»явився, про день та час слухання справи банк був повідомлений у встановленому законом порядку, причину неявки представника суду не повідомив, а тому, колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності представника ПАТ КБ « ПриватБанк».

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_11 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 лютого 2006 року до Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк», було подано заяву на видачу кредитної картки з встановленим лімітом кредитування в межах 10 000,00 грн. та базовою відсотковою ставкою 3% в місяць, підписану від імені ОСОБА_5.

В ній зазначено, що вказана Заява, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи банку разом становлять Договір про надання банківських послуг.

В графі заяви із зазначенням відомостей про клієнта вказано, що клієнтом є ОСОБА_5, який документується паспортом серія НОМЕР_1, виданим Ленінградським ГУ РУ МВС України в м.Києві 10 квітня 2012 року.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором від 10 січня 2006 року по клієнту Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» ОСОБА_5, станом на 31 січня 2015 року останньому нараховано заборгованість за користування кредитними коштами, отриманими при використанні кредитної картки, в розмірі 65 885,36 грн., з них: заборгованість за кредитом - 9991,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 55894,36 грн., фіксована складова штрафу у розмірі - 500,00 грн., процентна складова штрафу у розмірі 264,14 грн..

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01.11.2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 лютого 2006 року позовні вимоги було задоволено та стягнуто з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» 50 602,66 грн., а також стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства «Акцент -банк», ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» 10 000,00 грн..

Судом також встановлено, що в 2006 році ОСОБА_5 звертався до Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві з заявою про втрату паспорта громадянина України та його відновлення.

З 11 липня 2006 року особа ОСОБА_5 документувалася паспортом громадянина України серії НОМЕР_2, виданим Святошинським РУ ГУ МВС України в м. Києві 11 липня 2006 року.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи № 1680 від 01.04.2016 року, проведеної Київською незалежною судово-експертною на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року, було встановлено, що рукописні записи, виконані від імені ОСОБА_5 в графах електрофотокопії заяви від 10.02.2006 року та записи «Копия верна (ОСОБА_5.), зображення яких містяться в електрофотокопіях сторінок паспорта громадянина України НОМЕР_3 і довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, виконані не ОСОБА_5, а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_5, зображення якого міститься в графі «Підпис» електрофотокопії Заяви від 10.02.2006 року та підписи поряд із записами: «Копия верна (ОСОБА_5.), зображення яких містяться в електрофотокопіях сторінок паспорта громадянина України НОМЕР_1 і довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, виконані не ОСОБА_5, а іншою особою з наслідуванням справжньому підпису ОСОБА_5.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг від 10 січня 2006 року станом на 31.01.2015 року, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» посилалося на те, що між сторонами укладено договір, на підставі якого відповідач отримав кредитні кошти, обов'язок по поверненню яких він не виконує належним чином, в зв'язку з чим має непогашену заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за договором про надання банківських послуг від 10 січня 2006 року, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний договір був підписаний не ОСОБА_5, а іншою невідомою особою із використанням втраченого паспорта відповідача, з метою неправомірного заволодіння кредитними коштами шахрайським шляхом, а тому у ОСОБА_5 немає жодних зобов'язань перед Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк».

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, з наступних підстав.

Так, за Договором про надання банківських послуг від 10 лютого 2006 року сторонами зазначено Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приват банк» та ОСОБА_5.

В графі заяви від 10 лютого 2006 року, де вказуються відомості про клієнта, зазначено, що клієнтом є ОСОБА_5. Документом, що засвідчує особу клієнта, є паспорт Серія НОМЕР_1, виданий Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві 10 квітня 2001 року.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про паспорт громадянина України, яке затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України.

Згідно пункту 19 Порядку, про втрату паспорта громадянин зобов'язаний терміново повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

Пунктом 10.4 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ № 320 від 13 квітня 2012 року, встановлено, що погашаються, уважаються недійсними та знищуються, зокрема, паспорти, замість яких видано нові.

Враховуючи наявний в матеріалах справи лист начальника Святошинського районного відділу ГУ ДМС України в м. Києві, яким підтверджується факт втрати ОСОБА_5 паспорту Серія НОМЕР_1 та видача йому нового паспорту серія НОМЕР_2, а також експертний висновок № 1680 від 01.04.2016 року, що підтверджує належність підпису на поданих позивачем документах не відповідачу, а іншій особі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач ОСОБА_5 не підписував з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» Договір про давання банківських послуг від 10 лютого 2006 року.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Так як з досліджених доказів вбачається, що ОСОБА_5 в дійсності не виступав стороною за договором від 10 лютого 2006 року, не досягав будь-яких домовленостей з позивачем щодо отримання кредиту, його внутрішнє волевиявлення на вчинення даного правочину було відсутнє, кредитний договір про надання банківських послуг від 10 лютого 2006 року не може вважатися таким, що є укладеним з ОСОБА_5 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий Святошинським РУ ГУ МВС України в м.Києві 11 липня 2006 року) в розумінні ст. 638 ЦК України, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення первісного позову про стягнення заборгованості.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним Договору про надання банківських послуг від 10 лютого 2006 року, ОСОБА_5 посилався на те, що спірний договір було підписано від його імені невідомою особою з використанням втраченого паспорту шляхом вклеювання до нього фотокартки іншої особи, з метою шахрайського заволодіння кредитними коштами Банку, його власне волевиявлення на укладення договору було відсутнє, а тому, за змістом ст.ст. 203, 215 ЦК України, цей договір підлягає визнанню недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги та, визнаючи договір від 10 лютого 2006 року SAMDN 20000005898708 недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що в момент підписання спірного договору волевиявлення ОСОБА_5, як сторони правочину, на укладення договору було відсутнє, а тому, за правилом ст. ст. 203, 215 ЦК України, договір про надання банківських послуг від 10 лютого 2006 року є недійсним.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам закону, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки в ході судового розгляду судом встановлено, що волевиявлення ОСОБА_5, як особи, що зазначається як учасник спірного правочину, на укладення договору було відсутнє, враховуючи, що договір від 10 лютого 2006 року було підписано іншою особою, яка, за допомогою підробленого паспорту видавала себе за ОСОБА_5, колегія суддів вражає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність в момент підписання договору волевиявлення безпосередньо ОСОБА_5 на вчинення правочину та про наявність правових підстав для визнання вказаного правочину недійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок судової почеркознавчої експертизи № 1680 від 01.04.2016 року, проведеної експертом Київської незалежної судово - експертної установи, не є належним і допустимим доказом, так як вчинений експертом недержавної установи, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно ст.ст. 143, 144 ЦПК України, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються: підстави та строк для проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів, ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослідження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками

зазначених установ. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням

криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Стаття 9 Закону України «Про судову експертизу» визначає, що атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, а у випадках, передбачених частиною четвертою статті 7 цього Закону, - іншим фахівцям з відповідних галузей знань.

В статті 16 Закону України «Про судову експертизу» зазначається, що метою атестації судового експерта є оцінка професійного рівня фахівців, які залучаються до проведення судових експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та методичної бази судової експертизи. Залежно від спеціалізації їм присвоюється кваліфікація

судового експерта з правом проведення певного виду експертизи.

Судова - почеркознавча експертиза у справі була призначена ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року. Проведення експертизи було доручено Київській незалежній судово - експертній установі.

Як вбачається з Висновку № 1680 від 01.04.2016 року, експертне дослідження було проведено експертом Кривошеїною О.П..

Відповідно до даних з Реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України, експерт Кривошеїна Олена Петрівна за типом експерта значиться як фахівець державної спеціалізованої установи, є судовим експертом - криміналістом із правом проведення почеркознавчої та авторознавчої експертизи, зокрема по спеціальності 1.1 - дослідження почерку і підписів.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним прийняття судом першої інстанції Висновку № 1680 від 01.04.2016 року до уваги як належного і допустимого доказу, так як вказаний висновок отримано за результатами експертного дослідження, призначеного ухвалою суду та проведеного атестованим судовим експретом - криміналістом.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не передавалися на дослідження експерту вільні, умовно - вільні та експериментальні зразків почерку ОСОБА_5 не гуртуються на фактичних обставинах справи.

Відповідно до п. 1.3 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Як зазначено в Висновку № 1680 від 01.04.2016 року, на експертизу судом було надано вільні та умовно вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_5.

В подальшому, на виконання клопотання експерта, судом було направлено до експертної установи додаткові вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_5, перелік яких вказаний у Висновку № 1680 від 01.04.2016 року.

Таким чином, судовому експерту було надано достатню кількість досліджуваного матеріалу, необхідну для забезпечення проведення експертизи, у відповідності до положень Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.

Колегія суддів також звертає увагу, що позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приват банк», будучи достовірно обізнаним про відновлення провадження у цивільній справі та надходження до суду експертного висновку, про що свідчить отримання позивачем поштового відправлення з копією ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року про відновлення провадження, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, з матеріалами справи не ознайомився, про проведення додаткової чи повторної експертизи клопотання не заявив.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував обставини, встановлені заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01.11.2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 лютого 2006 року, які, за змістом ст. 61 ЦПК України, не підлягають повторному доказуванню, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують з огляду на те, що при розгляді справи Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська відповідач ОСОБА_5 присутній не був, докази на підтвердження своїх заперечень з приводу неукладення з ним договору не подавав, а питання щодо справжності підпису відповідача на кредитному договорі судом не досліджувалося та не з'ясовувалося.

Безпідставними є також твердження апелянта про те, що суд першої інстанції розглянув справу по суті, не забезпечивши сплату позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_5 судового збору у передбаченому законом розмірі.

З матеріалів справи вбачається, що при поданні зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 було сплачено судовий збір в розмірі, що встановлений положеннями Закону України «Про судовий збір» в редакції станом на дату звернення до суду за подання позовної заяви немайнового характеру, а саме 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, що становить 243,60 грн..

Одночасно, подання ОСОБА_5 в червні 2016 року заяви про відшкодування понесених у справі судових витрат не вважається пред'явленням до відповідача окремої вимоги майнового характеру, за яку підлягає сплаті судовий збір, так як за своєю правовою природою відшкодування судових витрат є процесуальним правом сторони у справі, яке закріплене в ст. 88 ЦПК України.

В постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно ЦПК. Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.

Таким чином, доводи апелянта про те, що позивач за зустрічним позовом неправомірно не сплатив судовий збір при поданні заяви, в якій просив стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» понесені судові витрати, а суд не зобов'язав провести доплату такого збору, не ґрунтуються на положеннях законодавства та є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» та задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 також не спростовують.

Разом з тим, вирішивши правильно існуючий між сторонами спір по суті, суд першої інстанції невірно визначився з розміром судових витрат, які підлягають стягненню з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5.

Так, за правилом ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно п.45 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу судом на загальних підставах, визначених статтею 88 ЦПК.

Так як матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_5 було проведено оплату за проведення призначеної на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року експертизи в розмірі 4000,00 грн., суд першої інстанції правомірно стягував вказану суму з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5.

Обґрунтованим та таким, що відповідає змісту ст. 88 ЦПК України, є також стягнення з позивача на користь відповідача 243,60 грн. судового збору, сплаченого при поданні зустрічної позовної заяви, що підтверджується квитанцією від 12 травня 2015 року на аркуші справи 38.

Одночасно, ОСОБА_5 заявлено також про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн., сплачених на користь адвоката Шаповалова Андрій Миколайовича за надання ним правової допомоги на підставі договору № 27-03/15 від 27 березня 2015 року.

Стаття 79 ЦПК України визначає, що до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Відповідно до 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно ст. 40 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.

Як зазначено в ст. 42 ЦПК України, повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути, зокрема, договір про надання правової допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що 27 березня 2015 року між ОСОБА_5 та адвокатом Шаповаловим Андрієм Миколайовичем було укладено договір про надання адвокатом правової допомоги № 27-03/15.

Відповідно до положень договору, Шаповалов Андрій Миколайович, як адвокат, зобов'язався надати ОСОБА_5 правову допомогу, зокрема і по представленню інтересів клієнта в усіх судових установах.

Матеріалами справи підтверджується, що Шаповалов Андрій Миколайович, як адвокат, вчиняв ряд дій, спрямованих на захист інтересів свого клієнта під час розгляду даної цивільної справи, зокрема, формував, підписував та подавав до суду процесуальні документи і клопотання, звертався до державних органів з адвокатськими запитами, тощо.

Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції від 27 березня 2015 року, ОСОБА_5 було сплачено адвокату Шаповалову АндріюМиколайовичу 5000,00 грн., на підставі договору № 27-03/15.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що витрати ОСОБА_5 за надану йому адвокатом правову допомогу підлягають відшкодуванню, оскільки це відповідає змісту ст.ст.84, 88 ЦПК України.

Разом з тим, колегія суддів критично оцінює розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, що вчинений адвокатом Шаповаловим АндріємМиколайовичем, який наявний в матеріалах справи.

Так, в договорі № 27-03/15 сторони погодили, що ціна виконання доручення на надання правової допомоги визначається сторонами у додаткових угодах.

Згідно додатку № 1 до договору від 27 березня 2015 року, вартість оплати за надання послуг по юридичному супроводу в Святошинському районному суді м. Києва справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості становить 5 000,00 грн..

Відповідно до поданого адвокатом розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу на підставі договору № 27-03/15, Шаповаловим АндріємМиколайовичем було надано клієнту наступні види правової допомоги: попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин - тривалість 1 година; підписання договору та передача документів - тривалість 1 година; вивчення та правовий аналіз матеріалів справи - тривалість 2 години; дослідження судової практики при розгляді справ даної категорії - тривалість 2 години; написання та відправка адвокатських запитів - тривалість 2 години; написання та підготовка процесуальних документів - тривалість 2 години; подача документів до суду - тривалість 1 година. Всього, згідно розрахунку, адвокатом було затрачено 11 годин. Вартість однієї години наданих адвокатських послуг становить 487,20 грн..

Стаття 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлює, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

В пункті 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Аналізуючи поданий адвокатом Шаповаловим Андрієм Миколайовичем розрахунок, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Зазначені в розрахунку види наданої правової допомоги, такі як консультація щодо спірних правовідносин, вивчення та аналіз матеріалів справи, написання, підготовка та подача до суду процесуальних документів, відповідають змісту Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», підтверджуються матеріалами справи, а тому оплата за їх надання підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Вказаний в розрахунку такий вид правової допомоги як підписання договору та передача документів не є за своєю природою юридичним супроводом цивільної справи, як це передбачено в договорі між сторонами, а тому, оплата за час, витрачений на дану дію, не підлягає компенсації.

Не є юридичним супроводом конкретної цивільної справи і така дія, як вивчення адвокатом судової практики при розгляді справ даної категорії, так як, з сукупного аналізу положень Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» вбачається, що відшкодовуються витрати на правову допомогу, яка являє собою вчинення процесуальних дій, що безпосередньо стосуються ходу судового розгляду певної справи.

Також, суд не вважає підтвердженим зазначені адвокатом в розрахунку відомості про те, що для написання та відправки адвокатських запитів йому знадобилося 2 години, так як в матеріалах справи наявний лише один адвокатський запит, що подавався Шаповаловим Андрієм Миколайовичем. Відомостей щодо вчинення інших будь-яких запитів матеріали не містять,а тому, колегія вважає за доцільне зменшити зазначений адвокатом розмір затраченого на вказані дії часу з 2 годин до 1 години.

Таким чином, в сукупності, адвокатом Шаповаловим Андрієм Миколайовичем було витрачено на надання правової допомоги у цій цивільній справі 7 годин.

Погоджений сторонами розмір оплати за одну годину наданих послуг не перевищує межу, встановлену Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», а саме 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати (1218 грн. * 0,4 = 487,20 грн.), а тому може бути застосований при розрахунку компенсації вартості наданих адвокатських послуг.

За таких обставин, до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5 у відшкодування витрат на правову допомогу підлягає 3 410,40 грн..

При цьому доводи апеляційної скарги про те, що Шаповалов АндрійМиколайович не був допущений до участі у справі на підставі ухвали суду, а тому витрати на надання ним правової допомоги не підлягають відшкодуванню, не приймаються до уваги, так як з матеріалів справи вбачаться наявність у адвоката всіх документів на підтвердження повноважень представника ОСОБА_5, що вимагаються ЦПК України та Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Крім того, адвокат Шаповалов Андрій Миколайович не здійснював представництво інтересів ОСОБА_5 безпосередньо в судових засіданнях, а вчиняв інші процесуальні дії, які уповноважений вчиняти представник особи в ході юридичного супроводу судової справи.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги представника позивача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» Сокуренко Наталії Вікторівни що стосуються порядку присудження до стягнення судових витрат є частково обґрунтованими, а тому рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року необхідно змінити в частині відшкодування судових витрат та стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5 у відшкодування судових витрат: витрати на проведення судово - почеркознавчої експертизи в розмірі 4000,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 3 410,40 грн., судовий збір в розмірі 243,60 грн., а всього 7 654,00 грн..

В решті рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року є законним та обґрунтованим і підлягає залишенню без змін.

Керуючись Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», ст.ст. 79, 84, 88, 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» Сокуренко Наталії Вікторівни задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року змінити в частині відшкодування судових витрат.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5 у відшкодування судових витрат: витрати на проведення судово - почеркознавчої експертизи в розмірі 4000,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 3 410,40 грн., судовий збір в розмірі 243,60 грн., а всього 7 654,00 грн..

В решті рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: