Ухвала суду № 62330154, 25.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3761/15 Головуючий у 1-й інстанції: Басай О.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Петрика І.Й.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

представника відповідача - Ярового А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «УВК Україна» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року,

У с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство «УВК Україна» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 лютого 2015 року №0000632201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, встановивши реальність господарських операцій позивача із контрагентами, на підставі яких ним сформовано податковий кредит.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем в період з 24 по 30 грудня 2014 року проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавств при взаємовідносинах з Товариствами з обмеженою відповідальністю «КВП Спецбуд» і «КВП Прайм» за період з 01 серпня по 30 вересня 2014 року, за підсумками якої складено акт від 13 січня 2015 року №44/10-13-22-05/36449095 та виявлено порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на 568 808,00 грн, в тому числі 148 755,00 грн - за серпень 2014 року, 420 053,00 грн - за вересень 2014 року.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 лютого 2015 року №0000632201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 853 213,00 грн, з них 568 808,00 грн - за основним платежем, 284 405,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням контролюючого органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи, підставою прийняття спірного рішення був висновок відповідача про заниження позивачем податкового кредиту на суму 148 755,00 грн, сформованого на підставі взаємовідносин із ТОВ «КВП Спецбуд» і ТОВ «КВП Прайм» у серпні та вересні 2014 року. Такий висновок обґрунтовано відсутністю правових підстав для декларування показників податкового кредиту на підставі отриманих від указаних контрагентів податкових накладних, оскільки останні, за висновком контролюючого органу, мають ознаки ризиковості. На переконання відповідача, зазначені ознаки підтверджуються тим, що контрагенти позивача мали господарські відносини із іншими підприємствами, правомірність господарської діяльності яких ставиться під сумнів через відсутність достатніх для її ведення основних засобів та трудових ресурсів, а також відсутність за податковою адресою. Крім того, відповідачем в акті зазначено, що позивач не надав до перевірки підтверджуючих господарські операції зі своїми контрагентами документів. Як наслідок, відповідач дійшов висновку про неправомірність отримання податкової вимоги позивачем на підставі відносин із ТОВ «КВП Спецбуд» і ТОВ «КВП Прайм».

Позивач стверджує, що первинні документи по спірним господарським операціям під час податкової перевірки у нього не витребовувались, і були надані до заперечень на складений після перевірки акт. Це підтверджується змістом згаданих заперечень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням цього Кодексу, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що позивач є платником податку на додану вартість, перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області. Видами господарської діяльності позивача є, зокрема, неспеціалізована оптова торгівля, складське господарство, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, інша поштова та кур'єрська діяльність.

Із матеріалів справи та пояснень позивача слідує, що в рамках своєї господарської діяльності позивач надає іншим суб'єктам господарської діяльності комплексі логістичні послуги, пов'язані зі зберіганням, складським обслуговуванням, організацією та перевезенням вантажів замовників, які включають, зокрема, прийом вантажу, складування, зберігання, сортування, пакування, навантаження/розвантаження тощо.

Як установлено судом, між позивачем, як замовником, і ТОВ «КВП Спецбуд», як виконавцем, укладено договір про надання послуг №У-0508 від 05 серпня 2014 року, відповідно до якого виконавець зобов'язувався за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату послуги з комплектації, переупаковки наборів, вкладення стікерів, а замовник - оплачувати надані послуги.

Додатком №2 від 01 вересня 2014 року до цього договору між сторонами визначено тарифи на вищевказані послуги.

Підтвердженням виконання умов даного договору та відповідних фактів господарських операцій протягом вересня 2014 року слугує акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та виписана контрагентом податкова накладна.

Також, із матеріалів справи вбачається, що між позивачем, як замовником, і ТОВ «КВП Спецбуд», як виконавцем, укладено договір про надання послуг №ПР-0508 від 05 серпня 2014 року, відповідно до якого замовник дає завдання, а виконавець зобов'язується виконати вантажно-розвантажувальні роботи згідно заявки замовника. Така заявка подається виконавцю в письмовій/усній формі з використанням телефонного/електронного зв'яязку.

Додатками №1 від 05 серпня 2014 року та №2 від 01 вересня 2014 року до вказаного договору визначено вартість вищезазначених навантажувально-розвантажувальних робіт, що мають бути виконані в серпні та вересні 2014 року.

Підтвердженням виконання умов даного договору, відповідних фактів господарських операцій протягом серпня - вересня 2014 року та розрахунків між сторонами угоди слугують акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), виписані контрагентом податкові накладні, акт пред'явлення векселя до платежу, акти прийому-передачі векселів, прості векселі, виписки з банківського рахунку та платіжні доручення.

Також, із матеріалів справи вбачається, що між позивачем, як замовником, і ТОВ «КВП Прайм», як постачальником, укладено договір поставки товару №ТМЦ-0508 від 05 серпня 2014 року, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язвувая систематично поставляти і передавати у власність (повне господарське володіння) покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язувався приймами товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Додатками №№ 2, 3 від 01 вересня 2014 року до вказаного договору визначено найменування, кількість та вартість товару, а саме: термоусадочна та стретч-плівка.

Виконання умов даного договору, відповідні факти господарських операцій протягом серпня - вересня 2014 року та розрахунки між сторонами угоди підтверджуються видатковими та податковими накладеними, актом предявлення векселя до платежу, актом прийому-передачі векселів, простим векселем, виписками з банківського рахунку та платіжними дорученнями.

Попри наведене, позивачем надано пояснення та документальне підтвердження використання придбаних послуг та товару у власній господарській діяльності - при наданні іншим суб'єктам господарювання комплексних логістичних послуг.

Таким чином, позивачем надано суду первинні бухгалтерські та інші документи, які складені під час господарських відносин із контрагентами, які підтверджують поставки останніми позивачу послуг і товарів, доведено прямий зв'язок відповідних операцій із його господарською діяльністю та рух активів у процесі їх здійснення.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати цей податок та складати податкові накладні на кожну поставку товарів і послуг.

Тобто, спірні правовідносини відбулись між правосуб'єктними платниками податків і, до того ж, відповідають звичайній для позивача господарській діяльності згідно КВЕД.

Під час податкової перевірки контролюючим органом не висловлено жодних зауважень до змісту та форми документів, які складались між позивачем та його контрагентами. Більш того, із акту податкової перевірки взагалі не вбачається, що посадовими особами податкової інспекції досліджувались відповідні первинні документи, здійснювався їх аналіз та надавалась оцінка фактам, які вони підтверджують.

Висновки податкової інспекції про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються виключно на податковій інформації стосовно взаємовідносин контрагентів позивача із іншими підприємствами.

Проте, такі доводи контролюючого органу є безпідставними, адже за правилами податкового законодавства, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Податкове законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання податкового обов'язку тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо порушника, а не його контрагентів, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання першим незаконної податкової вигоди.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» та від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи, позаяк є необґрунтованими та суперечать чинному на час спірних правовідносин податковому законодавству. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності спірного рішення та наявності підстав для його скасування.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого суду та не свідчать про порушення цим судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін на підставі пункту 1 статті 198 та статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як убачається із матеріалів справи, при поданні апеляційної скарги відповідачем не було надано доказів сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року скаржнику відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення апеляційним судом.

Оскільки станом на момент вирішення справи доказів відповідної сплати судового збору апелянтом суду не надано, відповідно до статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

З урахуванням положень Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 110% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, яка становить 5 359,20 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (код платника (код за ЄДРПОУ) - 39471029; адреса платника: 08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Ломоносова, 34) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897; банк отримувача - ГУДКСУ у м. Києві; код банку отримувача (МФО) - 820019; рахунок отримуавача - 31211206781007; код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 5 359 (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн, 20 (двадцять) коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя Т.Р. Вівдиченко суддяІ.Й. Петрик

(Повний текст ухвали складений 28 жовтня 2016 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Петрик І.Й.