Постанова № 62329301, 26.10.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2016 р. Справа №805/1060/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кірієнко В.О.,

при секретарі Шерстюк Н.А.,

за участю представників сторін

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників в м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.03.2015року за №0000304000/2266/10/28-03-40, №0000314000/2267/10/28-03-40,-

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2016 року до суду надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників в м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.03.2015року за №0000294000/2265/10/28-03-40, №0000304000/2266/10/28-03-40 та №0000314000/2267/10/28-03-40.

Ухвалою суду від 19.04.2016року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.03.2015року за №0000294000/2265/10/28-03-40, №0000304000/2266/10/28-03-40 та №0000314000/2267/10/28-03-40 були роз'єднані.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 21.01.2016року по 04.02.2016року відповідачем було проведено камеральну перевірку даних задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку та суми залишку від'ємного значення попередніх звітних податкових періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за грудень 2015року, за результатами вказаної перевірки податковим органом було складено акт перевірки від 04.02.2016р. за №41/28-03-40/00210602.

Згідно висновків атку перевірки встановлені, зокрема, наступні порушення: п. 44.1 ст. 44, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201, п.198.3 ст.198, п.199.1 ст.199 Податкового кодексу України в частині заниження суми податкового зобов'язання поточного звітного (податкового) періоду на 3 476 785,34грн., завищення суми податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 176 778,48грн., завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 3 653 564грн., завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 3 653 564грн.

За висновками акту перевірки податковим органом винесені спірні податкові повідомлення-рішення від 04.03.2015року за №0000304000/2266/10/28-03-40, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 3 653 564грн. та від 04.03.2015року за №0000314000/2267/10/28-03-40, яким збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними санкціями з податку на додану вартість в розмірі 365 356,40грн.

Позивач не погоджується з даними висновками та податковими повідомленнями-рішеннями податкового органу, вважає, що письмові докази у вигляді первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій позивача з контрагентами - постачальниками товарів/послуг спростовують висновки податкового органу, які грунтуються на припущеннях.

Представник позивача в судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В матеріалах справи наявні письмові заперечення проти позовних вимог, в яких зазначено, що згідно висновків атку перевірки від 04.02.2016р. за №41/28-03-40/00210602 встановлені наступні порушення: п. 44.1 ст. 44, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201, п.198.3 ст.198, п.199.1 ст.199 Податкового кодексу України частині заниження суми податкового зобов'язання поточного звітного (податкового) періоду на 3 476 785,34грн., завищення суми податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 176 778,48грн., завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 3 653 564грн., завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 3 653 564грн.

Виходячи з сукупності обставин, викладених в акті перевірки, а саме, наявність фактів, що свідчать про заниження суми податкового зобов'язання внаслідок здійснення експортних операцій самостійно виготовлених товарів за ціною нижче собівартості, встановлення невідповідності придбаних та реалізованих товарів по ланцюгуза період грудень 2015року, вважає висновки акту перевірки та спірні податкові повідомлення-рішення такими, що відповідають вимогам законодавства.

Просив відмовити в позовних вимогах в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, встановив наступне.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Енергомашспецсталь», зареєстровано в якості юридичної особи за кодом ЄДРПОУ 00210602 (84306, м. Краматорськ).

Основним видом економічної діяльності ПАТ «Енергомашспецсталь» є виробництво чавуну, сталі та феросплавів.

Відповідач, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників в м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС є юридичною особою та у відповідності до норм Податкового кодексу України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за своєчасністю, достовірністю,повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом, а також перевіряти достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків та зборів.

Судом встановлено, що 21.01.2016року по 04.02.2016року відповідачем було проведено камеральну перевірку даних задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку та суми залишку від'ємного значення попередніх звітних податкових періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за грудень 2015року, за результатами вказаної перевірки податковим органом було складено акт перевірки від 04.02.2016р. за №41/28-03-40/00210602.

Згідно висновків атку перевірки встановлені наступні порушення: п. 44.1 ст. 44, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201, п.198.3 ст.198, п.199.1 ст.199 Податкового кодексу України в частині заниження суми податкового зобов'язання поточного звітного (податкового) періоду на 3 476 785,34грн., завищення суми податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 176 778,48грн., завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 3 653 564грн., завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 3 653 564грн.

За висновками акту перевірки податковим органом винесені спірні податкові повідомлення-рішення від 04.03.2015року за №0000304000/2266/10/28-03-40, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 3 653 564грн. та від 04.03.2015року за №0000314000/2267/10/28-03-40, яким збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними санкціями з податку на додану вартість в розмірі 365 356,40грн.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

Судом встановлено, що позивачем протягом грудня 2015року були виписані та задекларовані в Єдиному державному податкових накладних податкові накладні щодо здійснення експортних операцій товарів влансого виробництва.

Податковим органом в акті перевірки встановлено, що обсяг операцій, розрахований виходячи з перевищення собівартості самостійно виготовлених позивачем товарів над фактичного ціною їх постачання, не формує вартості експртованого товару, тому нульова ставка до такого обсягу не застосовується. Отже, перевищення собівартості експортованого позивачем товару над ціною продажу склало 17 383 927грн., у зв'язку з чим контролюючим органом було встановлено заниження податкового зобов'язання за грудень 2015року на суму ПДВ 3 476 785грн.

З такими доводами контролюючого органу суд не погоджується з наступних підстав.

За приписами пункту 23.1 статті 23 Податкового кодексу України базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

Відповідно до пункту 26.2 статті 26 Податкового кодексу України під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

Пункт 193.1 статті 193 Податкового кодексу України встановлює для ПДВ ставки податку від бази оподаткування в таких розмірах: 20 відсотків, 0 відсотків та 7 відсотків. Ставка 0 відсотків застосовується до операцій, визначених в ст. 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

- а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

- б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

- в) ввезення товарів на митну територію України;

- г) вивезення товарів за межі митної території України;

- е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Таким чином, вивезення товарів у митному режимі експорту є окремим об'єктом оподаткування, встановленим поряд з постачанням товарів і послуг з місцем постачання на митній території України.

Тобто в даному випадку до експорту не можуть бути застосовані правила визначення бази оподаткування, встановлені для інших об'єктів оподаткування.

Так, за змістом підпункту «а» підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України вивезення товарів за межі митної території України оподатковується за нульовою ставкою ПДВ.

В даному випадку відбувається лише одна операція по вивезенню товарів за межі митної території України, ніяких інших операцій не відбувається, і як слід не має підстав вбачати інший об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 194.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 Податкового кодексу України, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, яка є основною. Тобто застосування до однієї операції постачання дві різні ставки цей пункт не передбачає і одній базі оподаткування повинна відповідати одна ставка податку.

Особливості заповнення податкових накладних, складених на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання регулюється пунктами 9, 20 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 22 вересня 2014 року № 957.

Згідно з пунктом 9 Порядку податкові накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 12, 13, 20 цього Порядку, реєструються в Єдиному реєстрі податкових накладних та не видаються отримувачу (покупцю) товарів/послуг.

У верхній лівій частині такої податкової накладної робиться відповідна помітка "X" та зазначається тип причини, зокрема, причина 17 - складена на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання.

Відповідно до пункту 20 Порядку у разі якщо база оподаткування визначається виходячи із ціни придбання товарів/послуг, собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг або балансової (залишкової) вартості необоротних активів, а при здійсненні контрольованих операцій - виходячи із звичайних цін, і перевищує суму постачання таких товарів/послуг, необоротних активів, визначену виходячи з їх договірної вартості, тобто ціна придбання / собівартість / балансова (залишкова) вартість/ звичайна ціна перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання, постачальник (продавець) складає дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншу - на суму, розраховану виходячи з перевищення ціни придбання / собівартості / балансової (залишкової) вартості/ звичайної ціни над фактичною ціною. У податковій накладній, яка складена на суму такого перевищення, робиться позначка відповідно до пункту 9 цього Порядку (01 - Складена на суму перевищення звичайної ціни над фактичною (у разі здійснення контрольованих операцій); 15 - Складена на суму перевищення ціни придбання товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання; 17 - складена на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання; 16 - Складена на суму перевищення балансової (залишкової) вартості необоротних активів над фактичною ціною їх постачання). Така податкова накладна отримувачу (покупцю) не надається. При цьому у рядках такої податкової накладної, відведених для заповнення даних покупця, постачальник (продавець) зазначає власні дані.

Податковий орган при проведені податкової консультації виходив з того, що коли обсяг операцій, розрахований виходячи з перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання, не формує вартості експортованого товару, нульова ставка до такого обсягу не застосовується, а тому в податковій накладній з типом причини «17» визначається сума податку на додану вартість за основною ставкою, з чим суд не погоджується, оскільки при здійснені експорту товарів мова йде про одну операцію і про один об'єкт оподаткування, який згідно положень п. 195.1.1. ч. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України оподатковуються нульовою ставкою.

Як встановлено судом раніше, позивачем протягом грудня 2015року були виписані та зареєстровані податкові накладні на перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання відповідно до вимог Наказу Міністерства фінансів України від 22 вересня 2014 року № 957. Але ж, в даному випадку податкові зобов'язання за цими податковими накладними дорівнюють нулю.

Податковий орган під час проведенн перевірки виходив з того, що коли обсяг операцій, розрахований виходячи з перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання, не формує вартості експортованого товару, нульова ставка до такого обсягу не застосовується, а тому в податковій накладній з типом причини «17» визначається сума податку на додану вартість за основною ставкою, з чим суд не погоджується, оскільки при здійснені експорту товарів мова йде про одну операцію і про один об'єкт оподаткування, який згідно положень п. 195.1.1. ч. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу Україниоподатковуються нульовою ставкою.

Також слід зауважити, що доводи, викладені у акті перевірки податкового органу суперечать економічній сутності ПДВ як непрямого податку на споживання.

Податок на додану вартість (ПДВ) - це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до продажної ціни на товари (роботи, послуги) і сплачується кінцевим споживачем.

Податок на додану вартість - універсальний непрямий податок, який найбільшою мірою відповідає умовам ринкової економіки. Одна із властивих йому ознак - економічна нейтральність: податок стягується за однаковою ставкою щодо всієї споживчої бази.

Тобто, зміст ПДВ як непрямого податку передбачає, що безпосередній платник ПДВ не несе економічного тягаря з його сплати, який покладається на безпосереднього споживача товару чи послуги.

Експорт товарів оподатковується за нульовою ставкою, оскільки споживання товару на території України не відбуватиметься. Як слід, покладення обов'язків зі сплати 20% на експортера щодо операції з товаром, споживання якого в Україні не передбачається, суперечить економічній сутності ПДВ.

Крім цього, згідно з підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва у листі від 11.09.2013 р. N 8322 проінформувала, що презумпція правомірності є терміном, що широко застосовується у доктрині права та юридичній практиці та являється ознакою демократичної, правової держави, якою відповідно до ст. 1 Конституції України є й Україна. При цьому, презумпція є не достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою ймовірністю і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні юридичної справи.

Якщо розглядати презумпцію правомірності у контексті податкового законодавства та практики його застосування, можна зробити висновок, що у разі відсутності норми податкового законодавства або у разі колізії між ними, що дає право неоднозначного тлумачення положень податкового законодавства, рішення податкового органу або суду має бути прийняте на користь платника податків.

Отже, аналізуючи перелічені норми в їх сукупності можна зробити висновок про те, що податкова накладна на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання також повинна бути виписана із застосуванням нульової ставки.

Аналогічної правової позиції додержується Донецький апеляційний адміністративний суд у своїй постанові по справі 805/3316/15-а від 25.11.2015року.

Стосовно правомірності нарахування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у грудні 2015року суд зазначає наступне.

Між Приватним підприємством «Бріз» та ПАТ «Енергомашспецсталь» 04.08.2015року було укладено договір поставки №204580, за умовами якого постачальник (ПП «Бріз») передає у власність покупця (позивач), а покупець приймає та оплачує товар (феррохром, марганець металевий, ферромолібден, нікель, феррованадій, ферроніобій), загальна кількість, одниниця вимиру, ціна за одиницю вимиру та загальна ціна, виробник за яким, визначається сторонами договору у специфікаціях, що є невідємною частиною договору (т.1 арк.с.87-97).

Згідно з умовами договору позивачем були отримані податкові накладні від 01.12.2015року за №4 на суму 184 980грн., в тому числі ПДВ в розмірі 30 830грн. (т.1 арк.с.100), від 01.12.2015року за №5 на суму 160 796грн., в тому числі ПДВ в розмірі 26 799,36грн. (т.1 арк.с.124), від 01.12.2015року за №6 на суму 392 897,52грн., в тому числі ПДВ в розмірі 65 482,92грн. (т.1 арк.с.188), від 01.12.2015року за №7 на суму 321 997,20грн., в тому числі ПДВ в розмірі 53 666,20грн. (т.1 арк.с.195), видаткові накладні (т.1 арк.с.102, 126, 190, 196) та рахунки на оплату (т.1 арк.с.103, 127, 191, 197).

Транспортування товару підтверджується наданими позивачем товарно транспортними наладними (т.1 арк.с.104, 128, 192, 198).

Розрахунки між сторонами за правочином проводились в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (т.2 арк.с.17-26).

Суми податку на додану вартість по вказаних податкових накладних було включено до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних за вказаний період.

Подальше використання придбаних у ПП «Бріз» ТМЦ підтверджується наданими позивачем бухгалтерськими довідками, приходними ордерами, рапортами про витрати шихтових матеріалів, актами-сертифікатами, інфойсами, вантажно митними деклараціями (т.1 арк.с.105-123, 129-187, 193, 194, 199, 200-250, т.2 арк.с.1-16).

Відповідно до п.п. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Згідно з п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового Кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках,визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання,чи документ, що свідчить про суми доходу,нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з тим, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють Платника податків про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в редакції, що була чинна на момент здійснення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 199.1 ст.199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

Відповідно до вимог п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV із змінами та доповненнями (далі Закону № 996- ХІV) встановлено, що дії цього Закону № 996- ХІV поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Ст. 3 Закону № 996-ХІV встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно ст.1 Закону № 996- ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Ст. 4 Закону № 996-ХІV визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності на формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі Положення № 88).

Згідно з п.2.4 ст. 2 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.1 ст.2 Положення № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Суд вказує, на те, що відповідачем не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами - постачальниками.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 № К/9991/37637/12, від 17.02.2014 № К/800/50945/13, від 19.02.2014 № К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 № К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13, від 20.05.2014 №К/800/53111/13, від 05.06.2014 №К/800/1816/13, від 11.11.2014 №К/800/1336/14.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Стосовно висновків податкового органу щодо невідповідності придбаних та реалізованих товарів по ланцюгу контрагента - постачальника позивача ПП «Бріз» - ТОВ «Євроінтертранс» - Селянське фермерське господарство ОСОБА_2, які грунтуються на даних інформаційних податкових баз, суд не бере до уваги на підставі наступного.

Інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Дана правова позиція підтверджується доводами, що викладені в Постановах ВАСУ від 20.09.2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11: «Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності».

Відповідно до Листа ВАСУ від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд підкреслює, що письмові докази у вигляді первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій позивача з контрагентами постачальниками спростовують висновки податкового органу, які грунтуються на даних інформаційних податкових баз.

Частиною 4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Всупереч зазначеним нормам, в акті перевірки зазначалось, що господарські операції з контрагентом позивача ПП «Бріз» не підтверджуються, оскільки у Селянського фермерського господарства ОСОБА_2, яке є постачальником ТОВ «Євроінтертранс», що є постачальником ПП «Бріз» відсутній такий дозвільний вид діяльності, як продаж металевих сплавів та виробів, а основним видом його діяльності є вирощування зернових культур, бобових культур та насіння олійних культур.

Суд зазначає, що в акті перервірки відсутня інформація, яка може бути достатньою для формування доказової бази у ході проведення перевірок по ланцюгу постачання контрагентів - постачальників позивача.

Так, встановлення ознак «нереальності» правочинів внаслідок відсутності платника за місцезнаходженням, відсутності адміністративно-технічних можливостей для здійснення діяльності, не відповідність видів дільності платника з даними ЄДР є початковим етапом при відпрацюванні таких платників.

Основні вимоги до змісту доказової бази для встановлення правочинів такими, що мають нереальний характер - це визначення товарного, грошового потоків, аналізу документального оформлення проведених операцій, виконання робіт, транспортування, фактичне використання товарів у господарській діяльності, тощо.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угод між позивачем та його контрагентами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме, рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «нереальності» здійснених контрагентом позивача господарських операцій.

Враховуючи викладене, на підставі наведених норм податкового законодавства, при дослідженні первинних документів суд виходять із того, що платник податку має право на декларування податкового кредиту тільки при наявності одночасно наступних умов:

- списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною - що, відповідно до п.п.198.2 Податкового кодексу України є підставою для виникнення у платника податку права на податковий кредит;

- платник податку отримав від продавця товарів (послуг) належним чином складену та зареєстровану податкову накладну,інші подібні документи (п.201.10, 201.11 ПКУ).

Відсутність хоча б однієї з наведених вище умов не дає право платнику податку декларувати суму податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, порушення постачальниками товару (робіт, послуг) по ланцюгу постачання, певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту у випадку, якщо така залежність не визначена Податковим кодексом України.

Також Податковим кодексом України платник податку (покупець товару, послуг) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не зобов'язаний та не має повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (послуг) у ланцюгу постачання, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

За таких підстав позовні вимоги щодо скасування спірних податкових повідомлень-рішень є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статі 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтті 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників в м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.03.2015року за №0000304000/2266/10/28-03-40, №0000314000/2267/10/28-03-40 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників в м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС від 04.03.2015року за №0000304000/2266/10/28-03-40, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 653 564грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників в м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС від 04.03.2015року за №0000314000/2267/10/28-03-40, яким збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними санкціями з податку на додану вартість в розмірі 365 356,40грн.

Стягнути з Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників в м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» судові витрати в розмірі 60 283 (шістдесят тисяч двісті вісімдесят три)грн.81коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 26.10.2016 року.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 31.10.2016 року.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кірієнко В.О.