Рішення № 62327992, 25.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/6498/16 Головуючий 1 інст. Ворона С.В.

Справа № 617/66/16-ц Доповідач Бурлака І.В.

Категорія: договірні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«25» жовтня 2016 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 26 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним,

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2. В обґрунтування свого позову посилався на те, що 15 січня 2008 року ОСОБА_2 взяла у нього в борг грошові кошти в розмірі еквівалентному 4600,00 доларів США, що на сьогодні дорівнює 119600,00 грн. строком до 15 січня 2013 року, про що написала відповідну розписку.

Вказав, що до теперішнього часу ОСОБА_2 свої зобовязання за розпискою не виконала. Розмір індексу інфляції за період з 15 січня 2008 року по 14 січня 2016 року дорівнює 82165,20 грн., розмір трьох процентів річних від просроченої суми заборгованості за період з 15 січня 2013 року по 14 січня 2016 року дорівнює 10754,17 грн., всього процентів від суми позики за період з 15 січня 2008 року по 14 січня 2016 року - 107562,20 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 320081,57 грн., в тому числі 119600,00 грн. - основний борг, 107562,20 грн. - проценти від суми позики, 82165,20 грн. - індекс інфляції, 10754,17 - три відсотка річних від просроченої суми заборгованості та судові витрати.

Не визнавши позов, у березні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним зустрічним позовом до ОСОБА_1. В обґрунтування свого зустрічного позову посилалася на те, що в період з 1998 року до початку 2012 року вона знаходилась у психологічній залежності від лідера секти ОСОБА_3, яка була обумовлена застосуванням до неї жорстокими психологічними методами впливу.

Зазначила, що оскільки вона знаходилась в ситуації психологічного пресингу, загрози фізичної розправи, фізичного та психологічного виснаження, соціальної деривації, у неї були подавлені здібності до критичного мислення і адекватного оцінювання ситуації, вона не могла правильно сприймати та повною мірою усвідомлювати наслідки своїх дій, про що також зазначено в судово-психологічній експертизі № 1 від 26 березня 2012 року по кримінальній справі.

Вказала, що юридичний факт перебування її в ситуації психологічного пресингу, загрози фізичної розправи, фізичного та психологічного виснаження встановлено вироком Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року, який набрав чинності 07 жовтня 2014 року.

Вважала, що даючи розписку ОСОБА_1 вона діяла проти своєї справжньої волі внаслідок застосування до неї психічного тиску.

Просила визнати правочин, який виник внаслідок оформлення нею розписки від 15 січня 2008 року на імя ОСОБА_1 недійсним, як вчинений під впливом насильства.

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 26 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15 січня 2008 року в розмірі 119600,0 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 205,98 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути судові витрати разом із комісією. При цьому посилався на неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклав позовні вимоги.

Зазначив, що судом першої інстанції стягнуто судові витрати в 17 разів менше ніж ним сплачено; судом не було розглянуто його клопотання щодо забезпечення позову та направлення запиту до реєстраційної служби і витребування даних про власність відповідача.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду змінити.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу за розпискою та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обгрунтовано виходив з того, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та з недоведеності того, що цю розписку укладено під впливом насильства з боку ОСОБА_1

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладання договору позики на його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 січня 2008 року ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_1 суму в розмірі еквівалентній 4600 доларів США, яку зобовязалася повернути 15 січня 2013 року, що підтверджується розпискою від 15 січня 2008 року.

До теперішнього часу заборгованість не повернуто.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що заборгованість за розпискою від 15 січня 2008 року ОСОБА_2 не повернуто.

Як встановлено судом першої інстанції та не оспорювалося сторонами ОСОБА_2 отримала грошові кошти в сумі 4600 доларів США. Сума боргу в гривневому еквіваленті на момент звернення склала 119600,00 грн.

Оскільки зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 119600,00 грн. та при цьому зазначив, що належних та допустимих доказів того, що саме ОСОБА_1 при написанні розписки застосував до неї фізичний або психічний тиск, що цю розписку написано нею проти її справжньої волі відповідно до статей 58, 59 ЦПК України матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року, на який посилається ОСОБА_2 не стосується договірних правовідносин, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у січні 2008 року.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення індексу інфляції, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обгрунтовано виходив з того, що оскільки сума боргу надавалася ОСОБА_2 в доларовому еквіваленті, індекс інфляції не застосовувався.

Виходячи з вимог закону і обставин справи судова колегія вважає висновок суду в цій частині обгрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно зясованих обставин справи та наявних в ній доказів, яким надана належна оцінка, та правильно встановив юридичну природу правовідносин і застосував закон, який їх регулює.

У звязку з чим судова колегія вважає, що підстав для його зміни чи скасування в цій частині немає.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення процентів від суми позики, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що в розписці не передбачено стягнення процентів.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Крім того, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахуванням процентів за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нарахованих відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами, трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України), проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Таким чином з відповідача на користь позивача необхідно стягнути не лише суму, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України ( крім інфляційних втрат), а також проценти за договором позики за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України.

Із матеріалів справи вбачається, що розмір трьох процентів від простроченої суми склав 10754, 17 грн. (119600,00х3%:365х1094 дня з 15 січня 2013 року по 14 січня 2016 року) та розмір процентів за користування грошовими коштами з 15 січня 2013 року по 14 січня 2016 року склав 51652, 52 грн. Так,

з 15.01.2013 року до 09.06.2013 року 119600х7,5:365х146:100=3588,00 грн.;

з 10.06.2013 року до 12.08.2013 року 119600х7:365х64:100=1468,00 грн.;

з 13.08.2013 року до 14.04.2014 року 119600х6,5:365х245:100=5218,16 грн.;

з 15.04.2014 року до 16.07.2014 року 119600х9,5:365х93:100=2895,00 грн.

з 17.07.2014 року до 12.11.2014 року 119600х12,5:365х119:100=4874,11 грн.;

з 13.11.2014 року до 05.02.2015 року 119600х14:365х85:100=3899,29 грн.;

з 06.02.2015 року до 03.03.2015 року 119600х19,5:365х26:100=1661,30 грн.;

з 04.03.2015 року до 27.08.2015 року 119600х30:365х178:100=17497,64 грн.;

з 28.08.2015 року до 24.09.2015 року 119600х27:365х28:100=2477,20 грн.;

з 25.09.2015 року до 14.01.2016 року 119600х22:365х112:100=8073,82 грн.

Посилання ОСОБА_1 на те, що проценти за користування грошовими коштами необхідно стягувати з моменту укладання договору, а не з моменту прострочення виконання грошового зобовязання є необгрунтованими, оскільки обов'язок позичальника сплати проценти за користування грошима, передбачені статтею 1048 ЦК України в сумі подвійної ставки НБУ виникає у з моменту прострочення виконання грошового зобовязання, якщо інше не встановлено договором.

Із розписки вбачається, що проценти за користування грошовими коштами не визначалися, тому таке право у позивача виникло з моменту прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме з 15 січня 2013 року, а не з 15 січня 2008 року.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строк позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У звязку з чим рішення суду в частині відмови в задоволенні позову в частині стягнення процентів, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позов частково ОСОБА_1 в цій частині з підстав, зазначених вище.

Питання щодо стягнення судового збору в розмірі 1082, 10 грн. вирішується пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями та підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч.1 ст.307, п.1 ч.1 ст.3, ст.309, ч.2.ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 26 травня 2016 року змінити, скасувавши його в частині стягнення судового збору та доповнивши наступним.

Позов ОСОБА_1 в частині стягнення процентів від суми позики, індексу інфляції, 3 % річних від простроченої суми заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 10754, 17 грн., проценти від суми заборгованості в розмірі 51652, 52 грн. та судовий збір в розмірі 1082,10 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії