Рішення № 62325452, 24.10.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/20219/14-ц

Провадження № 2/344/1010/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2016 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

секретаря Мічути Т.Б.

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1

відповідача 1 ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про припинення права власності на нерухоме майно і стягнення грошової компенсації,-

В С Т А Н О В И В:

24 грудня 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4 про припинення права власності на нерухоме майно і стягнення грошової компенсації. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого на підставі розпорядження міського голови від 28 серпня 1998 року за № 346-р, на праві спільної сумісної власності йому, колишній дружині ОСОБА_2 та дочці ОСОБА_4 належить квартира АДРЕСА_1 в рівних долях по 1/3 частині. Шлюб між позивачем та ОСОБА_2 розірваний, тому позивач у даній квартирі не проживає. Також виділ в натурі 1/3 частки вищезазначеного житлового приміщення є неможливим, оскільки спірна квартира розташована на четвертому поверсі чотирьохповерхового будинку, технічної можливості відкрити окремий самостійний вихід немає. За таких обставин позивач просить стягнути з відповідачів компенсацію вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, що є спільною власністю, та припинити право на частку у спільній власності на спірну квартиру.

30 червня 2015 року позивачем надана до суду заява, в якій просить стягнути з відповідачів на його користь грошову компенсацію вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, що є спільною власністю у сумі 147070,00 грн., припинити право власності позивача на частку у спільній власності на квартиру.

08 грудня 2015 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідачів на його користь компенсацію вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, що є спільною власністю, у сумі 200000,00 грн. та припинити право на його частку у спільній власності на спірну квартиру.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що коштів на сплату компенсації немає, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 у жодне судове засідання не з'явилася, про причини неявки суду не повідомила, тоді як про час та місце слухання справи була повідомлена своєчасно та належним чином.

Відповідач була викликана у судове засідання через засоби масової інформації, про що свідчить наявне у матеріалах справи оголошення у газеті «Урядовий курєр» від 15 вересня 2016 року № 173 (5793). Проте відповідач не повідомила про причини своєї неявки і не подала заяв про розгляд справи за її відсутності, не було подано і заперечень на позовну заяву. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до частини девятої статті 74 Цивільного процесуального кодексу України, з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням міського голови від 28 серпня 1998 року за № 346-р, на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 належить квартира АДРЕСА_2 (а.с. 5).

Згідно будинкової книги, у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с. 6-7).

Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2, квартира розташована на четвертому поверсі чотирьохповерхового будинку та складається з 3-х кімнат житловою площею 37,9 кв.м, загальна площа квартири 56,2 кв.м (а.с. 8-9).

Між Житлово-експлуатаційною організацією № 7 та ОСОБА_3 17 серпня 1998 року укладений договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території (а.с. 10-12).

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірваний, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 14 листопада 2002 року зроблено запис за № 811 (а.с. 13).

Згідно довідки № 3003 від 17 червня 2002 року, виданої Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації, будинковолодіння № 51 квартира № 16 на вулиці Бельведерська в місті Івано-Франківську зареєстроване на праві власності та записано в реєстрову книгу за № 4447 за громадянином ОСОБА_3 на підставі свідоцтва на право власності від 29 вересня 1998 року (а.с.14).

ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування квартири від 16 березня 2011 року (а.с. 15-17).

Відповідно до Звіту ідентифікатор за базою ФДМУ 818048_03122015_151203-001 про оцінку трьохкімнатної квартири, вартість квартири АДРЕСА_2 становить 612580,00 грн. (67-88).

Стаття 129 Конституції України передбачає, що одним із основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов'язків або встановленні обґрунтованості будь якого кримінального обвинувачення, висунутогопроти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Положеннями частин першої-третьої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конституцією України (статтею 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплений принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частинами першою-третьою статті 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За змістом статті 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно статті 364 Цивільного кодексу України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Частина перша статті 365 Цивільного кодексу України передбачає, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Згідно частини першої статті 368 Цивільного кодексу України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Положеннями частини першої статті 369 Цивільного кодексу України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 370 Цивільного кодексу України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленомустаттею 364цього Кодексу.

У пункті 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 розяснено, що оскільки згідно з чинним законодавством суд вирішує спори співвласників щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової або іншої матеріальної компенсації за частку у спільній власності за наявності умов, передбаченихпунктами 1-4 частини першої та частини другої статті 365 ЦК, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

Судом встановлено, що позивач та відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_2, їхні частки у праві спільної сумісної власності є рівними. Позивач у спірному домоволодінні не проживає, зареєстрований за іншою адресою, не користується зазначеною власністю та не утримує її. Також позивачу на праві призваної власності належить квартира АДРЕСА_3. Позивач надає згоду на припинення його права власності на частку у спільній сумісній власності на квартиру.

За таких обставин суд вважає, що припинення частки позивача у спільному майні: квартирі АДРЕСА_2 не завдасть істотної шкоди його інтересам та інтересам інших співвласникам.

Враховуючи те, що вартість квартири АДРЕСА_2 становить 612580,00 грн., частки у праві спільної сумісної власності є рівними, тому слід стягнути з кожного відповідача на користь позивача грошову компенсацію частки у спільній сумісній власності по 200000,00 грн.

Виходячи з вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і взаємний звязок доказів у їх сукупності, вважає, що є підстави для припинення права власностіпозивача на частку у квартирі АДРЕСА_2 та стягнення грошової компенсації з відповідачів, тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

На підставі вищевикладеного, відповідно до статті 41 Конституції України, статей 319, 358, 364, 365, 368, 370 Цивільного кодексу України, керуючисьстаттями 3, 4, 6, 7, 10, 57-60, 77, 169, 197, 209, 212-214, 218, 222, 223, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України,суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про припинення права власності на нерухоме майно і стягнення грошової компенсації задовольнити у повному обсязі.

Припинити право власності ОСОБА_3 на частку у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію частки у спільній сумісній власності у розмірі 73535,00 грн. (сімдесят три тисячі пятсот тридцять пять грн. 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію частки у спільній сумісній власності у розмірі 73535,00 грн. (сімдесят три тисячі пятсот тридцять пять грн. 00 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Вступна та резолютивна частини рішення складені, підписані у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 24 жовтня 2016 року.

Повний текст рішення суду складений 28 жовтня 2016 року.

Суддя Л.В. Мелещенко