Рішення № 62303185, 21.10.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/17354/16-ц

Провадження № 2/127/5543/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2016 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

при секретарі Кондратюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 12.08.2016 року звернулась до суду із позовною заявою до Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи тим, що наказом головного лікаря Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру № 117-к від 29.07.2016 року «Про звільнення з роботи» ОСОБА_1 було звільнено з 0,25 ставки з посади лікаря дерматовенеролога денного стаціонару та з 0,25 ставки з посади лікаря фізіотерапевта у звязку зі скороченням штату та чисельності працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважає, що даний наказ є незаконним та підлягає скасуванню. Підставою для звільнення з роботи був наказ головного лікаря № 43 від 28.04.2016 року «Про зміни в організації виробництва і праці».

Рішення Вінницької обласної ради від 16.12.2015 року № 22 «Про обласний бюджет на 2016 рік», фонд оплати праці медичних працівників в повній мірі відповідає кількості наявних штатних посад та чисельності працівників.

Стосовно наказу МОЗ від 02.12.2004 року № 592 «Про подальше вдосконалення служби медичної статистики МОЗ України», то останній зобовязував привести штати територіальних інформаційних аналітичних центрів медичної статистики та інформаційно аналітичних відділів у відповідність до затверджених цим наказом асигнувань. Оскільки у ВОКШВД відповідно до штатного розпису, затвердженого 29.04.2016 року, інформаційно аналітичний відділ був відсутній, отже відсутніми були і підстави посилання на зазначений наказ.

Також процедуру звільнення вважає було порушено у звязку з неврахуванням обґрунтованої відмови профспілкового органу. 01.07.2016 року головним лікарем ВОКШВД було надано голові профспілкового комітету ОСОБА_2 подання про надання згоди на розірвання трудового договору із 22-ма працівниками диспансеру, в тому числі з ОСОБА_1 Однак профспілковий комітет ВОКШВД на засіданні від 11.07.2016 року вирішив відмовити в наданні дозволу на звільнення зазначених осіб, із обґрунтуванням такої відмови. Але незважаючи на відмову профспілкової організації на звільнення, наказом від 29.07.2016 року, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади.

Також при проведенні скорочення не було дотримано вимог законодавства щодо врахування права на залишенні на роботі. Наказом головного лікаря ВОКШВД від 28.04.2016 року № 43 «Про зміни в організації виробництва і праці» також було створено комісію по розгляду кандидатур, що мають переважне право на залишення на роботі. Зазначеною комісією було проведено два засідання, а саме 24.05.2016 року та 26.05.2015 року, на яких розглянуто питання щодо визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі. ОСОБА_3 з невідомих причин кандидатура позивача зазначеною комісією не розглядалася, не встановлювалися обставини, які б могли впливати на наявність переважного права залишення позивача на роботі та не проводився їх аналіз.

Процедура визначення працівника із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці є наперед упередженою та залежить від субєктивного відношення керівника до відповідного працівника. Враховуючи наведене, при визначенні переважного права працівника до уваги слід брати також і додаткові підстави. Серед обставин, що впливають на визначення переважного права у ОСОБА_1 на залишення на роботі, наявні наступні: наявністю у вказаної особи безперервного стажу з 2013 року, якість виконуваної роботи; в сімї зазначеної особи немає інших працівників з самостійним заробітком.

Зазначені факти були встановлені на засіданні профспілкової організації та закріплені в протоколі під час вирішення питання щодо надання дозволу на звільнення.

Процедура скорочення працівників також не відповідає вимогам закону у звязку з прийняттям рішення про зміни у виробництві та скорочення штату не уповноваженою на те особою.

Також ОСОБА_1 звертає увагу на відсутність у ОСОБА_4 повноважень головного лікаря ВОКШВД. ОСОБА_4 було призначено на посаду головного лікаря ВОКШВД розпорядженням голови Вінницької обласної ради 06.06.2014 року № 178. ОСОБА_3, як вбачається з правових норм, ОСОБА_4 станом на 03.08.2016 року (час прийняття рішення про звільнення позивача) не набув повноважень головного лікаря у т. ч. з правом прийняття та звільнення працівників медичного закладу. У звязку з вищенаведеним ОСОБА_1 звернулася до суду та просить визнати наказ ВОКШВД від 28.04.2016 року № 43 «Про зміни в організації виробництва і праці» незаконним та скасувати його; визнати незаконними та скасувати наказ ВОКШВД від 29.07.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з 0,25 ставки з посади лікаря дерматовенеролога денного стаціонару та з 0,25 ставки з посади лікаря фізіотерапевта ВОКШВД; зобовязати ВОКШВД поновити ОСОБА_1 на попередньому місці роботи на 0,25 ставки на посаді лікаря дерматовенеролога денного стаціонару та 0,25 ставки на посаді лікаря фізіотерапевта ВОКШВД з 29.07.2016 року; стягнути з ВОКШВД на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на попередньому місці роботи на 0,25 ставки на посаді лікаря дерматовенеролога денного стаціонару та на 0,25 ставки на посаді лікаря фізіотерапевта ВОКШВД з 29.07.2016 року, а також в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання; та стягнуті понесені судові витрати.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представники позов підтримали з обставин, викладених в позовній заяві, та просили задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, надавши суду пояснення.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що входив до складу профкому диспансеру. З боку диспансеру надійшло клопотання до профкому щодо звільнення ОСОБА_1 Клопотання щодо звільнення останньої розглядалося на засіданні комісії. Профком не задовольнив дане клопотання, у звязку з незаконними змінами. Пояснює, що ОСОБА_1 має переважне право залишення на роботі.

Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що являється головою профспілкової організації, також підтвердила той факт, що до профспілкової організації надходило клопотання від адміністрації диспансеру щодо звільнення ОСОБА_1, дане питання вирішувалось на засіданні профспілки. Рішення профспілки оформлялось протоколом. Згоду профспілковий комітет на звільнення ОСОБА_1 не надав. Протокол безпосередньо надавався адміністрації диспансеру, яка усно повідомила, що їх форма протоколу не влаштовує.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що входила до складу профкому диспансеру. З боку диспансеру надійшло клопотання до профкому щодо звільнення ОСОБА_1 Клопотання щодо звільнення останньої розглядалося на засіданні комісії. Профком не задовольнив дане клопотання.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та правовідносини, врегульовані нормамиКЗпП Українистосовно припинення трудових відносин.

Згідно із ч. 1ст. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти особі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Відповідно до ч. 6ст. 43 Конституції Українигромадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно дост. 60 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ОСОБА_1 працювала у ВОКШВД на посаді лікаря дерматовенеролога денного стаціонару та на 0,25 ставки на посаді лікаря фізіотерапевта з 23.09.2013 року по 29.07.2016 року, що підтверджується копією трудової книжки серії АН № 193550.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2ст. 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення допускається,якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Підставою для звільнення з роботи ОСОБА_1 був наказ головного лікаря № 43 від 28.04.2016 року «Про зміни в організації виробництва і праці».

Як зазначено в наказі ВОКШВД від 28.04.2016 року № 43 «Про зміни в організації виробництва праці», він був прийнятий на виконання наказу МОЗ від 23.02.2000 року № 33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоровя», наказу МОЗ від 02.12.2004 року № 592 «Про подальше вдосконалення служби медичної статистики МОЗ України», наказу Департаменту охорони здоровя та курортів Вінницької ОДА від 24.03.2015 року № 345 «Про результати проведення перевірки Вінницького обласного клінічного шкірно венерологічного диспансеру», листа Департаменту охорони здоровя Вінницької міської ради від 03.11.2014 року № 01-16/718, листа Департаменту охорони здоровя та курортів Вінницької ОДА від 28.08.2015 року № 11/3606, доручення Вінницької ОДА від 26.02.2016 року № 0101-11/1359 щодо оптимізації штатної чисельності, мережі та контингентів бюджетних установ та закладів у 2016 році, акту ревізії фінансово господарської діяльності ВОКШВД за період з 01.08.2013 року по 31.01.2016 року, виданого Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області від 01.04.2016 року за № 04-13/5, попередження Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про неналежне виконання бюджетного законодавства від 15.04.2016 року за № 02-04-28-14/1985.

Відповідно за змістомст. 233 ч. 1 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідно до акту Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру від 19.05.2016 року згідно протоколу комісії та списку присутніх на зборах, в складі: голови комісії ОСОБА_4, секретаря комісії ОСОБА_8 та членів комісії ОСОБА_3, ОСОБА_9 було зафіксовано список присутніх на зборах, ОСОБА_1 була присутня на зборах та ознайомлена з текстом наказу № 43 «Про зміни в організації виробництва і праці» від 28.04.2016 року, але від підпису про те, що вона була ознайомлена з наказом, відмовилася. Посилання позивача ОСОБА_1 на відсутність правової підстави у відповідача для скорочення працівників спростовується листами Департаменту охорони здоровя та курортів Вінницької ОДА, листами, актом перевірки фінансово господарської діяльності ВОКШВД та попередженям Державної фінансової інспекції України у Вінницькій області, а також відповідними дорученням Вінницької ОДА з приводу оптимізації штатної чисельності та розділом ІІІ статуту ВОКШВД, згідно якого керівник закладу затверджує структурний та штатний розпис закладу в межах граничної чисельності та фонду оплати праці працівників.

Що стосується посилання позивача щодо відсутності у ОСОБА_4 повноважень головного лікаря. Так, відповідно до розпорядження голови Вінницької обласної Ради № 178 від 06.06.2014 року ОСОБА_4 призначений на посаду головного лікаря Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру шляхом укладення контракту строком з 6 червня 2014 року по 5 червня 2017 року. Даний контракт з керівником закладу охорони здоровя, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області укладено між Вінницькою обласною Радою та ОСОБА_4 та є чинним.

Сторони в ході судового розгляду справи посилались на судові рішення, яким встановлено неправомірність призначення ОСОБА_4 на посаду. Водночас відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.03.2015 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі за позовом Депутата Вінницької обласної ради ОСОБА_10, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_11 до Голови Вінницької обласної ради ОСОБА_12, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_4 та Вінницька обласна державна адміністрація про визнання протиправними та скасування розпоряджень скасовано, а провадження у справі закрито, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно ухвали апеляційного суду Вінницької області від 04.02.2015 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2014 року, яким в задоволенні позову ОСОБА_11 до голови Вінницької обласної ради ОСОБА_12, Вінницької обласної ради, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_13 про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу залишено без змін.

Згідно з актом ВОКШВД від 26.05.2016 року ОСОБА_1 була попереджена про майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП (у звязку із скороченням штату), яке планується 29.07.2016 року. Із попередженням ОСОБА_1 ознайомилась, але від підпису про ознайомлення з попередженням відмовилась. Запропонувати іншої роботи ВОКШВД не мав змоги, у звязку із відсутністю посади за відповідною професією (спеціальністю).

Приписамист. 43 КЗпП Українивстановлено, що розірвання трудового договору на підставі п. 1ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Протоколом № 11 засідання профспілкового комітету ВОКШВД від 11.07.2016 року розглядалось подання головного лікаря ВОКШВД ОСОБА_4 про надання згоди на розірвання трудового договору з лікарем диспансерного відділення ОСОБА_1, у звязку із змінами в організації виробництва і праці відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП. Прфосфспілковий комітет відмовив у наданні згоди на звільнення лікаря ОСОБА_1, у звязку зі скороченням штату працюючих по ВОКШВД, внаслідок змін в організації виробництва і праці відповідно до п. ст.ст. 40, 42, 43 КЗпП України.

Наказом головного лікаря ВОКШВД № 117-к від 29.07.2016 року «Про звільнення з роботи» її було звільнено з 0,25 ставки з посади лікаря дерматовенеролога денного стаціонару та з 0,25 ставки з посади лікаря фізіотерапевта у звязку зі скороченням штату та чисельності працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з ч. 6ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії» від 15 вересня 1999 року №1045-ХІVрішення профспілки про надання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вказаних норм, власник або уповноважений ним орган може звільнити працівника лише при відсутності обґрунтування. Обґрунтуванням рішення є мотиви, з яких профспілковий орган відмовив у дачі згоди на звільнення працівника та які навів у прийнятому рішенні.

Як вже зазначалося, 11.07.2016 профспілковий комітет ВОКШВД за результатами розгляду подання головного лікаря ОСОБА_4 про надання згоди на розірвання трудового договору з лікарем диспансерного відділення ОСОБА_1 у звязку із змінами в організації виробництва і праці відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП прийняв рішення про відмову у наданні такої згоди. Даний протокол було подано та зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції за № 121 від 15.07.2016 року.

Згідно протоколу № 11 під час засідання профспілковим комітетом встановлено, що у ОСОБА_1 наявне переважне право на залишення на роботі у звязку із: наявністю у вказаної особи безперервного стажу, якість виконуваної роботи, наявність заохочень у вказаному медичному закладі; врахування, що в сімї зазначеної особи немає інших працівників з постійним заробітком.

Відповідно до правових позицій, викладених в постановах ВСУ від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14 та від 1 липня 2015 року у справі № 6-703цс-15 за змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостоїстатті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України,стаття 3 ЦК України,статті1,213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова "обґрунтований", яке означає "бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами".

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Як убачається із матеріалів справи, зазначені врішенні посилання на порушення норм трудового законодавства щодо підстав і порядку звільнення не знайшли свого підтвердження.

Суд приходить до висновку, що відповідач не отримав обґрунтованої відмови в наданні згоди на звільнення позивача, у зв'язку з цим отримав право на звільнення позивача без згоди профспілки, тому підстав визнавати наказ про звільнення позивача незаконним та скасовувати його з підстав недотримання порядку отримання згоди на звільнення у суду не вбачається. Також суд приходить до висновку про те, що позивач не наділений переважним правом на залишення на роботі.

Стаття 42 КЗпП Українипередбачає, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинністьЗакону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

ОСОБА_1 працювала у ВОКШВД з 23.09.2013 року. Її стаж роботи складав менше трьох років. Як вбачається з протоколу замість відмітки безперервного стажу міститься пробіл, що освідчить про неналежне дослідження даного питання, тоді як на підприємстві є інші досвідчені лікарі зі стажом роботи понад 5, а деякі понад 10 років. Також на підприємстві працює понад 20 лікарів, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення дітьми 3 років, а також працівники, які мають на утриманні двох утриманців.

Відповідно до довідок № 50-к, № 51-к видані ВОКШВД від 02.09.2016 року на даний час у ВОКШВД немає вакантної посади лікаря - фізіотерапевта та посади лікаря - дерматовенеролога. Крім того, лікарям закладу, крім диплому про отримання вищої медичної освіти, необхідно мати: для зайняття посади лікаря - фізіотерапевта - сертифікат лікаря спеціаліста, для посади лікаря дерматовенеролога, крім сертифіката лікаря - спеціаліста, свідоцтво про першу чи вищу категорію.

Судом встановлено, що у ОСОБА_1 відсутня належна кваліфікаційна категорія за спеціальністю лікаря фізіотерапевта. В судовому засіданні позивач підтвердила, що мала здобути дану кваліфікацію у вересні 2016 року після проходження курсів. Відповідно до довідки ВОКШВД № 49-к від 26.08.2016 року за період роботи з 23.09.2013 року по день звільнення ОСОБА_1 працювала лікарем-дерматовенерологом денного стаціонару та лікарем-фізіотерапевтом фізіотерапевтичного кабінету у Вінницькому обласному клінічному шкірно-венерологічному диспансері та не мала відповдіної кваліфікаційної категорії, згдіно ст. 35-3 ЗУ "Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоровя щодо удосконалення надання медичної допомоги".

Що стосується наявності заохочень у ОСОБА_1, то в трудовій книжці належна інформація відсутня і жодний доказ на підтвердження обставин відсутній. Також нічим не підтверджена та обставина, що в сімї ОСОБА_1 немає інших працівників з самостійним заробітком. Як вбачається з копії паспорту позивача вона з 03.10.2002 року перебуває в шлюбі із ОСОБА_14, доказів щодо відсутності доходів у якого не здобуто ні в ході судового засідання та відповідно не надано профспілковому комітету.

Позивачем всупереч вимогам ст.10,11,57-61 ЦПК Українине надано доказів, що саме вона мала переважне право на залишення на посаді, яка була скорочена.

Крім того, відповідно до п. 5 ст. 43 КЗпП України, в якій вказано, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору, суд зазначає наступне.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 за п. 1ст. 40 КЗпП Україниздійснено роботодавцем з дотриманням вимог трудового законодавства при вивільненні працівників таЗакону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно дост. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи, що у задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі позивачу відмовлено, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню, адже є похідною вимогою від вимоги про поновлення на роботі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40,41,43,49-2 КЗпП України, ст.ст.10,11,57-60,179,212,213,215,218,ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя