Постанова № 62301179, 24.10.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2016 року справа № 813/2067/16

17 год. 14 хв. зал судових засідань № 6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Паїк М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Дрогобицька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 31.05.2016 №47-о «Про звільнення» в частині звільнення завідувача сектору спеціальних перевірок управління доходів і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області ОСОБА_3;

поновити позивача на посаді завідувача сектору спеціальних перевірок управління доходів і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області;

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2016 по 06.10.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час звільнення позивача із займаної посади, у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників, відповідач не врахував вимог ч.1 ст.42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка визначає переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Позивач зазначає, що посада завідувача сектору спеціальних перевірок управління доходів і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області не підлягала ліквідації. Крім того, при звільненні позивача із займаної посади відповідач не взяв до уваги його високої кваліфікації та продуктивності праці, наявності тривалого безперервного стажу роботи в органах податкової служби. Позивач зазначає, що з врахуванням наведеного, він мав переважне право на залишення на роботі як працівник з більш високою кваліфікацією. На думку позивача, відповідач протиправно не запропонував йому іншої роботи. З огляду на наведене, позивач вважає оскаржений наказ прийнятим з порушенням норм чинного законодавства та таким, що підлягає скасуванню. У зв'язку з протиправним звільненням позивач просить суд також стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, що утворився.

Відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Заперечення обґрунтовані тим, що у зв'язку із структурними змінами і скороченням штатної чисельності Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області проведено скорочення штатної чисельності працівників в кількості 43 штатні одиниці. Позивача 10.02.2016 попереджено про наступне вивільнення із займаної посади. У зв'язку з відсутністю вакантних посад, такі позивачу не пропонувались. Наказом відповідача від 31.05.2016 №47-о «Про звільнення» позивача звільнено з посади завідувача сектору спеціальних перевірок управління доходів і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності за п.1 ст.40 КЗпП України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, наведених у письмових запереченнях. Просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково, виходячи з такого.

Позивач - ОСОБА_3 працювала на посаді завідувача сектору спеціальних перевірок управління доходів і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

Відповідно до наказу Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 31.05.2016 №47-о «Про звільнення» позивача звільнено з займаної посади завідувача сектору спеціальних перевірок управління доходів і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, у зв'язку із реорганізацією і скороченням штатної чисельності згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України.

Спір між сторонами виник щодо правомірності звільнення позивача з посади завідувача сектору спеціальних перевірок управління доходів і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду трудових спорів" (з подальшими змінами) при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.

Частиною 3 статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, продовжується у наведеній нормі, працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 01.07.2015 у справі N6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівнику не надана на тому або на іншому підприємстві (установі, організації) інша робота, або запропонована робота, від якої він відмовився з поважних причин.

Аналіз норми п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу є зміни в організації виробництва і праці, які, у свою чергу, можуть мати місце у випадках ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Тому, під змінами в організації виробництва і праці, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору слід розуміти, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників, що призводить до скорочення займаної працівником посади та зумовлює його звільнення у випадку неможливості переведення працівника на іншу посаду.

Суд встановив, що на підставі наказів ДФС України від 25.12.2015 №996 «Про затвердження чисельності працівників податкових органів ДФС», від 11.01.2016 №17 «Про введення в дію Структур територіальних органів ДФС та затвердження методичних рекомендацій щодо їх побудови», наказом Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 01.02.2016 №67 «Про введення в дію структури Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області» Дрогобицькою ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області проведено скорочення (штатної) чисельності працівників.

Штатним розписом на 2015 рік затверджено штат в кількості 176 штатних одиниць, а в штатному розписі на 2016 рік, затвердженому наказом Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області №69 від 02.02.2016, кількість штатних одиниць - 127. В свою чергу, штатна чисельність Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області зменшена на 43 (сорок три) штатні одиниці.

Згідно зі штатним розписом на 2015 рік в управлінні доходів і зборів з фізичних осіб передбачено 26 штатних одиниць, а в штатному розписі на 2016 рік у вказаному управлінні передбачено лише 21 штатну одиницю. Тобто в управлінні, в якому працював позивач, відбулося скорочення штатної чисельності працівників на 5 одиниць.

З наданих штатних розписів на 2015 та 2016 роки Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області встановлено, що у самій структурі відбулося перейменування управління, а саме: з 18.01.2016 Управління доходів і зборів з фізичних осіб перейменовано на Управління податків і зборів з фізичних осіб, а також відповідно перейменовано назву сектору «Сектор спеціальних перевірок» на «Сектор організації та проведення перевірок суб'єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру».

В контексті цього необхідно зазначити, що посада - це визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами певні службові повноваження.

Підсумовуючи зазначене, суд вважає, що такі зміни не мали жодного відношення до посади завідувача сектору спеціальних перевірок управління доходів і зборів з фізичних осіб на якій працював позивач, оскільки такі не призвели до скорочення посади завідувача сектору, яку займав позивач, оскільки в новоутвореному управлінні така посада також існує.

Тому, виходячи із правової природи змін в організації праці Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області (у частині, що стосується позивача), такі зміни не можуть вважатися законною підставою для звільнення позивача, оскільки фактично змінилася лише назва структурного підрозділу, у якому працював позивач, на «Сектор організації та проведення перевірок суб'єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру». При цьому, як зазначалося, правовий статус таких підрозділів не змінився, крім того, у штаті як ліквідованого, так і новоутвореного управління існувала аналогічна посада «завідувач сектору», яку займав позивач до звільнення.

Також суд констатує, що в структурному підрозділі не відбулися зміни у його складі за спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Отже, звільнення ОСОБА_3 із посади завідувача сектору спеціальних перевірок, на переконання суду, є безпідставним та ґрунтується на помилковому застосуванні норм п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, що свідчить про його незаконність, оскільки фактично займана позивачем посада скорочення не зазнала.

Такий висновок узгоджується із практикою Вищого адміністративного суду України (Ухвала від 30.09.2015 у справі №К/800/20490/15, від 18.02.2014 у справі №К/800/40453/13). Зміст висновків суду касаційної інстанції полягає у тому, що у випадку коли ліквідовується один структурний підрозділ юридичної особи публічного права із створенням іншого, на який покладено такі ж функції, і у складі якого є така ж посада яку займала звільнена особа, таке звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України вважається безпідставним.

Суд також вважає, що, крім відсутності правових підстав для звільнення позивача, відповідач, звільнивши ОСОБА_3, порушив також і процедуру звільнення.

Суд становив, що 10.02.2016 позивача попереджено про наступне звільнення з займаної посади (з 31.05.2016) згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України, що сторонами не заперечується.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

Суд встановив, що позивача під розписку попереджено про наступне звільнення із займаної посади з додержанням строків, передбачених ст.49-2КЗпП України, про що свідчить його підпис на листі з попередженням із зазначенням дати попередження - 10.02.2016.

Крім того, у повідомленні (а.с.35) зазначено, що пропозиції щодо наявних вакантних посад у структурі Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області будуть запропоновані протягом двох місяців.

Відповідач одночасно із попередженням про звільнення позивача, повинен був та міг запропонувати позивачу іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки), якою як зазначалося вище, є посада завідувач сектору новоутвореному управлінні.

В судовому засіданні представником відповідача надана інформаційна таблиця (а.с. 21-35) щодо рівня освіти та стажу роботи працівників, які залишилися працювати в управління податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області та, які звільнені.

Так, посада завідувача сектору організації та проведення перевірок суб'єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області запропонована ОСОБА_4, який має стаж державної служби 138 міс. (11,5 років) та повну вищу освіту.

Водночас, стаж роботи позивача становить 241 міс. (19,5 років). Крім того, позивач має повну вищу освіту та є інвалідом 3 групи.

Згідно з п.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Законодавством не передбачені критерії і порядок визначення працівників із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці.

У листі Міністерства соціальної політики України від 21.05.2012 роз'яснено, що для виявлення таких працівників роботодавцем робиться порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, у процесі якого, як правило, враховуються такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

Суд бере до уваги, що відповідно до п.1 ст.42 КЗпП України переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці мають працівники з більшою продуктивністю праці та з більш високою кваліфікацією. Свідченням високої кваліфікації працівника є наявність відповідної освіти, здобуття післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, заохочень, тривалого стажу роботи тощо.

Суд встановив, що позивач, на відміну від працівника, який зайняв посаду завідувача сектору організації та проведення перевірок суб'єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області запропонована ОСОБА_4, має значно більший стаж державної служби (19,5 років та 11,5 років відповідно).

Суд враховує також те, що позивач є інвалідом 3 групи.

З огляду на наведене, з урахуванням тривалого стажу роботи, суд дійшов до висновку, що у позивача більш висока кваліфікація праці, ніж в працівника ОСОБА_4, який зайняв посаду завідувача сектору організації та проведення перевірок суб'єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

Тому, відповідач безпідставно дійшов до висновку про те, що у позивача відсутнє переважне право на залишення на роботі та не запропонував йому посаду завідувача сектору організації та проведення перевірок суб'єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

Таким чином, звільнивши позивача на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, відповідач не вжив жодних заходів з метою працевлаштування позивача на відповідній посаді у новоутвореному управлінні, що свідчить про порушення встановленого порядку його звільнення. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 01.04.2015.

Підсумовуючи зазначене, суд вважає, що звільнення ОСОБА_3 є незаконним, оскільки проведене роботодавцем (Дрогобицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області ) без передбачених законом підстав та з порушенням встановленої процедури.

Суд звертає увагу на те, що позивач в позовній заяві просить визнати протиправним та скасувати наказ Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області від 31.05.2016 №47-О в частині звільнення позивача. Проте, оскаржений наказ стосується лише позивача.

У зв'язку з наведеним, наказ Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області від 31.05.2016 року №47-О є протиправним та підлягає скасуванню в цілому.

Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на роботі суд встановив наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При вирішенні питання щодо посади, на якій підлягає поновленню позивач, суд зважає, що фактично змінилася лише назва структурного підрозділу, в якому працювала ОСОБА_3 При цьому, зміни штату мали місце в частині, що не стосується посади, яку займав позивач. Суд вже зазначав, що правовий статус підрозділів (їх основні завдання, функції) не змінився. Крім того, у штаті як ліквідованого, так і новоутвореного управління, існує аналогічна посада «завідувач сектору», яку займав позивач до його звільнення.

Отже, незаконно звільнену із займаної посади ОСОБА_3, необхідно поновити на посаді рівнозначній з посадою, з якої її звільнено, і, яка існує на цей момент. Такий висновок узгоджується із практикою Вищого адміністративного суду України (Ухвала від 30.09. 2015 року у справі № К/800/20490/15, від 18.02.2014 року у справі № К/800/40453/13).

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позивач підлягає поновленню на посаді завідувача сектору організації та проведення перевірок суб'єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

При цьому, позивача необхідно поновити з 01.06.2016, оскільки день звільнення 31.05.2016 вважається останнім робочим днем.

Суд звертає увагу на те, що позивач в позовній заяві просила поновити її на посаді завідувача сектору спеціальних перевірок управління доходів і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області. З врахуванням висновків суду, таку позовну вимогу необхідно задовольнити частково.

Щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті позивачу, суд зазначає таке.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». Вказаною постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з ч. 2 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Суд звертає увагу на те, що день звільнення позивача 31.05.2016 є останнім робочим днем. Тому, тривалість вимушеного прогулу позивача, який утворився внаслідок винесення протиправних наказів відповідачів, необхідно обраховувати з 01.06.2016 по 24.10.2016, що становить 100 робочих днів.

Як вбачається з довідки відповідача від 05.09.2016 №6186/10/13-09-05-00 середньомісячна заробітна плата позивача становить 3793,66грн., а середньоденна заробітна плата - 189,66грн. (а.с.93).

З огляду на наведене, на користь позивача необхідно стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 18966грн. (189,66грн.*100днів). Водночас, вказаний розмір необхідно зменшити на розмір допомоги по безробіттю, виплачений позивачу відповідно до довідки Дрогобицького МРЦЗ від 05.10.2016 на суму 11485,17грн.

Таким чином, на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7480,83грн. (18966грн.-11485,17грн.) з урахуванням обов'язкових платежів та податків.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України рішення в частині виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконання.

З цих підстав, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді завідувача сектору організації та проведення перевірок суб'єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області з 01 червня 2016 року, а також виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3793 грн. 66 коп. з проведенням відрахувань відповідно до чинного законодавства, необхідно допустити до негайного виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

У відповідності до норм ст. 94 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 31.05.2016 №47-о «Про звільнення».

Поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача сектору організації та проведення перевірок суб'єктів декларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру управління податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області з 01.06.2016. Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_3 допустити до негайного виконання.

Стягнути з Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за період з 01.06.2016 по 24.10.2016 в розмірі 7480 грн. 83коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за один місяць в розмірі 3793грн. 66коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допустити до негайного виконання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови суд складений та підписаний 28 жовтня 2016 року.

Суддя А.Г. Гулик