Постанова № 62300886, 27.09.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2016 року м. Київ №810/2684/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач) з позовом до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» (далі – КП "УЖКГ", відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 145669,23 грн. та пені у сумі 8521,11 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідно до положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Позивач зазначає, що за три робочих місця, призначені для працевлаштування інвалідів і не зайняті інвалідами, відповідач до 16.04.2016 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, однак цього не було здійснено, що не дозволяє в повній мірі створити інвалідам необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених в письмових запереченнях, згідно яких, зокрема, зазначив, що відповідно до нормативів, встановлених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в 2015 році на підприємстві відповідача необхідним є працевлаштування 21 особи з обмеженими можливостями, в свою чергу в 2015 році на підприємстві КП «УЖКГ» працювало в середньому 18 осіб - інвалідів та 3 робочих місця були вакантними, що підтверджується щомісячними звітами про наявність вакансій за ф. №3-ПН, які направлялись до Славутицького міського центру зайнятості в 2015 році та листом Славутицького міського центру зайнятості №01.05-44/286 від 24.02.2016.

Таким чином відповідач вказує, що ним не визначено та самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції за 3 вакантних робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році, оскільки КП «УЖКГ» вжито вичерпних заходів для виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме створено відповідні місця для працевлаштування інвалідів та поінформовано територіальний центр зайнятості про вакантні місця для працевлаштування інвалідів, однак протягом 2015 року територіальним центром зайнятості не було направлено інвалідів для зайняття всіх вакантних посад.

Відповідач також зазначає, що визначення 3 вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів є середнім показником за 2015 рік, так як згідно списку працюючих інвалідів, які були зайняті на підприємстві в 2015 році, робочі місця не завжди були вакантними.

Таким чином відповідач стверджує, що відповідачем належним чином виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», повідомлено центр зайнятості щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

У судовому засіданні по справі 27.09.2016 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання по справі 27.09.2016 не з’явився, про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином та завчасно, що підтверджується телеграмою про виклик у судове засідання по справі 27.09.2016, однак в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без участі представника відповідача №01-07-15/1195 від 05.09.2016, вказаною заявою проти задоволення позову заперечував (а.с.25).

В судовому засіданні 27.09.2016 представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, та приймаючи до уваги те, що обидві сторони заявили клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, протокольною ухвалою суду від 27.09.2016 постановлено здійснювати подальший розгляд справи №810/2684/16 в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Управління житлово-комунального господарства» зареєстровано в якості юридичної особи 04.04.2001, ідентифікаційний код юридичної особи - 31476318, місцезнаходження юридичної особи: 07100, Київська область, місто Славутич, вулиця Військових будівельників, будинок 8, що підтверджується Спеціальним витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.08.2016 (а.с.17-19).

Відповідач знаходиться на обліку у Київському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема, інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 875-ХІІ).

Частиною 1 статті 18 Закону №875-ХІІ встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 9 статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч.4 ст.20 Закону № 875-ХІІ).

Таким чином, законодавство України покладає обов’язок працевлаштування інвалідів на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, орган місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів за умови створення робочих місць для інвалідів та інформування зазначених органів з метою їх працевлаштування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» затверджений Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості (далі – Порядок). Зазначена норма кореспондується із приписами частини 3 статті 18 Закону України № 875-ХІІ.

Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік, складеного відповідачем за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 10.02.2007 № 42, відповідачем самостійно зазначено середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу, що працювали у 2015 році - 523 особи, з них у рядку 02 середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) зазначено 18 осіб; у рядку 03 кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 21 особа; у рядку 04 фонд оплати праці – 25395,00 тис. грн.; у рядку 05 середньорічна заробітна плата штатного працівника 48556,40 грн.; у рядку 06 сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів проставлено прочерк (а.с.6).

Позивачем надано розрахунок суми позову, пред’явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів, згідно якого середня річна заробітна плата штатного працівника складає 48556,41 грн., а сума адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 Закону №875–ХІІ становить 145669,23 грн., сума пені за порушення термінів сплати санкцій за період з 16.04.2016 по 10.08.2016 включно складає 8521,11 грн. (а.с.7).

Досліджуючи питання щодо належного виконання відповідачем вимог Закону № 875-ХІІ та наявності підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені, суд виходив за такого.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI роботодавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання даної норми Закону Міністерством соціальної політики України видано наказ від 31.05.2013 N 316 «Про затвердження форми звітності N 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” та Порядку її подання» (Далі - Порядок № 316).

Згідно з вимогою пункту 2.1 Порядку подання звітності N 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії» така звітність подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до вказаного Порядку, у розділі I форми відображаються основні дані про вакансії, а саме: найменування професії (посади) відповідно до чинного Національного класифікатора України «Класифікатор професій»; кількість вакансій, що відповідають даним, відображеним у графах 1, 3, 4, 5; розмір заробітної плати, включаючи додаткові матеріальні заохочення для конкретної вакансії; місце проведення робіт (Автономна Республіка Крим, м. Київ, м. Севастополь, область, район, населений пункт, район у місті); проставляється «Так», якщо роботодавцем передбачається укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів, або «Ні» - у разі укомплектування вакансій роботодавцем самостійно.

У пункті 3 Розділу ІІ форми вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI), і за необхідності зазначаються категорії таких громадян (у пункті 4, зокрема, інваліди).

Суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати про наявність вільних робочих місць (вакансій), призначених для працевлаштування інвалідів шляхом подання до центру зайнятості звітів форми 3-ПН, згідно Порядку № 316.

Суд зазначає, що відповідачем створено 21 робоче місце для працевлаштування інвалідів, з яких протягом 2015 року 18 робочих місць було зайнято особами з обмеженими фізичними можливостями, а з метою працевлаштування на підприємстві 3 осіб з обмеженими фізичними можливостями на виконання вищевказаних вимог законодавства України відповідачем було подано до Славутицького міського центру зайнятості Звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою 3-ПН від 17.01.2015, від 16.02.2015, від 19.03.2015, від 17.04.2015, від 18.05.2015, від 18.06.2015, від 17.07.2015, від 17.08.2015, від 17.09.2015 від 16.10.2015, від 19.11.2015, від 18.12.2015 на посади контролер ТСА, слюсар з експлуатації та ремонту газових установок, налагоджувальник КВП:А, слюсар-інструментальник (а.с.63-74).

Відповідно до листа Славутицького міського центру зайнятості №361/02 від 18.04.2016 вбачається, що відповідач щомісячно надавав до Славутицького міського центру зайнятості звіти форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) з вакансіями на працевлаштування осіб з інвалідністю», також впродовж 2015 року на вакансії, заявлені КП «УЖКГ» для працевлаштування інвалідів, Славутицький міський центр зайнятості направив двох інвалідів: 1 особі відмовлено роботодавцем (не відповідає вимогам згідно довідки МСЕК), 1 – був працевлаштований за направленням центру зайнятості (а.с.101).

Також відповідачем надано до суду список працюючих інвалідів – штатних працівників, які були зайняті та підприємстві у 2015 році від 23.02.2016, з якого вбачається, що протягом 2015 року на підприємстві відповідача було працевлаштовано 18 інвалідів (а.с.75-76).

Таким чином відповідачем щомісячно протягом 2015 року направлялась звітність за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу(вакансії)» до територіального центру зайнятості для працевлаштування 3 робочих місць для інвалідів, які були вакантними на підприємстві відповідача впродовж 2015 року, в свою чергу Славутицьким міським центром зайнятості було направлено двох осіб з обмеженими можливостями, з яких один був працевлаштований, у працевлаштуванні другого було відмовлено з поважних причин.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до приписів ст.ст. 18-20 Закону України № 875-ХІІ передбачена законом відповідальність (адміністративно-господарські санкції та пеня) застосовується до підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, в тому числі і у разі ненадання звітності в порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Отже, штрафні санкції є відповідальністю за недодержання відповідачем нормативу, встановленого для його підприємства кількості для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії), пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Дотримуючись принципу пропорційності, при прийнятті рішення суд виходив з мети досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення, та інтереси конкретної особи – відповідача. Тобто рішення не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідають цілям, які заплановано досягти.

Суд вважає за необхідне зазначити, що адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не є податком або збором, обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення у даній сфері.

Підставою для застосування такої відповідальності до учасника господарських відносин відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання.

Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Пунктом 5 ч.2 ст. 24 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012 передбачено, що одним із заходів щодо сприяння зайнятості населення є сприяння зайнятості інвалідів.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: 1) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; 2) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; 3) забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; 4) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; 5) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з тим, ч.3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ встановлено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

При цьому, підбір підходящої роботи для інвалідів (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці (до ч.6 ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення»).

Відтак, суд дійшов висновку, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна позиція щодо відсутності підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у випадку виконання суб’єктом господарювання приписів Закону № 875, викладена в постановах Верховного Суду України від 20.06.2011 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень – 17316897) та від 02.04.2013 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень – 30604032).

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Статтею 244-2 КАС України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Отже, висновки, викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду України, мають бути обов’язково враховані у спірних правовідносинах.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги чинного законодавства, передбачені статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідачем виконані в повному обсязі, оскільки відповідачем забезпечено створення спеціальних робочих місць для інвалідів з належними умовами праці та належним чином забезпечено інформування державної служби зайнятості і подання звітності до Фонду соціального захисту інвалідів у порядок та спосіб, передбачені чинним законодавством, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог та застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 145669,23 грн. та пені за несвоєчасну сплату санкцій у розмірі 8521,11 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.