Ухвала суду № 62299927, 25.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/16889/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Черпака Ю.К.,

та секретаря - Буденка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року

у справі № 805/16/16-а

за позовом ОСОБА_2

до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, Лінійного відділу на станції Красний Лиман Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці

про скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, -

встановив:

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до МВС України, УМВС України на Донецькій залізниці, ГУ Державної казначейської служби України в Донецькій області, Лінійного відділу на станції Красний Лиман УМВС України на Донецькій залізниці, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 05 листопада 2015 року № 249 о/с в частині звільнення позивача;

- зобов'язати МВС України працевлаштувати позивача на посаду у відповідних органах міністерства або Національну поліцію України;

- стягнути з МВС України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.;

- стягнути з МВС України на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3524,16 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року, у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 30 червня 2011 року ОСОБА_2 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Красний Лиман Управління МВС України на Донецькій залізниці.

З 05 травня 2014 року позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.

Наказом УМВС України на Донецькій залізниці від 05 листопада 2015 року № 249 о/с звільнено позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (скорочення штатів).

Підставою звільнення позивача зазначено Закон України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшли висновку про те, що позивач не скористалась наданим їй правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліцію, і відповідно, не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в поліції відповідно до вимог пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки рішення судів прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», зокрема, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в Голосі України 06 серпня 2015 року № 141-142, і відповідно, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Так, пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно пунктів 9, 10 «Прикінцеві та перехідні положення» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність доказів того, що позивач виявила або виявляла бажання на прийняття її на службу до поліції, що свідчить про невикористання позивачем свого права на подачу заяви про прийняття на службу до поліцію, а отже не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в поліції.

Разом з тим, згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, відповідно до пункту 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з абзацом третім статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 Кодексу законів про працю України має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Разом з тим, зробивши висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили чи було запропоновано ОСОБА_2 іншу посаду в іншій установі відповідно до її спеціальності.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи не було враховано положень статей 179, 184 Кодексу законів про працю України, якими встановлено гарантії передбачені для жінок, які мають дітей віком до трьох років, звільнених за ініціативою роботодавця.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судом апеляційної інстанції, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді М.М. Заїка

Ю.К. Черпак