Ухвала суду № 62299211, 26.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" жовтня 2016 р. м. Київ К/9991/14178/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Шевчук П.О.,

за участю:

представника відповідача - Шкодича Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року

у справі № 2а-11524/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прометсейф Україна»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прометсейф Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 02 липня 2010 року № 0004962310/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2010 року позов був задоволений повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 02 липня 2010 року № 0004962310/0.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2010 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та на виконання постанови старшого слідчого з ОВС ГУ МВС України в м. Києві від 22 березня 2010 року по кримінальній справі № 56-1937 була проведена документальна невиїзна перевірка з питань правильності визначення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету, ТОВ «Прометсейф Україна» при взаємовідносинах з ТОВ «Торгівля та будівництво» за період з 01 липня 2007 року по 01 червня 2008 року, за результатами якої складений акт № 7/23-80/34693497 від 14 червня 2010 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, який перевірявся, на загальну суму 1973279,00 грн., у тому числі: за липень 2007 року - 210032,00 грн., за серпень 2007 року - 220860,00 грн., за вересень 2007 року - 223288,00 грн., за жовтень 2007 року - 299843,00 грн., за листопад 2007 року - 69751,00 грн., за грудень 2007 року - 255554,00 грн., за січень 2008 року - 230052,00 грн., за лютий 2008 року - 220884,00 грн., за березень 2008 року - 243015,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно сформував податковий кредит за господарськими операціями, здійсненими з ТОВ «Торгівля та будівництво» на підставі договору купівлі-продажу № 3 від 03 січня 2007 року, оскільки: згідно бази даних АІС ОР «Податки» ДПА у м. Києві та реєстраційних даних ТОВ «Торгівля та будівництво» засновником та головним бухгалтером зазначеного товариства є ОСОБА_2, тоді як у протоколі допиту свідка від 10 вересня 2009 року, який знаходиться у матеріалах кримінальної справи № 56-1937, ОСОБА_2 повідомив, що зареєстрував вказане товариство за винагороду без мети здійснювати підприємницьку діяльність, документів фінансової та податкової звітності, а також інших документів не підписував і нікого на це не уповноважував; згідно висновків судово-почеркознавчої експертизи № 335 від 22 лютого 2010 року, № 336 від 22 лютого 2010 року, № 337 від 23 лютого 2010 року, № 338 від 22 лютого 2010 року, № 339 від 22 лютого 2010 року, № 340 від 23 лютого 2010 року за матеріалами кримінальної справи № 56-1937, складених Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підписи, розміщені, зокрема, у графі «директор ТОВ «Торгівля та будівництво» ____ ОСОБА_2» договору купівлі-продажу № 3 від 03 січня 2007 року, у графі «М.П. підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну» податкових накладних до вказаного договору виконані не ОСОБА_2, а іншою особою. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що виписані зазначеним контрагентом первинні бухгалтерські документи не дають позивачу права на формування податкового кредиту.

02 липня 2010 року ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0004962310/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Прометсейф Україна» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 2959919,00 грн., у тому числі: 1973279,00 грн. - за основним платежем, 986640,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: позивач правомірно сформував податковий кредит у відповідних податкових періодах по господарських операціях з ТОВ «Торгівля та будівництво», оскільки реальність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, виписаними належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість.

Однак, погодитись з такими висновками судів колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з абзацом 1 підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому, пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування реальності господарських операцій з ТОВ «Торгівля та будівництво» позивач посилався наявність належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, зокрема, податкових та видаткових накладних, (т.1 арк. справи 82-142, т.2 арк. справи 64-117), платіжних доручень, перелік та реквізити яких вказані на 4-8 аркушах акту перевірки (які були вилучені згідно протоколів виїмки та огляду - т.1 арк. справи 143-239), заяви про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних вимог № 1 від 30 травня 2008 року (т.1 арк. справи 80), виписаних належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, з урахуванням того, що придбані у вказаного контрагента товарно-матеріальні цінності були реалізовані іншим суб'єктам господарювання.

В свою чергу, в обґрунтування правомірності оспорюваного податкового повідомлення-рішення податковий орган посилався на те, що: у протоколі допиту свідка від 10 вересня 2009 року, який знаходиться у матеріалах кримінальної справи № 56-1937, ОСОБА_2 (який значиться директором та головним бухгалтером ТОВ «Торгівля та будівництво») повідомив, що зареєстрував вказане товариство за винагороду без мети здійснювати підприємницьку діяльність, документів фінансової та податкової звітності, а також інших документів не підписував і нікого на це не уповноважував (т.2 арк. справи 27-32); згідно висновків судово-почеркознавчої експертизи № 335 від 22 лютого 2010 року, № 336 від 22 лютого 2010 року, № 337 від 23 лютого 2010 року, № 338 від 22 лютого 2010 року, № 339 від 22 лютого 2010 року, № 340 від 23 лютого 2010 року за матеріалами кримінальної справи № 56-1937, складених Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підписи, розміщені, зокрема, у графі «директор ТОВ «Торгівля та будівництво» ____ ОСОБА_2» договору купівлі-продажу № 3 від 03 січня 2007 року, у графі «М.П. підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну» податкових накладних до вказаного договору виконані не ОСОБА_2, а іншою особою (т.2 арк. справи 35-60).

Як вбачається з матеріалів справи, податкові та видаткові накладні, які слугували підставою для формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Торгівля та будівництво», від імені директора цього товариства були підписані ОСОБА_2.

Колегія суддів вказує, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, підписані від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента позивача, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарно-матеріальних цінностей, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Також, колегія суддів вказує, що суди не встановили, чи був постановлений вирок, або інше процесуальне рішення у кримінальній справі № 56-1937, тоді як вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом. При цьому, відхиляючи доводи податкового органу, суди виходили лише з того, що вирок у кримінальній справі № 56-1937 відсутній, не встановивши на якій стадії кримінального провадження знаходиться зазначена кримінальна справа, чи не були скасовані постанови від 28 вересня 2009 року та від 21 квітня 2010 року про порушення вказаної кримінальної справи тощо.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 138 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наведені порушення судами попередніх інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______Л.І. БившеваСудді: ______І.Я. Олендер ______Т.М. Шипуліна