Ухвала суду № 62298801, 19.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/12288/16

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді - Олексієнка М.М. (доповідач),

суддів: Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

за участю секретаря судового засідання Буденка В.В., представника відповідача Сердіченка С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційному порядку справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (далі - ТУ ДСА), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату недоплаченої заробітної плати за касаційною скаргою представника відповідача на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

визнати протиправними дії ТУ ДСА щодо не нарахування і невиплати їй заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року відповідно до частини першої статті 144 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ), а з 29 березня 2015 року по день прийняття судового рішення відповідно до статті 147 цього Закону у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ) та виплатити її у повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

Посилалася на незаконність нарахування та виплати заробітної плати без урахування положень вище згаданих норм Закону, що є порушенням її прав на належну оплату праці.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що виплати працівникам апарату суду здійснюються виключно у межах фонду оплати праці суду.

Вінницький апеляційний адміністративний суд рішенням від 12 квітня 2016 року постанову окружного суду скасував і ухвалив нову постанову про задоволення позову частково. Визнано протиправними дії щодо не нарахування та невиплати позивачці заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року відповідно до статті 144 Закону № 2453-VІ (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року, відповідно до статті 147 цього Закону (у редакції Закону № 192-VІІІ) та зобов'язано здійснити перерахунок та виплату її у повному обсязі за вказаний період з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому апеляційний суд виходив з того, що скорочення бюджетних асигнувань не можу бути підставою для зменшення соціальних виплат.

У касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені апеляційним судом, просить рішення цього суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вказується на те, що у спірний період були відсутні підстави для нарахування та виплати заробітної плати з урахування змін внесених до Закону № 2453-VІ.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), яким внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом № 192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ, статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 268), зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Аналізуючи вище згадані норми матеріального права, Верховний Суд України в постановах від 12 липня 2016 року (справа № 21-1726а16), від 13 липня 2016 року (справа № 21-1888а16) вказав на те, що оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, тому управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, позивачка працює в апараті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. На її переконання, з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року та з 29 березня 2015 року їй заробітна плата нараховується і виплачується в супереч вимогам, передбаченим абзацом другим частини першої статті 144 Закону №2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону.

З урахуванням зазначених обставин, норм матеріального права та висновків Верховного Суду України, викладених у вище згаданих постановах, суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позову, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню і залишенню в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

Зокрема, як зазначено в абзаці другому частини першої статті 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій задовольнити.

Скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман