Ухвала суду № 62298796, 27.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" вересня 2016 р. м. Київ К/800/53816/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі: Бруй О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-Нафтогазресурс»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року

у справі №816/3036/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-Нафтогазресурс» (надалі - ТОВ «АС-Нафтогазресурс»)

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, Управління державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області (надалі - ДПІ у м.Полтаві, УДКС України у м. Полтаві)

про стягнення суми бюджетного відшкодування та пені, -

встановив:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, просив суд стягнути на користь ТОВ «АС-Нафтогазресурс» з Державного бюджету України суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 5871166,00 грн. та суму пені за прострочення погашення заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 942241,20 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України в особі УДКС України у м. Полтаві Полтавської області суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5871166,00грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ДПІ у м.Полтаві зазначає, що рішення суду другої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом апеляційної інстанції надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача та представника ДПІ у м.Полтаві, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, податковим органом у зв'язку з поданням позивачем уточнюючих розрахунків з ПДВ проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «АС-Нафтогазресурс», серед іншого, і бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку на загальну суму 5871166,00 грн., за результатами якої складено акт від 02.02.2015 року №300/16-01-15-02/3795056.

На підставі висновку даного акта перевірки 19.03.2015 року ДПІ у м. Полтаві прийняті, в тому числі, наступні податкові повідомлення-рішення:

№0011151502, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 410791,00 грн., внаслідок чого застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 102697,75 грн.;

№0011161502, яким відмовлено у бюджетному відшкодуванні на рахунок платника у банку, заявленого в уточнюючих розрахунках на суму 5460375,00 грн.;

№0011191502 яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації з ПДВ за лютий 2013 року на суму 39775,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Так, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 року у справі № 816/1139/15-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення спірної суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, підтверджено право на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та підтверджено достовірність розрахунку заявленої до відшкодування суми, проте податковим органом не було надано у встановлений строк висновок до органу державного казначейства із зазначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, то така сума підлягає стягненню у судовому порядку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог колегія суддів апеляційної інстанції, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.09.2016 року по справі №21-881а15, виходила з того, що заявлена позивачем вимога про стягнення спірної суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість не є належним способом захисту прав платника. Оскільки, звертаючись до суду платник податку на додану вартість неправильно визначив спосіб захисту порушених прав, наслідком цього є відмова у задоволенні позовних вимог.

Надаючи оцінку обставинам у справі, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Згідно з пп. 14.1.18 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

За правилами пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно з п.200.11 ст.200 Податкового кодексу України наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Пунктом 200.15 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Кабінет Міністрів України постановою від 17.01.2011 року № 39 затвердив Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, яким визначено механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість.

За змістом пункту 9 Порядку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку.

Наведені законодавчі норми дають підстави для висновку про те, що бюджетне відшкодування податку на додану вартість здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 Податкового кодексу України та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

У зв'язку з чим слід зазначити, що належним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання податкового органу до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку стосовно суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення виникала б не необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Наведена правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 16.09.2015 року, 17.11.2015 року, 31.05.2016 року (справи № 21-881а15, № 21-4371а15, № 21-451а16, відповідно).

Відповідно до ч.2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Судами попередніх інстанцій вказаного враховано не було.

Слід також зазначити, що питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог платника податків, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні дії чи бездіяльність якого, на суб'єктивну думку позивача, порушили його право. При цьому, факт порушення права позивача та, як наслідок, наявність спірних правовідносин потребують доведення та встановлення в ході судового розгляду справи.

Отже, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити відповідні обставини та встановити, чи впливають безпосередньо на права та обов'язки позивача оскаржувані дії/бездіяльність податкового органу, чи порушені права позивача (за захистом яких він звернувся до суду) та чи порушені вони саме бездіяльністю податкового органу.

Виходячи з положень ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для повного, достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-Нафтогазресурс» - задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року - скасувати та направити справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ Ю.І.Цвіркун