Ухвала суду № 62298493, 24.10.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

24 жовтня 2016 рокусправа № 808/1357/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.

суддів: Шальєвої В.А. Білак С.В.

за участю секретаря судового засідання: Трахт К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 р. у справі № 808/1357/16 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області третя особа: Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1, помічнику судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Васильцова О.В., заробітної плати з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до розміру посадового окладу, визначеного статтею 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з 29 березня 2015 по 12 листопада 2015 року (помічнику судді), та з 13 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року консультанту Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області в розмірі, відповідно до посадового окладу, визначеного статтею 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд";

- зобов'язати відповідача здійснити ОСОБА_1, помічнику судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Васильцова О.В., заробітної плати з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до розміру посадового окладу, визначеного статтею 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з 29 березня 2015 по 12 листопада 2015 року (помічнику судді), та з 13 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року консультанту Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, визначеному відповідно до посадового окладу, визначеного статтею 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" в повному обсязі, з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за вислугу років, надбавка за високі досягнення, тощо).

Позов обґрунтовано тим, що 26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року в частині доповнення статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» нормою, відповідно до якої розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, встановлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців. Аналогічна за змістом норма закріплена в частині 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній станом на 28 березня 2015 року. Позивач зазначає, він має одинадцятий ранг державного службовця та працює з 10 жовтня 2014 року у Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області. Протягом жовтня 2014 року - серпня 2015 року розмір її посадового окладу складав 1218,00 грн., а з вересня 2015 року по грудень 2015 року - 2067,00 грн., виходячи з якого позивачу у спірний період нараховувалась заробітна плата, включаючи доплату за ранг, надбавки за вислугу років та високі досягнення у праці, премії. З 26 жовтня 2014 року його посадовий оклад як працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, має становити підвищену заробітну платню, проте, фактично посадовий оклад позивача не змінився, тобто відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу заробітну плату у розмірі, встановленому статтями 144, 147 Закону України «судоустрій і статус суддів».

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанцій виходив з того, що у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області у спірний період були відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу заробітної плати відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (зі змінами, внесеними Законом України "Про прокуратуру") та статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"). Реалізація положень вказаних норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів" була можлива за умови виконання Кабінетом Міністрів України вимог стосовно приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, в тому числі, шляхом забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо правомірності нарахування відповідачем заробітної плати позивачу у спірному періоді.

Обґрунтовуючи свою правову позицію заявник апеляційної скарги посилається на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Суду у справі «Кечко проти України, в якому Судом висловлено позицію про те, що орган державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Крім цього, позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України у справі №1-27/2016 від 08.07.2016р., яким визначено, що положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів», що стосуються питань забезпечення діяльності судів, повинні врегульовуватися лише законами України, а не актами Кабінету Міністрів України.

Сторони до суду не з'явилися. Про день, місце та час розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи є належний доказ, що дає судові підстави для застосування положень частини 4 статті 196 КАС України.

У зв'язку з неявкою сторін фіксування судового засідання не здійснювалось, відповідно ч.1 ст. 41 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 з 10 жовтня 2014 року працює у Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області. В період з 10 жовтня 2014 року по 12 листопада 2015 року ОСОБА_1 займав посаду помічника судді, з 13 листопада 2015 року по 31 грудня - на посаді консультанта цього суду, наказом від 18 квітня 2016 року по час звернення з позовом до суду - помічника судді, має 11 ранг державного службовця.

Відповідно до розрахункових листків про нараховані суми заробітної плати оклад позивача протягом жовтня 2014 - серпня 2015 складав 1218,00 грн., а з вересня 2015 року по грудень 2015 року - 2067,00 грн., виходячи з якого позивачу у спірний період нараховувалась заробітна плата, включаючи доплату за ранг, надбавки за вислугу років та високі досягнення у праці, премії.

Не погоджуючись з розрахунком заробітної плати, розмір якої не відповідає положенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

За наслідками перегляду судового рішення колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Так, 26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), яким внесено зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІ), зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ) затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ, статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується з положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року «Про державну службу» та частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці».

За правилами ст.ст.142, 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції до 28 березня 20015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА України. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, відповідно до частини першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Судом першої інстанції встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин, схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», який до 9 вересня 2015 року залишався незмінним та постановою КМУ від 02.09.2015р. №644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", що набрала чинності 09.09.2015 року. При цьому, розмір заробітної плати, зазначеній в цих постановах, був іншим, ніж визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Наведене свідчить про невиконання з боку Кабінету Міністрів України покладених на нього обов'язків щодо приведення у тримісячний строк його нормативно-правових актів у відповідність із вищевказаними законами.

Зважаючи на те, що з 26.10.2014року по 25.04.2016року (заявлені позовні вимоги) Кабінетом Міністрів України не були внесені зміни щодо умов оплати праці до діючих постанов, якими встановлювався розмір посадових окладів працівників апарату суду, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «;Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу 2 ч.1 ст.144 Закону №2453-VІ та ч.1. ст.147 цього ж Закону у редакції з 28.03.2015року не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду України від 12.07.2016 року у справі №21-1726а16 та від 13.07.2016року у справах №21-1888а16, №21-1488а16.

Враховуючи встановлені обставини справи, а також приймаючи до уваги висновки Верховного Суду України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати перерахунок посадового окладу позивачу та виплачувати заробітну плату поза межами видатків державного бюджету.

Посилання заявника апеляційної скарги на практику Європейського суду з прав людини, а саме на рішення Суду у справі «Кечко проти України, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки нарахування заробітної плати здійснювалося позивачу не з мотивів відсутності коштів, а у зв'язку з відповідним правовим регулюванням відповідно до якого повноваження щодо встановлення розміру виплат, передбачених ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», передані Кабінету Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Необґрунтованими, на думку колегії суддів, є і посилання позивача на рішення Конституційного Суду України у справі №1-27/2016 від 08.07.2016року, оскільки відповідно до ст..152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх невідповідність, а отже ухвалене рішення Конституційним Судом України у справі №1-27/2016 від 08.07.2016року не може свідчити про неправомірність дій відповідача щодо нарахування позивачу заробітної плати за спірний період.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, ст.ст.205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали виготовлено 25.10.2016 року.

Головуючий: Н.А. Олефіренко

Суддя: В.А. Шальєва

Суддя: С.В. Білак