Рішення № 62296483, 25.10.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/82/15-ц 25.10.2016 251016 25.10.2016

Провадження №22-ц/784/2265/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у 1-й інстанції Карікова Л.В.

Категорія 48 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 жовтня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Шагай О.А.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_5 ОСОБА_2

на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2016 року

за позовом

ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_6, про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна, набутого за час спільного проживання,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року ОСОБА_5 через свого представника ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна, набутого за час спільного проживання.

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що з 1991 року по січень 2014 року ОСОБА_5 проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 За час спільного проживання у них народилася донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якої записаний відповідач. Також за час спільного проживання ними було набуто наступне майно: квартира АДРЕСА_1; квартира АДРЕСА_2; автомобіль Fiat Scudo, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобільний причеп, гараж №9, будинку №24 по вул. Гагаріна в смт. Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області.

Вказане майно придбано ними за спільні кошти під час спільного проживання, тому є їх спільною власністю, а відтак підлягає поділу.

Посилаючись на те, що між ними не досягнуто згоди щодо добровільного поділу майна, а одна із квартир та автомобіль відповідачем відчужено та неодноразово змінюючи позовні вимоги, представник позивача ОСОБА_5 ОСОБА_2 остаточно просив встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з 22 червня 2002 року по січень 2014 року та поділити майно набуте ними за час спільного проживання шляхом визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та гаражу, крім того стягнути компенсацію у розмірі 1/2 частини вартості майна, що відчужено відповідачем без згоди позивачки, а саме квартири АДРЕСА_3, автомобіля та автомобільного причепа.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 08.04.2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на боці відповідача залучено ОСОБА_6

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2016 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2005 року по січень 2014 року; визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_4, визнано право власності ОСОБА_5 на 1/2 частину вищевказаної квартири. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неправильну оцінку наявних по справі доказів, що привело до неправильного встановлення судом обставин справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права та допущено грубе порушення в процесі встановлення суттєвих для справи обставин.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача та його представника, перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Інститут спільного проживання однією сім'єю без шлюбу та майнові відносини між сторонами регулюються Сімейним кодексом України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року і не діє на правовідносини, які виникли до цього.

Відповідно до статті 3 СК України сімю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обовязки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Саме ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України

Згідно із ч.4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сімї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сімєю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обовязків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте),а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала, що вона з ОСОБА_3 з 22 червня 2002 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне господарство, були повязані спільним побутом та мали спільний бюджет. За цей час ними за спільні кошти придбано:

- на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2002 року гараж №9 по вул. Гагаріна, будинок №24 в смт. Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області ( а.с.66);

- за договором купівлі продажу від 22 грудня 2010 року однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 ( а.с. 67,

- за договором купівлі-продажу від 02 жовтня 2010 року двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 ;

- 10 листопада 2012 року автомобіль Fiat Scudo, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1( а.с.92-94).

Вказане рухоме та нерухоме майно зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3

Оскільки на теперішній час квартиру АДРЕСА_5 та автомобіль Fiat Scudo, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, відповідачем відчужено просила стягнути компенсацію вартості її частки.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 з 25 травня 1989 року по 21 червня 2002 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, що підтверджується копією його паспорту.

Суд першої інстанції, вирішуючи даний спір на підставі наданих доказів, встановив факт проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_3 однією сімєю з січня 2005 по січень 2014 року.

В цей період часу на імя ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 22 грудня 2010 року придбаноу власність однокімнатну квартиру №6 в смт Ольшанське по вул. Шкільна, 29 Миколаївського району Миколаївської області, яку за договором дарування від 21 березня 2014 року подарував своєму синові ОСОБА_6, а 10 листопада 2012 року відповідно до довідки-рахунку серії ДПI №772361 автомобіль НОМЕР_2, який 07 березня 2014 року продав ОСОБА_10 (а.с.67, 85, 94, 98,100-102,120-121).

Звертаючись до суду з вимогами про визнання даного майна спільною сумісною власністю з відповідачем, позивач вказувала, що воно було придбано за спільні кошти, оскільки з 2008 року вона перебуває за межами України в Італії, а зароблені кошти передавала через знайомих відповідачеві.

Відповідач як в суді першої інстанції, такі і в суді апеляційної інстанції заперечував факт придбання спірного майна саме за спільні кошти. При цьому зазначав, що спірна квартира була придбана за кошти від продажу належного його матері житлового будинку, а автомобіль за рахунок коштів від продажу іншого автомобіля, який перебував у його власності та коштів взятих в борг.

У ч. 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦПК України).

Враховуючи обставини даної справи та вищезазначені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю, його поділ та стягнення компенсації вартості частки позивача, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що спірне майно придбано внаслідок спільної праці чи за спільні кошти. Сам по собі факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без встановлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визначення права власності на половину майна за кожним зі сторін.

Висновок суду відповідає правовій позиції, яка висловлена у постановах Верховного Суду Українивід 19 вересня 2011 р. у справі № 6-33цс11, від 6 червня 2011 р. у справі № 6-44цс12, від 25 грудня 2013 року у справі №6-135цс13.

Колегія суддів погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновком суду першої інстанції щодо них і результат вирішення справи, вважає вірними і законними. Підстави для скасування рішення суду в цій частині в силу ст.308 ЦПК України відсутні.

З врахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Між тим, не можна погодитися з висновком суду в частині відмови у визнанні спільною власністю належного ОСОБА_11 за договором купівлі-продажу від 19 липня 2002 року індивідуального гаражу, загальною вартістю 5955 грн., який розташований за адресою: Миколаївська облась Миколаївський район смт. Ольшанське вул. Гагаріна, №24, гараж №9 (а.с.66).

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про власність», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сімї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено угодою між ними.

У судовому засіданні першої та апеляційної інстанції відповідач, вказував на те, що вони дійсно з позивачем в той період проживали однією сімєю, вели спільне господарство, побут та мали спільний бюджет, а тому вказане нерухоме майно було придбано за спільні кошти з ОСОБА_9 та перебуває у їх спільній власності, за такого не заперечує проти його поділу.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, визнання відповідачем позову в цій частині, в силу п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасування з ухваленням нового про визнання даного нерухомого майна гаражу спільною сумісною власністю сторін, його поділ та визнання за позивачем права власності на ? частину.

Рішення суду в частині задоволених вимог ( встановлення факту проживання та визнання права власності на нерухоме майно) ні позивачем, ні відповідачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається взагалі, так як згідно п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року „Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Керуючись статтями 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо розподілу гаражу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_6, про поділ майна, набутого під час спільного проживання, а саме поділу гаражу задовольнити.

Визнати спільним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_5 гараж №9 по вул. Гагаріна, №24 в смт. Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частку гаражу №9 по вул. Гагаріна, №24 в смт. Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: