Рішення № 62294006, 25.10.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.

секретар Чубрей І.І.

за участю: ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 25 липня 2016 року,

встановила:

В березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Просив:

- стягнути з ОСОБА_3 на його користь матеріальну шкоду, пов'язану з пошкодженням транспортного засобу позивача в сумі 36 218 гривень;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 50 000 гривень.

Посилався на те, що 20 жовтня 2015 року біля 15 години 10 хвилин по вулиці Проспект Незалежності в місті Чернівці з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна природа (далі - ДТП), під час якої зіткнулися автомобіль марки «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1 під керування позивача та автомобіль марки «БМВ-650І», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3

Внаслідок вказаної ДТП позивачу з вини відповідача завдана матеріальна шкода в сумі 36 218 гривень.

Також ОСОБА_1 завдана моральна шкода в сумі 50 000 гривень, яка полягає у його душевних стражданнях пов'язаних з протиправною поведінкою відповідача та пошкодження його майна, порушення життєвих зв'язків, погіршення здоров'я.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 25 липня 2016 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_3 у скоєнні ДТП належними доказами не доведена.

Позивачем не наведено у чому саме полягають винні дії відповідача та якими нормам закону вони не відповідають.

ОСОБА_1 не довів, що саме йому завдано шкоду і він реально поніс витрати на ремонт автомобіля марки «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1.

В матеріалах справі відсутні належні та допустимі докази про те, що під час ДТП саме ОСОБА_3 керував транспортних засобом марки «БМВ-650І», державний номерний знак НОМЕР_2 на відповідній правовій підставі.

ОСОБА_1 не доведено з посиланням на докази, які він зазнав моральні страждання та чим обумовлюється визначений ним розмір моральної шкоди.

Позивач клопотання про залучення страхової компанії в якості третьої особи не заявляв.

З такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.

Так, згідно частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

В статті 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Відповідно до вимог статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно частин 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною першою статті 1188 ЦК України визначений порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки.

В пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 1 березня 2013 року роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, N 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність

такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача

та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру,

за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи , зробив висновки , які не відповідають обставинам справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що вина ОСОБА_3 у скоєнні ДТП належними доказами не доведена.

Як вбачається з матеріалів справи 11 червня 2011 року ОСОБА_4, власником автомобіля марки автомобіль марки «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1, була надана довіреність ОСОБА_1 на користування та розпорядження належного йому рухомого майна (а.с.13,14).

20 жовтня 2015 року біля 15 години 10 хвилин по вулиці Проспект Незалежності в місті Чернівці з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна природа (далі - ДТП), під час якої зіткнулися автомобіль марки «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1 під керування позивача та автомобіль марки «БМВ-650І», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3

Зіткнення відбулося в результаті того, що водій ОСОБА_3 в порушення вимог п.п.10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху України здійснюючи перестроювання не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та не дав дорогу транспортному засобу під керуванням ОСОБА_1 , що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися.

Постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 грудня 2015 року справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 провадженням закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпаП, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпаП.

Вказаною постановою встановлено, що 20 жовтня 2015 року біля 15 години 10 хвилин по вулиці Проспект Незалежності в місті Чернівці сталася ДТП, під час якої зіткнулися автомобіль марки «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1 під керування позивача та автомобіль марки «БМВ-650І», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3

З технічної точки зору, з технічної точки зору, в даній дорожній обстановці в діях водія «БМВ-650І», державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_3 вбачається невідповідність вимогам п.п. 10.1 та 10.3 ПДР. Водій ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути зіткнення транспортних засобів шляхом дотримання ним вимог п.п.10.1 та 10.3 ПДР, на що у нього не було перешкод технічного характеру (а.с.45-46).

З висновку експерта Автономова М.В. №50 від 23 листопада 2015 року вбачається, що з технічної точки зору в даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля марки «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 не вбачається невідповідності вимогам пункту 13.1 ПДР.

З технічної точки зору, пояснення водія автомобіля марки «БМВ 650І», державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_3 в частині вказаного ним механізму розвитку ДТП, а саме що він зупинився перед пішохідним переходом та зіткнення сталось через одну дві секунди після зупинки, є технічно неспроможним.

В даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля марки «БМВ 650І», державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_3 вбачаються невідповідності вимогам п.п.10.1 та 10.3 ПДР.

В даній дорожній обстановці водій автомобіля марки «БМВ 650І», державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути зіткнення транспортних засобів шляхом дотримання ним вимог п.п.10.1 та 10.3 ПДР, на що у нього не було перешкод технічного характеру (а.с.19-22).

Вказані вище обставини відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Згідно висновку експерта Коха А.П. №2940 від 10 листопада 2015 року вартість матеріального збитку, завданого володільцю автомобіля марки «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1, на момент проведення експертизи становить 36 218 гривень 19 копійок (а.с.24-44).

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду про те, що ОСОБА_1 не будучи власником автомобіля марки «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1 не довів що в результаті пошкодження вказаного автомобіля саме йому завдана майнова шкода.

Суд першої інстанції не врахував, що відповідно до правил ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Колегія суддів також вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що непред'явлення позивачем вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

З огляду на положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За правилами статей 1167, 1168 та 1200 ЦК України якщо деліктне зобов'язання виникло із факту смерті фізичної особи, кредиторами можуть бути чоловік (дружина), батьки (усиновлювачі), діти (усиновлені), особи, що проживали однією сім'ю з особою, яка померла. Зазначені особи як кредитори мають право вимагати від боржника відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи. Крім того, суб'єкти, визначені в пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, в розмірі, обчислюваному виходячи з середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону № 1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.

Таким чином розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15.

З огляду на вказану вище правову позицію Верховного суду України наявність у відповідача договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та відсутність клопотання позивача про залучення до справи страхової компанії не має правового значення для вирішення вказаного спору.

Отже, 20 жовтня 2015 року біля 15 години 10 хвилин по вулиці Проспект Незалежності в місті Чернівці з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна природа (далі - ДТП), під час якої зіткнулися автомобіль марки «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1 під керування позивача та автомобіль марки «БМВ-650І», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3

Також колегія суддів вважає, що позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає в його душевних стражданнях у зв'язку з із пошкодженням його майна, зміні його звичного способу життя.

З урахуванням характеру та обсягу страждань , яких зазнав позивач і виходити із засад розумності, виваженості та справедливості розмір моральної шкоди, яка заподіяна позивачу неправомірними діями відповідача слід визначити в сумі 3000 гривень.

Враховуючи обставини наведені вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвали нове рішення про часткове задоволення позову.

З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 36 218 гривень в рахунок відшкодування майнової шкоди та 3000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до правил статті 88 ЦПК України слід здійснити розподіл судових витрат.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закону) встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

З квитанції №253, 254 від 18 лютого 2016 року вбачається, що за подання до суду позовної заяви позивач сплатив судовий збір в сумі 1102 гривень 4 копійки (а.с.2,3).

З квитанції №73 від 1 вересня 2016 року вбачається, що за подання до суду апеляційної скарги апелянт сплатив судовий збір в сумі 1212 гривень 65 копійок (а.с.108).

З мотивувальної частини рішення вбачається, що колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення, задоволення позову майнового характеру та часткове задоволення позову немайнового характеру.

Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 826 гривень 80 копійок в рахунок відшкодування судових витрат на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та 909 гривень 48 копійок в рахунок відшкодування судових витрат на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги, а всього 1736 гривень 28 копійок.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Статтею 84 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, і такі витрати відносяться до судових витрат, які підлягають розподілу судом між сторонами відповідно до статті 88 ЦПК України.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст. ст. 12, 46, 56 ЦПК України ).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84, 88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

З договору про надання правової допомоги від 22 жовтня 2015 року вбачається, що позивачу здійснювало надання правової допомоги адвокатське об'єднання «Дутка і партнери» (а.с.49-50).

З розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу вбачається, що позивачу було надано наступну правову допомогу адвокатом Колчановим Р.В.: попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, представництво інтересів в Кіцманському районному суді 15 листопада 2015 року, виготовлення клопотання про проведення експертного дослідження обставин та механізму ДТП на правлення в «Українську експертну компанію» міста Київ, виготовлення заяви про проведення авто товарознавчої експертизи по пошкодженню автомобіля та поїздка до експерта, представництво інтересів в Кіцманському районному суді під час розгляду адміністративної справи 16 грудня 2015 року, підготовка адвокатського запиту в регіональний сервісний центр в Чернівецькій області та поїздка у вказаний центр, виготовлення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та звернення до Шевченківського районного суду міста Чернівці, підготовка судового позову, представництво інтересів в Шевченківському районному суді міста Чернівці (а.с.52-53).

Колегія суддів вважає, що не підлягає відшкодуванню надана позивачу правова допомога адвокатом під час представництва інтересів в Кіцманському районному суді Чернівецької області щодо адміністративної справи.

На надання правової допомоги адвокатом було витрачено 9 годин часу, а тому розмір витрат ОСОБА_1 за надану йому правову допомогу адвокатом Колчановим Р.В. складає 4 768 гривень 80 копійок (487,2*3+551,2*6=4768,8).

З платіжного доручення від 29 жовтня 2015 року вбачається, що ОСОБА_1 сплатив адвокатському об'єднанню «Дутка і партнери» 5 500 гривень за надану йому правову допомогу (а.с.51).

Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути також 4768 гривень 80 копійок в рахунок відшкодуваннясудових витрат понесених на оплату правової допомоги.

Всього з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 6505 (шість тисяч п'ятсот п'ять) гривень 8 копійок в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви, апеляційної скарги та правової допомоги (1736,28+4768,8=6505,08).

Не підлягають відшкодуванню позивачу понесені витрати на оплату послуг експертів щодо надання висновку експертного дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди №50 від 23 листопада 2015 року та висновку експертного автотоварозначого дослідження з оцінки транспортного засобу та №2940 від 10 листопада 2015 року.

Згідно статті 86 ЦПК України відшкодуванню підлягають витрати понесені спеціалістом, які пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та найманням житла у випадках залучення спеціаліста до участі у справі судом за клопотанням сторони у справі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 25 липня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 36 218 (тридцять шість тисяч двісті вісімнадцять) гривень в рахунок відшкодування майнової шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6505 (шість тисяч п'ятсот п'ять) гривень 8 копійок в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви, апеляційної скарги та правової допомоги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: