Ухвала суду № 62293210, 27.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6635/16 Справа № 199/9462/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Руденко В. В. Доповідач - Калиновський А.Б.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого - Калиновського А.Б.

Суддів - Єлізаренко І.А., Лаченкової О.В.

При секретарі - Сахарову Д.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про поділ майна подружжя відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Судом встановлено, що 16 листопада 2002 року сторони уклали шлюб, який було розірвано рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2014 року. У вказаному рішенні суду, яке не оскаржувалось та набрало чинності, зазначено, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами були остаточно припинені з грудня 2013 року.

Під час перебування у шлюбі, а саме 29.09.2007 р. ОСОБА_2 придбав автомобіль MAZDA 3, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 у ТОВ «Сервісний центр «Альфа», офіційного ділера ДП «АВТО Интернешнл», на підставі договору № 381/М.

Для придбання автомобіля ОСОБА_2 уклав кредитний договір з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» № CL-300/521/2007 від 09.10.2007 року.

Відповідно до листа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 11.04.2016 року, ОСОБА_3 07 травня 2014 року вносила кошти через касу АТ «ОТП Банк» за кредитом свого чоловіка ОСОБА_2, призначення платежу «погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_2 № CL-300/521/2007 від 09.10.2007 року» та повністю погасила кредит, що підтверджується відповідними квитанціями № 12711408 та № 12711428 від 07.05.2014 року на суми 45474,36 грн. та 11469,58 грн. відповідно.

10.05.2014 року позивач продав на той час своїй дружині ОСОБА_3 даний автомобіль та на підставі довідки-рахунку № ВІА461915 від 10.05.2014 р. була проведена реєстрація права власності. А отже, виходячи з даних обставин, після укладання вказаного договору купівлі-продажу спірного автомобіля MAZDA 3, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1, який був придбаний після припинення між сторонами шлюбно-сімейних відносин у грудні 2013 року, він став приватною власністю відповідача.

Відповідно до кредитного договору № ML-300/266/2008 від 20.06.2008 р. позивачем був отриманий кредит в ЗАТ «ОТП Банк» на суму 65 180,00 доларів США для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.04.2015 р. дана квартира була визнана спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2016 року, було стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка була поручителем по кредитному договору, на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № ML-300/266/2008 від 20.06.2008 р. в розмірі 1181648,98 грн. На час розгляду даної справи вказане рішення не набрало законної сили.

Судом було встановлено, що відповідачем на погашення вказаного кредитного договору були внесені грошові кошти на загальну суму 41600 грн., що підтверджується відповідними квитанціями: № 12652244 від 18.04.2014 року на суму 7000,00 грн., № 12669630 від 24.04.2014 року на суму 4000,00 грн., № 12677016 від 25.04.2014 року на суму 26800,00 грн., № 12680630 від 28.04.2014 року на суму 3800,00 грн., та листом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 11.04.2016 року.

В свою чергу, позивачем на погашення кредитного договору від 20.06.2008 р. були внесені грошові кошти на загальну суму 32003, 84 грн., що підтверджується відповідними квитанціями: № 0081130535 від 26.06.2014 року на суму 3943,61 грн.,№ 0081443252 від 28.07.2014 року на суму 3842,23 грн., №0081524039 від 12.09.2014 року на суму 4348,00 грн., №0081244470 від 29.09.2014 року на суму 4285,00 грн., №0081524568 від 0.11.2014 року на суму 4300 грн., № 0081410240 від 26.11.2014 року на суму 4985,00 грн., № 0081439531 від 29.12.2014 року на суму 5300 грн., № 1185F117E4 на суму 500 грн., № 11854В17ЕО від 29.10.2015 року на суму 500 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції правильно виходив з того, що вимоги позивача щодо компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля в сумі 89743,50 грн., як спільної сумісної власності подружжя, задоволенню не підлягають, оскільки він був придбаний після припинення між сторонами шлюбно-сімейних відносин у грудні 2013 року та став приватною власністю відповідача.

Крім того, стягнення компенсації 1/2 частини повернутого кредиту за кредитним договором № ML-300/266/2008 від 20.06.2008 р. та фактичний розподіл обов'язків за вказаним кредитним договором в рівних частках можливий тільки після його повного погашення.

Суд також вірно не приймав до уваги сплату позивачем грошових коштів за кредитним договором від 20.06.2008 р., 26 квітня 2013 року в розмірі 62 200,73 грн. відповідно до квитанції № 10979888, оскільки вона здійснена під час під час перебування сторін у шлюбі, тому грошові кошти відносяться до спільної сумісної власності подружжя.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає розподілу не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ОСОБА_3 07 травня 2014 року вносила кошти через касу АТ «ОТП Банк» за кредитом свого чоловіка ОСОБА_2, призначення платежу «погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_2 № CL-300/521/2007 від 09.10.2007 року» та повністю погасила кредит, що підтверджується відповідними квитанціями № 12711408 та № 12711428 від 07.05.2014 року на суми 45474,36 грн. та 11469,58 грн., оригінали яких знаходяться саме у ОСОБА_3, даний факт також підтверджується довідкою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 11.04.2016 року.

Посилання ОСОБА_2 на те, що платником за квитанціями по його кредитним договорам від 2007 року та від 2008 року є ОСОБА_2, а не ОСОБА_3, а тому суд помилково не прийняв цей факт до уваги, є безпідставними, оскільки представник позивача в судовому засіданні першої інстанції підтвердила обставини того, що саме ОСОБА_3 здійснювала спірні платежі, що відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, не підлягає доказуванню. А твердження про те, що дані кошти були передані відповідачці позивачем є необґрунтованим, так як доказів на підтвердження цього суду не надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково не врахував сплату позивачем грошових коштів за кредитом 26 квітня 2013 року в розмірі 62 200,73 грн. відповідно до квитанції № 10979888 так як ці кошти належали йому як фізичній особі-підприємцю, а тому є особистими, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень.

Таким чином, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: