Постанова № 62291897, 26.10.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/2539/16

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

за участю: секретар судового засідання - Курманова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та сплатити підйомну допомогу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937), в якому позивач просив: визнати протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_2 підйомної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення; зобов'язати Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 підйомну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення у відповідності до вимог ч. 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 року та змісту Інструкції про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 276 від 24.04.2012 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.05.2012 року за № 773/21086.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року заявлений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позивачем вимог, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у 1995 році ОСОБА_2 закінчив Інститут Прикордонних військ України, отримав первинне військове звання офіцерського складу, базову вищу освіту та почав проходити військову службу на посаді офіцера оперативного відділу.

06.04.2001 року, на підставі наказу голови Державного комітету у справах охорони державного кордону України - командувача Прикордонними військами України № 111-ос від 06.04.2001 року, позивача було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України на підставі п. «д» ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - за власним бажанням.

10.02.2015 року, відповідно до Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію», ОСОБА_2 призвано на військову службу за мобілізацією.

На підставі наказу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 66-ос від 18.02.2015 року, позивач був призначений на посаду офіцера оперативно-розшукового відділу Одеського прикордонного загону (в/ч 2138).

Згідно наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України № 503-ос від 16.06.2015 року позивач знаходився у розпорядженні начальника Східного регіонального управління та на підставі наказу начальника Східного регіонального управління № 383-ос від 24.06.2015 року останній був призначений на посаду офіцера відділення протидії нелегальній міграції оперативно-розшукового відділу Донецького прикордонного загону (в/ч 9937).

Згідно наказу № 119-ос від 25.06.2015 року ОСОБА_2 з 25.06.2015 року зараховано до списків особового складу Донецького прикордонного загону та всіх видів забезпечення.

26.06.2015 року позивач приступив до виконання службових обов'язків офіцера відділення протидії нелегальній міграції оперативно-розшукового відділу Донецького прикордонного загону (наказ № 120-ос від 26.06.2016 року).

23.11.2015 року до військової частини 9937 позивачем було подано рапорт на ім'я командування Донецького прикордонного загону про виплату йому підйомної допомоги, передбаченої ч. 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Наказом командира Донецького прикордонного загону № 74-ос від 07.04.2016 року, позивача, старшого офіцера відділення протидії нелегальній міграції оперативно-розшукового відділу, звільнено в запас за пп. «є» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з вислугою встановлених строків військової служби, передбачених частиною першою та абзацом другим частини сьомої статті 23); виключено зі списків особового складу військової частини, усіх видів забезпечення з 07.04.2016 року та направлено на військовий облік до Іллічівського міського військового комісаріату Одеської області; зараховано на службу у військовому оперативному резерві першої черги.

Як зазначено позивачем, із змісту отриманої довідки про заробітну плату № 346 від 14.04.2016 року, останньому стало відомо, що вищезазначена підйомна допомога у розмірі місячного грошового забезпечення позивачу виплачена не була. При цьому, на звороті самого рапорту від 23.11.2015 року проставлена відмітка посадової особи відповідача про відсутність у позивача права на отримання підйомної допомоги.

Така бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу передбаченої ч. 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підйомної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення, зумовила звернення останнього до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не здійснено нарахування та виплату ОСОБА_2 підйомної допомоги, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Зі змісту вказаних положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вбачається, що наявність права на виплату підйомної допомоги пов'язується законодавцем саме з фактом переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання наявності права військовослужбовця на отримання вказаної підйомної допомоги підлягають застосування положення п. 1 ч. 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII саме в редакції на момент коли і відбувається відповідний переїзд військовослужбовця.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач був призначений на посаду офіцера відділення протидії нелегальній міграції оперативно-розшукового відділу Донецького прикордонного загону (в/ч 9937) наказом начальника Східного регіонального управління № 383-ос від 24.06.2015 року.

Згідно наказу № 119-ос від 25.06.2015 року ОСОБА_2 з 25.06.2015 року зараховано до списків особового складу Донецького прикордонного загону та всіх видів забезпечення і відповідно до наказу № 120-ос від 26.06.2016 року останній приступив до виконання службових обов'язків офіцера відділення протидії нелегальній міграції оперативно-розшукового відділу Донецького прикордонного загону.

Тобто, станом саме на наведену дату і підлягають встановленню обставини щодо наявності у позивача права на виплату підйомної допомоги.

Як вже зазначалось вище судом апеляційної інстанції, за правилами п. 1 ч. 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII, в редакції від 11.06.2015 року, право на підйомну допомогу при переїзді на нове місце військової служби в інший населений пункт мали військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, а також ті, хто перебували на кадровій військовій службі.

З наведеного вбачається, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII, в редакції від 11.06.2015 року, був визначений виключний перелік осіб, які набувають права на виплату підйомної допомоги при переїзді на нове місце військової служби в інший населений пункт.

Також, наведеним Законом було визначено і перелік обставин, з якими пов'язується такий переїзд та відповідно наявність права на отримання підйомної допомоги, а саме: у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що на час призначення позивача на посаду офіцера відділення протидії нелегальній міграції оперативно-розшукового відділу Донецького прикордонного загону (в/ч 9937), останній не проходив військову службу за контрактом, а також не перебував на кадровій військовій службі, а тому колегія суддів вважає, що відповідно він і не набув право на виплату підйомної допомоги.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заявлених вимог позивача та зобов'язання відповідача виплатити йому підйомну допомогу посилаючись на те, що позивач прирівнюється до осіб, що проходять військову службу за контрактом згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2014 року № 111, оскільки за цією постановою з 18.03.2014 року військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, саме грошове забезпечення виплачується в порядку та розмірах, установлених для осіб офіцерського складу, осіб рядового сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом. Однак, за правилами ст.ст. 9, 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII підйомна допомога не є грошовим забезпеченням. Зі змісту наведених ст.ст. 9, 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чітко вбачається, що законодавець розмежовує поняття грошового забезпечення військового службовця та продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовця, зокрема, підйомна допомога, що не входить до складу грошового забезпечення.

Також, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання підйомної допомоги з посиланням на положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 15.09.2015 року № 683-VIII (набрав чинності 25.10.2015 року), яким викладено у новій редакції п. 1 ч. 3 ст. 9-1 наведеного Закону та фактично доповнено перелік осіб, які набувають право на виплату підйомної допомоги при переїзді на нове місце військової служби в інший населений пункт, а саме надано таке права, в тому числі, військовослужбовцям, які перебувають на військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, оскільки станом на дату набрання чинності цього Закону позивач не переїздив на нове місце військової служби в інший населений пункт, ані у зв'язку з призначенням на військову посаду, ані у зв'язку з зарахуванням до військового навчального закладу або у зв'язку з передислокацією військової частини. Тобто, станом на цю дату у позивача не настали обставини, з якими вказана норма, пов'язує набуття права військовослужбовця на отримання підйомної допомоги. Колегія суддів вважає, що застосовуючи до правовідносин, що виникли в даному випадку в червні 2015 року, вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які набрали чинності 25.10.2015 року, судом першої інстанції не дотримані положення ст. 58 Конституції України щодо не зворотності дії в часті Законів та інших нормативно-правових актів.

Окрім цього, задовольняючи заявлені позивачем вимоги на підставі положень нової редакції п. 1 ч. 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (набрала чинності 25.10.2015 року) та Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року № 1115/2009, суд першої інстанції безпідставно ототожнив поняття військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, та військова служба за призовом осіб офіцерського складу, оскільки за правилами ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII це є різними видами військової служби.

З огляду на вищевикладене, підйомну допомогу при переїзді мали право отримати до 25.10.2015 року військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, а також ти, хто перебували на кадровій військовій службі, а після 25.10.2015 року військовослужбовці, які проходили військову службу за контрактом, а також ти, хто перебували на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, проте позивач таку службу не проходив.

За викладених обставин у їх сукупності, колегія суддів вважає, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають, а висновок суду першої інстанції про їх обґрунтованість є помилковим.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи викладене, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до її неправильного вирішення по суті, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про відмову у задоволенні заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та сплатити підйомну допомогу - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та сплатити підйомну допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець