Рішення № 62286628, 18.10.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3954/15-ц

Провадження № 2/522/4249/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді Кравчук Т.С.,

при секретарі Антонецькому С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за межі України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з позовом, що був уточнений, у якому просить надати дозвіл на виготовлення проїзного документа особи, що не досягла 16-річного віку, для виїзду за кордон України, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_2, надати дозвіл на тимчасовий багаторазовий виїзд особи, що не досягла16-річного віку, ОСОБА_3 для виїзду за кордон України (за межі України) у період з 01.01.2017 року по 17 лютого 2021 року, на тимчасове місце проживання в країні ОСОБА_4, у супроводі матері ОСОБА_1, яка буде забезпечувати проїзд та перебування за кордоном своєї дочки, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2

У судовому засіданні позивачка позов підтримала та просила задовольнити. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з 22.11.2003 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого вони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. 03.10.2006 року шлюб між Позивачкою та Відповідачем було розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія І-ЖД №025678.

07.11.2015 року позивачка уклала шлюб з громадянином ОСОБА_4 Таскін, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серія І-ЖД №245468. У звязку з укладення шлюбу у позивачки виникла необхідність та можливість у проживанні та працевлаштуванні у Лондоні за місцем проживання чоловіка. Позивачка отримала від свого чоловіка згоду на проживання доньки у будинку, який належить йому на праві власності, та вирішила питання щодо свого працевлаштування. У зв'язку з необхідністю отримання згоди Відповідача, Позивачка звернулася до Відповідача з проханням надати дозвіл на тимчасовий (з 15 серпня 2016 року по 17.02.2021 року) виїзд доньки у ОСОБА_4, посилаючись на те, що тимчасове проживання та навчання у ОСОБА_4 буде сприяти її розвитку, навчанню та отриманню в подальшому гідної професії та заробітку.

Однак, відповідач відмовляється від надання дозволу на виїзд дитини за межі України, а також від нотаріального посвідчення клопотання про оформлення проїзних документів дитини для тимчасового виїзду за кордон без поважних на те причин. Позивачка вважає, що відмова відповідача у наданні дозволу не відповідає інтересам дитини, які є пріоритетними у відносинах між батьками та дітьми.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позов не визнали та просили у його задоволенні відмовити. Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що позивачкою не доведено необхідність переїзду ОСОБА_5 на строк майже у 5 років до ОСОБА_4 та неможливість належного виховання та навчання її в межах України. Позивачкою не надано доказів можливості належного утримання, виховання та навчання ОСОБА_5 у ОСОБА_4. Відповідач вважає, що вивезення його доньки - ОСОБА_5 до іншої держави на строк в декілька років позбавляє його право на спілкування та на виховання його рідної дитини, що є неприпустимим та протирічіть нормам українського та міжнародного права. Крім того, відповідач зазначає, що чинним законодавством України встановлено саме право, а не обов'язок батьків, щодо надання згоди на виїзд дитини за кордон. А тому за таких обставин відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача на вчинення дій, не передбачених законом.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає позов доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка з 22.11.2003 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого вони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

03.10.2006 року шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія І-ЖД №025678.

За домовленістю між позивачкою та відповідачем їхня донька залишилися проживати з позивачкою.

07.11.2015 року позивачка уклала шлюб з громадянином ОСОБА_4 Таскін, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серія І-ЖД №245468.

У звязку з укладення шлюбу у позивачки виникла необхідність та можливість у проживанні та працевлаштуванні у Лондоні за місцем проживання чоловіка. Позивачка отримала від свого чоловіка згоду на проживання доньки у будинку, який належить йому на праві власності, та вирішила питання щодо свого працевлаштування. Стосовно навчання доньки позивачка окремо зазначає, що нею отримано попередню згоду на зарахування дитини у коледж.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько рівні права та обовязки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обовязків щодо дитини.

Статтею 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обовязків, мають ґрунтуватись на повазі до прав дитини та її гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Згідно до частини 3 статті 313 ЦК України:«Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними».

Відповідно до ч. 2 ст. 4ЗаконуУкраїни «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII вбачається: «За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду».

Крім того, згідно з п. 4Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 вбачається:«виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску».

В той же час, згідно до змісту цих спеціальних норм ЦК та Закону передбачається, що дитина має «право на виїзд» при наявності дозволу на виїзд одного з батьків. Тобто ці норми не передбачають ніякі обмеження ні у часі (періоді) ні у кількості країн. Поряд з цим, в пункті 4 Правил зазначається про конкретну державу прямування в однині та конкретний період часу перебування у цій державі, тобто разову поїздку.

Отже, для отримання позитивного рішення в суді стороні необхідно довести ті обставини, що виїзд дитини за кордон буде відповідати їхнім інтересам і надання дозволу сприятиме реалізації прав дітей. Доказами у даній справі є документи, що підтверджують наявність місця проживання, навчання для дитини.

Обовязковим є зазначення періоду, на який надається дозвіл, а також визначення країн, для виїзду до яких дозвіл надається.

Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини, у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадяни України» від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 року № 231 (із змінами).

У відповідності до положень ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону України, оформлення проїзного документа дитини проводиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників. За відсутності згоди одного з батьків, виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволений на підставі рішення суду.

Згідно до п.18 Правил оформлення і видачі паспортів громадянам України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМ України № 231 від 31 березня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями, за відсутністю згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього за кордон може бути дозволений за рішенням суду.

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 зі змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 року № 231 (із змінами) визначено зокрема, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям громадянам України згідно з цими правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон.

Пунктом 18 цих Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Судом встановлено, що діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків, або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, діючої на Україні з 27.09.1991 року «держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-и) несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей».

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування ч.1 ст. 18 Конвенції про права дитини.

Таким чином, надання дозволу на виготовлення проїзного документа особи, що не досягла 16-річного віку, для виїзду за кордон України, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_2, не є дозволом на перетинання кордону дитиною, а лише дає таку можливість за згоди батьків або за рішенням суду.

Щодо надання дозволу на багаторазовий виїзд за межі України без згоди та супроводу батька, то суд відмовляє у задоволенні цієї частини позову та надає дозвіл на тимчасовий виїзд з України до ОСОБА_4 строком на 1 (один) рік з моменту набрання рішенням законної сили малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матірю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, без дозволу та супроводу батька дитини - ОСОБА_2. Судом встановлено строк на один рік для виїзду дитини з України до ОСОБА_4, так як встановлення строку виїзду дитини потребують Правила перетинання державного кордону громадянами України. Крім того, позивачка у майбутньому не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про надання дозволу на виїзд дитини за межі України з наданням нового строку.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за межі України задовольнити частково.

Надати дозвіл на виготовлення проїзного документа особи, що не досягла 16-річного віку, для виїзду за кордон України, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_2.

Надати дозвіл на тимчасовий виїзд з України до ОСОБА_4 строком на 1 (один) рік з моменту набрання рішенням законної сили малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матірю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, без дозволу та супроводу батька дитини - ОСОБА_2.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя: 18.10.2016