Рішення № 62284996, 27.10.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Лисака І. Н.

суддів: Перепелюк Л.М., Яремка В.В.,

секретар Костюк Л.С.

за участю ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 вересня 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ПАТ КБ«ПриватБанк» звернулося до судуз позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в солідарному порядку заборгованості в розмірі 45 881,14 доларів США, що станом на 10.07.2015 року за офіційним курсом НБУ становило 1 002 044,10 грн.

Посилалось на те, що 21.04.2006 року між ПАТ КБ«ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір CVVWGA00000011, згідно умов якого банк надав останній кредит у розмірі 12 500 дол. США терміном до 20.04.2010 року, а позичальник зобов'язалася його повернути та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що передбачені цим договором. В забезпечення виконання умов цього договору та зобов'язань позичальника того ж дня між ПАТ КБ«ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за якими останній поручився перед кредитором за виконання зобов'язань ОСОБА_1 по основному договору. Внаслідок порушення взятих на себе зобов'язань за позичальником станом на 10.07.2015 року виникла заборгованість: за кредитом в сумі 6 295,88 доларів США; по процентам за користування кредитом в сумі 14 332,47 доларів США; по комісії за користування кредитом в сумі 302,50 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в сумі 24 950,29 доларів США; а всього в сумі 45 881,14 доларів США.

справа № 22-ц/794/1376/16 р. Головуючий у І інстанції Кириляк А.Ю.К

атегорія: 27 Доповідач Лисак І.Н.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 вересня 2016 року у задоволені позовних вимог ПАТ КБ«ПриватБанк»відмовлено у зв'язку із застосуванням наслідків пропуску строку позовної давності.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ«ПриватБанк»просить вищезазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що рішення суду є незаконним з огляду на порушення судом норм процесуального права. Обґрунтовує вимоги тим, що суд не роз'яснив позивачу право заперечувати щодо застосування заявлених відповідачем наслідків спливу строку позовної давності, внаслідок чого допустив неповне з'ясування обставин, що має значення для справи, зокрема при визначені початку перебігу такого строку не врахував звернення позивача до суду із захистом порушених прав згідно тих самих зобов'язань у липні 2009 року до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у січні 2012 року до обох відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки та окремо у січні 2012 року з таким позовом до ОСОБА_1

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

На підставі ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В силу абз. 1 ч.1 ст. 60 ЦПК України та ч. 3 цієї норми кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст.303 ЦПК України та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, про те не обмежений її доводами, якщо під час розгляду буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції розглядаючи клопотання ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності встановив початок перебігу для позивача строку позовної давності з 20 квітня 2010 року, тобто дня закінчення терміну дії договору, який з урахуванням встановленого ст.256 ЦК України загального строку позовної давності у 3 роки до часу пред'явлення 27 серпня 2015 року до суду позову сплив.

Про те, рішення суду не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України, оскільки на виконання вимог п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» не містить висновків щодо доведеності позовних вимог, що є підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності, або самостійною підставою для відмови у позові при їх недоведеності, а також допущено судом неповне з'ясування обставин справи, що потягло невірне визначення початку перебігу строку та застосування норм матеріального права, які регулюють порядок пред'явлення вимог до поручителя, що в силу пунктів 1 та 4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового по суті вимог.

Розглядаючи позовні вимоги позивача колегія суддів з урахуванням диспозитивності цивільного процесу виходить з наступного.

Так, згідно наданих письмових доказів (а.с.101-102) вбачається, що 21.04.2006 року між ПАТ КБ«ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір CVVWGA00000011 (далі по тексту - «Договір), згідно умов якого банк надав останній кредит у розмірі 12 500 дол. США терміном до 20.04.2010 року на придбання житла, а позичальник зобов'язалася його повернути та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що передбачені п.2.2 цього Договору. В забезпечення виконання умов цього договору та зобов'язань позичальника того ж дня між ПАТ КБ«ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки (а.с.106), за якими останній поручився перед кредитором за виконання зобов'язань ОСОБА_1 по основному договору.

При чому, зміст Договору не містить договірних домовленостей сторін щодо строку позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки, про те за пунктом 12 Договору поруки сторони обумовили припинення поруки після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за Основним договором.

Пунктом 2.3.7 Договору сторони узгодили право банку при настанні кожної із визначеної п.2.3.3 подій, в тому числі при порушенні зобов'язань з боку позичальника, достроково зажадати повернення кредиту та інших платежів до настання дати, передбаченої п.1.1.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України обов'язком позичальника за кредитним договором є, зокрема, повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Відповідно до ст. ст. 629, 638 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. ст. 553, 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником його обов'язку, а у випадку порушення такого обов'язку боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

На підставі вимог ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно розрахунку заборгованості за цим Договором (а.с.4-6), позичальник допускала порушення зобов'язань за ним та з 20.05.2008 року припинила виконувати зобов'язання по сплаті платежів на погашення тіла кредиту і з 20.06.2009 року за процентами.

Крім того, порушення позичальником виконання взятих на себе зобов'язань підтверджується наявним в матеріалах справи рішенням Вижницького районного суду у справі №2-105/2010р., за яким згідно цього ж самого кредитного Договору була задоволена вимога банку про дострокове стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за ним, до складової якої входило заборгованість по тілу кредиту, по процентам, комісії, а також пеня (а.с.173-174), що визнається позивачем в апеляційній скарзі та ОСОБА_1 у поданій заяві (а.с.157).

Таким чином, банк в липні 2009 року використав право дострокового стягнення заборгованості за кредитом, тобто змінив строк виконання основного зобов'язання, що відповідає волевиявленню сторін, викладеному в Договорі, а висновок суду першої інстанції щодо початку перебігу строку позовної давності з часу закінчення дії Договору є невірним.

Про те, згідно абз. 2 п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5 наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Враховуючи правову позицію Верховного суду України по справі № 6-1206цс15 від 16.09.2015 року, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. Таким чином, кредитор має право на суми за користування кредитом та за порушення виконання грошового зобов'язання, передбачені ст.ст. 611, 1048 ЦК України.

Отже, наявність судового рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитом не позбавляє права кредитора вимагати виконання кредитних зобов'язань шляхом стягнення заборгованих сум згідно умов кредитного договору, а саме передбачені ст. 625 ЦК України, які позивачем не заявлялися, що з урахуванням вимог диспозитивності є окремою підставою для звернення до суду, та за ст.1048 ЦК України, передбачені умовами договору.

Крім того, визначаючи збіг перебігу строку позовної давності для поручителя суд першої інстанції не врахував правові позиції Верховного Суду України, викладені в постановах 6-368цс15, 6-1301цс15 тощо, чим порушив ст. 360-7 ЦПК України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки.

Висновок ВСУ по аналогічним правовим відносинам зводиться до того, що обумовлені в договорі поруки строки її припинення застосовуються при належному виконанні кредитного договору. Пред'явивши в липні 2009 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості, сплати відсотків за його користування та пені, кредитор відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання. У разі зміни кредитором на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений ч.4 ст.559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати, що за обставинами цієї справи почав перебіг в липні 2009 року та сплив у січні 2010 року.

Таким чином, суд першої інстанції застосувавши наслідки спливу строку позовної давності для поручителя не звернув увагу на те, що порука припинилася ще у січні 2010 року, що є підставою для відмови у позові.

Визначаючи розмір заборгованості позичальника за відсотками, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В силу ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На підставі ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В силу ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки повне або часткове виконання зобов'язань по поверненню тіла кредиту ОСОБА_1 заперечується, про те заявлено нею про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а також враховуючи розмір залишку непогашеної частини тіла кредиту в сумі 6 295,88 доларів США та визначені п.1.1 Договору відсотки у розмірі 1% на місяць за користування ним, зверненню у серпні 2015 року до суду із цим позовом передувало 36 місяців (3 роки), тобто стягненню підлягає 36% за користування 6 295,88 доларів США, що складає 2 266,52 доларів США.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення.

Згідно офіційного курсу НБУ на 27.10.2016 року за 100 доларів США 2559,5314 грн. борг станом на заявлену дату 10.07.2015 року по відсоткам за користування кредитом визначається за формулою 2 077,64 доларів США * 25,595314 грн. і становить 58 012,21 грн.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, крім іншого є: порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 вересня 2016 року підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті позовних вимог та згідно вище викладених підстав.

Судові витрати позивача та апелянта по сплаті судового збору в сумі 7673,40 грн. розподілити згідно ст.88 ЦПК України відповідно до частки задоволених вимог, яка при заявлених 1 002 044,10 грн. та стягнутих 58 012,29 грн. складає 5,789% .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по процентам за користування кредитом згідно кредитного договору CVVWGA00000011 від 21.04.2006 року станом на 10.07.2015 року в розмірі 2 266,52 доларів США, що по курсу НБУ складає 58 012 (п'ятдесят вісім тисяч дванадцять) грн. 29 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного

товариства КБ «ПриватБанк» 444 (чотириста сорок чотири) грн. 21 коп. в рахунок понесених судових витрат.

В решта позовних вимогах відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді