Рішення № 62280026, 25.10.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 322/1334/15 Головуючий у 1 інстанції: Гасанбеков С.С.

Провадження № 22-ц/778/3133/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«25» жовтня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Мельник З.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 17 травня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 03 жовтня 2008 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 2164.

Згідно п.1 договору ОСОБА_3 отримав у власність грошові кошти у сумі 11500 грн. Грошові кошти були надані у позику без визначеного строку їх повернення.

Пунктом 3 договору передбачено, що в разі девальвації національної грошової одиниці України позичальник зобов'язується повернути суму грошей у гривнях, еквівалентну 2300 доларам США за офіційним курсом НБУ на день платежу. Пункт 4 договору регламентує обов'язок позичальника сплатити 30 % річних за весь час фактичного користування грошовими коштами. Відповідно до п.5 договору позичальник зобов'язаний повернути позику зі сплатою належних процентів за користування грошовими коштами по першій вимозі позикодавця.

20.05.2015 року він направив відповідачу вимогу про сплату боргу, в якій вимагав на протязі трьох днів з моменту отримання даної вимоги повернути суму позики та проценти за користування грошовими коштами в сумі 71730,07 грн. та надав відповідний розрахунок. ОСОБА_3 отримав дану вимогу 23.05.2015 року. Враховуючи норми ст.530 ЦК України, останнім днем повернення боргу був 30 травня 2015 року.

В порушення умов договору ОСОБА_3 грошові кошти не повернув.

На підставі зазначеного просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь 89696,81 грн. в рахунок відшкодування заборгованості за договором позики, з яких: сума основного боргу 59961,00 грн., сума відсотків за час користування позикою 25917,53 грн., 3% річних в розмірі 1833,54 грн., інфляційні втрати 1984,74 грн., а також 896,97 грн. в рахунок відшкодування понесених судових витрат.

В березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання договору позики недійсним та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування вимог зазначив, що отримував від ОСОБА_5 лише 3000 грн., докази передачі ОСОБА_5 йому 11500 грн. відсутні. Договір був укладений внаслідок обману з боку ОСОБА_5

Крім того, вимога про повернення коштів була предявлена через 7 років через виникнення між сторонами спору щодо договору оренди земельної ділянки.

На підставі зазначеного просив визнати недійсним договір позики від 03 жовтня 2008 року, укладений між ним та ОСОБА_5, стягнути з ОСОБА_5 на його користь моральну шкоду в розмірі 5000 грн., судові витрати покласти на ОСОБА_5

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 17 травня 2016 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5М заборгованість за договором позики від 03 жовтня 2008 року в розмірі 77 397,46 грн., з яких: 48 410,92 грн. - сума основного боргу; 25 908,08 грн. - проценти за користування позикою за період з 03 жовтня 2008 року по 06 квітня 2016 року; 1 241,44 грн. три проценти річних за період з 31 травня 2015 року по 06 квітня 2016 року; 1 837,02 грн. інфляційні втрати за період з 31 травня 2015 року по 06 квітня 2016 року. В задоволенні решти позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 774,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішення суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав, грошові кошти, отримані 03 жовтня 2008 року за укладеним з позивачем договором позики, в установлений строк не повернув, правовими наслідками чого відповідно до ст. ст. 1046, 1047, ч. 1 ст. 1049, ст. 1051 ЦК України, ст.625 ЦК України та умов договору є стягнення з нього суми основного боргу - 48410 грн.92 коп., суми процентів за користування коштами - 25908 грн.08 коп., трьох процентів річних за порушення строку виконання зобов'язань 1241 грн. 44 коп. та інфляційних витрат в сумі 1837 грн.

Згідно з ч 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 статті 611 Цивільного кодексу України).

За правилами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст.1048 ЦК України).

Суд, вирішуючи спір, встановив, що ОСОБА_3 є боржником, а ОСОБА_5 - кредитором, і визнав, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики, які регулюються ст.ст.1046,1047,1049,1050 ЦК України. Для визначення факту укладення договору та його юридичної природи, умов договору суд дослідив письмовий договір позики від 03.10.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 2164, якому дав оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що 03 жовтня 2008 року сторони уклали в письмовій формі та підписали договір позики, за умовами якого ОСОБА_7 передає позичальникові - ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 11 500,00 грн., а позичальник зобов'язався своєчасно повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування грошовими коштами на умовах, визначених цим договором (а.с.4).

Пунктом 3 договору передбачено, що в разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов'язується повернути суму грошей у гривнях, еквівалентну 2 300,00 доларам США за офіційним курсом НБУ на день платежу.

За весь час фактичного користування грошовими коштами позичальник зобов'язується сплатити позикодавцеві 30 процентів річних, які виплачуються під час остаточного розрахунку за весь період фактичного користування позиченими коштами (п. 4).

Якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу, несплачені проценти за користування грошовими коштами та три проценти річних від простроченої суми (п. 9).

Такі умови укладеної між сторонами угоди відповідають умовам договору позики і є належною підставою у розумінні норм ст.11 Цивільного Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Довід апеляційної скарги про те, що на підтвердження передачі зазначеної суми коштів позивачем не надано розписки не заслуговує на увагу з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження укладення договору позики та його умов ОСОБА_5 був наданий документ - договір позики від 03.10.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6

Відповідно до п.2 Договору грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору.

Судом враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 24 лютого 2016 року по справі № 6-50цс16.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не надав доказів на підтвердження передачі коштів за договором позики, спростовується як самими поясненнями представника відповідача про отримання відповідачем 11500 грн. від позивача, так і умовами договору, підписаного сторонами позики, де в п. 2 зазначено, що грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору. Тобто, відповідач підписуючи договір позики, відповідно до його умов визнав факт, що він отримав грошові кошти в розмірі і на умовах передбачених в ньому.

Довід апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не взяв до уваги пояснення свідків на підтвердження того, що кошти були одержані відповідачем в меншій кількості в сумі 3000 грн. колегія суддів вважає безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. При цьому, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді неї були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, проте це правило не застосовується до випадків, коли договір бум укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За змістом частини 1 статті 230 ЦК України, пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним", якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Тобто, правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які вливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила би у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів існування виняткових обставин, передбачених абзацом другим ч. 1 ст. 1051 ЦК України, що дозволяють використовувати показання свідків для підтвердження факту передання грошей у меншій кількості, ніж це передбачено письмовим договором позики, а саме: що договір позики від 03.10.2008 року було укладено ним під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Довід апеляційної скарги про наявність зловмисної домовленості між ОСОБА_5 та нотаріусом ОСОБА_6 колегія суддів вважає неприйнятним, оскільки по-перше, на зазначені обставини ОСОБА_3 не посилався в зустрічній позовній заяві, по-друге, вони не знайшли підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не задовольнив заяву ОСОБА_3 про застосування позовної давності з посиланням на дату 04.10.2011 року як дату останнього дня строку позовної давності, виходячи з дати укладання договору позики 03 жовтня 2008 року.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.5 Договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) зі сплатою належних з нього процентів за користування грошовими коштами по першій вимозі позикодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, вимогу про повернення позики позивач направив відповідачу 23 травня 2015 року (а.с.5), а до суду звернувся 11 грудня 2015 року, тобто без пропуску строку позовної давності.

Проте, довід апеляційної скарги про необґрунтованість стягнення судом інфляційних витрат знайшов підтвердження при апеляційному розгляді.

Судом встановлено, що пунктом 3 договору передбачено, що в разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов'язується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну 2 300,00 доларам США за офіційним курсом НБУ на день платежу.

Крім того, як вбачається з п. 9 договору, укладаючи договір позики, сторони узгодили обсяг відповідальності за порушення позичальником грошового зобовязання, визначивши його у вигляді несплаченої у строк суми основного боргу, не сплачених відсотків за користування грошовими коштами та 3% річних від простроченої суми, виключивши з цього обсягу відповідальності інфляційні втрати (а.с.4).

З огляду на встановлені обставини, рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних витрат у розмірі 1837 грн.02 коп. згідно з вимогами ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення наступного змісту: в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних виплат відмовити, а також рішення в частині загального розміру суми заборгованості з розміру 77397 грн. 46 коп. підлягає зміні із зазначенням про стягнення загальної суми заборгованості в сумі 75560 грн.44 коп.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316,317 ЦПК України , колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 17 травня 2016 року у цій справі в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 інфляційних втрат в сумі 1837 грн.02 коп. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.

Змінити рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 17 травня 2016 року в частині загальної суми заборгованості, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 03 жовтня 2008 року в загальному розмірі 75560 грн.44 коп. замість 77 397грн. 46 коп..

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: