Ухвала суду № 62278191, 21.10.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/3151/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І.Б. Провадження № 22-ц/773/1340/16 Категорія: 27 Доповідач: Здрилюк О. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Карпук А.К., Свистун О.В.,

секретар - Кирилюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1, поданою від його імені представником ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 10 травня 2016 року позов у даній справі задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № VO25LON06228 від 11.09.2014 року в розмірі 131627 грн. 89 коп. та по 987 грн. 21 коп. судового збору з кожного.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 від імені останнього, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про відмову в позові.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі на підставі укладених 11.09.2014 року кредитного договору і договору поруки заборгували позивачу станом на 05.01.2016 року 131627,89 грн., які підлягають стягненню у солідарному порядку.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явилися.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтями 553, 554 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку і відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. В такому разі боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Із матеріалів справи вбачається, що 11 вересня 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № VO25LON06228, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 107396,62 грн. зі сплатою 23% річних за користування кредитом із терміном повернення кредиту згідно з графіком зменшення поточного ліміту (додаток № 1 договору). Пунктом А.7 встановлено сплату пені у розмірі 0,128% за порушення позичальником будь-якого грошового зобов'язання, нарахування якої починається на 32-й день, тобто наступний день, який слідує за днем повернення кредиту. При цьому проценти за користування кредитом та винагороди не нараховуються та не сплачуються (а.с.8-11).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 11.09.2014 року було укладено договір поруки № VO25LON06228/DP1, згідно якого відповідач ОСОБА_2, як поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Пунктом 1.1 сторони узгодили можливість збільшення обсягу відповідальності поручителя без додаткових узгоджень про такі збільшення (а.с.14).

06.04.2015 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до кредитного договору № VO25LON06228 від 11.09.2014 року, згідно якого уточнено на певні періоди пріоритетність виконання зобов'язань, узгоджено розмір заборгованості на цю дату та її складові, уточнено графік зменшення поточного ліміту, викладено пункти А.2, А.3, А.6, А.7 кредитного договору у новій редакції. Зокрема, визначено за користування кредитом сплату фіксованих процентів у розмірі 32% річних (А.6) та за порушення позичальником будь-якого грошового зобов'язання визначено сплату пені у розмірі 0,178% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки (А.7) (а.с.12-13).

Судом першої інстанції встановлено порушення з боку відповідача ОСОБА_1 умов кредитного договору, що виразилося у неповерненні отриманих у банку грошових коштів.

Із розрахунку позивача вбачається, що станом на 05.01.2016 року у позичальника перед банком утворилася заборгованість у розмірі 131627,89 грн., з яких: 102865,83 грн. - заборгованість за кредитом (тіло кредиту), 1991,23 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 20401 грн. - пеня, 1000 грн. - штраф (фіксована частина), 5369,83 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.4).

Виходячи з викладеного, кредитор мав право вимагати виконання зобов'язання як від боржника, так і від поручителя, а суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

Покликання апелянта на те, що в порушення умов кредитного договору позивачем нараховано за період з 06.04.2015 року по 05.01.2016 року проценти у розмірі 32% річних, а пеню у розмірі 0,178% і стягнуто одночасно і проценти і пеню - не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наведеними вище умовами укладеного 06.04.2015 року між банком і ОСОБА_1 договору про внесення змін до кредитного договору № VO25LON06228 від 11.09.2014 року.

Крім того, із розрахунку позивача вбачається, що нарахування процентів у розмірі 32% річних припинилося 06.06.2015 року і з 07.06.2015 року почалося лише нарахування пені, тобто на 32 день - наступний день, який слідує за днем повернення кредиту.

Покликання апелянта на нарахування позивачем пені поза межами річного строку - не заслуговують на увагу, оскільки сторонами 06.04.2015 року при укладенні договору про внесення змін до кредитного договору № VO25LON06228 від 11.09.2014 року погоджено розмір пені станом на 06.04.2015 року та порядок її сплати, наступна пеня нараховувалася уже після 06.04.2015 року і з позовом банк звернувся до суду у березні 2016 року, тобто до спливу річного терміну, який у даному випадку має рахуватися при зазначених вище обставинах із 06.04.2015 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства щодо обов'язкового повідомлення судом усіх осіб, які беруть участь у справі про день та годину її розгляду, відповідно до вимог п.6 ч.3 ст.79, ч.1 ст.88 ЦПК України із відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в дохід держави підлягають стягненню понесені витрати у розмірі 180 грн., пов'язані з публікацією в пресі оголошення про їх виклик, оскільки за зазначеними в матеріалах справи та в апеляційній скарзі адресами їх знаходження останні судові повістки не отримували.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1, подану від його імені представником ОСОБА_3 відхилити, а заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 травня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в дохід держави по 90 грн. (дев'яносто грн.) з кожного - витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідачів.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді