Ухвала суду № 62277134, 25.10.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 р. Справа № 815/1016/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І. судді - Потапчука В.О. судді - Семенюка Г.В.при секретаріБерекет Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -

встановиЛА:

До суду із позовом звернувся громадянин Грузії ОСОБА_7, за результатом розгляду якого, враховуючи пояснення представника позивача щодо допущених описок, просить суд: визнати неправомірним та скасувати Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 19 від 29 січня 2016 року, викладений в повідомленні № 40 від 29 січня 2016 року Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_7 про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_7 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для її скасування.

Суд першої інстанції своєю постановою від 26 липня 2016 року задовольнив частково адміністративний позов ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Визнав протиправним та скасував Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 19 від 29 січня 2016 року.

Зобов'язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_5 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 13.01.2016 року.

В іншій частині позову відмовив.

Державна міграційна служба України не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державна міграційна служба України посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, або у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апелянта в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7,, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Грузії, в січні 2016 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

29 січня 2016 року Головним спеціалістом відділу по роботі з біженцями управління у справах іноземців та осіб без громадянства В.А. Голотенко складено висновок по справі №2016OD0001.

Висновком було встановлено, що звернення особи не містить ознак визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту відповідно до пп. 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки позивач є громадянином Грузії але побоюється екстрадиції до Вірменії, яка не є країною його громадянської належності. Звернення особи також вказує на те, що він бажає уникнути процедури екстрадиції до Вірменії, де його звинувачують у скоєнні кримінального правопорушення, шляхом подання заяви на отримання політичного притулку в Україні. Зазначений факт, разом із відсутністю будь-яких матеріалів, що можуть підтверджувати ймовірність переслідувань, або застосовування серйозної шкоди в країні громадянської належності (Грузія) свідчить про те, що іноземець намагається видати себе за іншу особу, звертаючись із відповідною заявою до відділу по роботі з біженцями ГУ ДМС в Одеській області. Враховуючи вищевикладене, через відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту", на підставі п.6 ст.5 Закону України про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" , вважаю доцільним прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Грузії ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Наказом №19 від 29 січня 2016 року Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області відповідно до п.6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 2011 року, приймаючи до уваги висновок головного спеціаліста відділу по роботі з біженцями управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області Голотенка В.А., відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Грузії, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н.(особова справа № 2016OD0001). Заявнику надано письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви.

Повідомленням ГУДМС України в Одеській області № 40 від 29 січня 2016 року позивача повідомлено про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши підставі викладені у висновку від 29 січня 2016 року складеного Головним спеціалістом відділу по роботі з біженцями управління у справах іноземців та осіб без громадянства В.А. Голотенко по справі №2016OD0001.

Відповідно до п.5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до п.1 ст.1 Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

Згідно з п.13 ст. 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Таким чином, існують дві підстави для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

В разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У висновку на підставі якого було видано наказ зазначається про відсутність умов передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону у позивача. Однак визначена норма передбачає відмову за таких обставин лише у разі попереднього розгляду заяви про визнання особи біженцем або особою яка потребує додаткового захисту по суті, та якщо у випадку подальшого звернення зазначені умови не змінились.

Відповідачем не надано доказів про відмову позивачу у визнанні його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. Отже посилаючись на відсутність в заяві позивача умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відповідач фактично намагався розглянути звернення позивача по суті, що не відповідає визначеній законом процедури.

Друга підстава, за якою особі може бути відмовлено у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту - в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу. Саме на зазначену обставину відповідач посилається у висновку від 29 січня 2016 року по справі № 2016OD0001.

Таке твердження є помилковим та безпідставним, оскільки доказів того, що позивач намагався видати себе за іншу особу відповідачем не надано, а пояснення відповідача в запереченнях свідчать про те, що зазначене твердження фактично ґрунтується на суб'єктивному баченні Міграційної служби щодо відповідності позивача умовам, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, отже відповідачем знов порушено процедуру розгляду заяви позивача, у зв'язку із чим зроблено хибні висновки, які мають явні ознаки упередженості.

Виходячи з вищевикладеного при розгляді заяви позивача у відповідача були відсутні підстави для відмови в оформленні документів, а намагання розглянути звернення позивача по суті є грубим порушенням процедури та неприпустимо.

На підставі матеріалів справи та оцінки представлених доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - підлягають частковому задоволенню.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням до Вищого адміністративного суду України в порядку статті 212 КАС України.

Головуючийсуддя С.І. Жук суддя В.О. Потапчук суддя Г.В.Семенюк