Ухвала суду № 62276738, 27.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19430/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

27 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Кузик М.А.

розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національного банку України, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" правонаступник Закритого акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ :

Позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до Національного банку України, у якому просив ( з урахуванням заяви про зміну підстав адміністративного позову):

- визнати протиправною бездіяльність Національного банку України;

- зобов'язати Національний банк України надати інформацію на запит ОСОБА_3 від 26 серпня 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

На розгляд справи в апеляційному порядку сторони, належним чином повідомлені не з'явилися. Колегія суддів, враховуючи, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів для з'ясування всіх обставин, вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутності сторін.

В зв'язку з неявкою сторін, на підставі ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 26 серпня 2015 року позивач в порядку ст.ст. 3, 4, 5,19 та 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та ст.ст. 5, 9, 28, 29, 32, 33 Закону України "Про інформацію" звернувся до Національного банку України із запитом, в якому просив повідомити чи подавалась заява на Міжбанківську валютну біржу Публічним акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк» та чи надходила заявка 11 грудня 2007 року про продаж на такій біржі 55 360,00 доларів США через банк і купівлю гривні.

За наслідком розгляду даного запиту листом від 04.09.2015 № №40-01008/63523 Національним банком України повідомлено позивача, що за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України 11.12.2007 було зареєстровано інформацію щодо купівлі/продажу безготівкових доларів США за гривню ПАТ «ПУМБ». Одночасно позивача було повідомлено, що інформація щодо конкретних заявок фізичних осіб - клієнтів комерційних банків у Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України за зазначену у листі дату відсутня.

Позивач, не погоджуючись із наданою відповіддю, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що запитувана інформація у відповідача відсутня.

Колегія суддів не може не погодитися з таким висновком суду першої інстанції, та надаючи правову оцінку встановленим в справі обставинам та фактам, звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI ( надалі - Закон №2939) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.

4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Також, доступ до публічної інформації забезпечується обов'язком розпорядника інформації надавати інформацію за запитами на інформацію. Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про доступ публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Отже, в силу положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в разі якщо розпорядник не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції володіти запитуваною інформацією.

З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк» укладено кредитний договір №5912836, згідно з умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 55 360,00 доларів США на придбання нерухомості з процентною ставкою 10,99 % річних, з кінцевим терміном погашення 11 грудня 2027 року.

В обґрунтування необхідності отримання запитуваної інформації позивач в позові вказував на те, що право власності на 55 360,00 доларів США від банку до нього не перейшло, валютний рахунок на який зазначені кошти поступали на ім'я позичальника не відкривався, заявки на конвертацію 55 360,00 доларів США в грошову одиницю України позичальник не подавав, заяви про перерахування цих коштів на оплату нерухомості не подавалися, а тому 26 серпня 2015 року останній звернувся до Національного банку України із запитом, в якому просив повідомити чи подавалась заява на Міжбанківську валютну біржу Публічним акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк» та чи надходила заявка 11 грудня 2007 року про продаж на такій біржі 55 360,00 доларів США через банк і купівлю гривні.

Відповідач повідомив, що за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України 11.12.2007 було зареєстровано інформацію щодо купівлі/продажу безготівкових доларів США за гривню ПАТ «ПУМБ». Одночасно позивача було повідомлено, що інформація щодо конкретних заявок фізичних осіб - клієнтів комерційних банків у Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України за зазначену у листі дату відсутня.

Суд першої інстанції вірно зазначав, що оскільки заяви про купівлю/продаж іноземної валюти подаються клієнтами до уповноважених банків, які їх обслуговують, а не до Національного банку України, то запитувана позивачем інформація у Національного банку України відсутня, а останні відповідно не є її розпорядниками.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про національний Банк України» Національний банк України веде інформаційну базу стосовно договорів, що укладаються на фінансовому ринку, у порядку, визначеному Національним банком України.

Правове регулювання операцій на міжбанківському валютному ринку України здійснювалось відповідно до постанови Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року № 281 «Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України», якою затверджено Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою (далі - Положення № 281) та Правила проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів (далі - Правила № 281) ( тут та далі у редакції чинній на грудень 2007 року).

У відповідності до п. 1 Розділу I Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою (далі - Положення №281) це Положення встановлює порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках.

Пунктами 3, 5 розділу І Положення № 281 визначено, що Національний банк України здійснює торгівлю іноземною валютою з метою забезпечення виконання функцій, покладених на нього законодавством України. Торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами).

Відповідно до пункту 4 Розділу I Положення № 281, міжнародний валютний ринок - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою за межами України між суб'єктами ринку та іноземними контрагентами, які за дорученням і за рахунок суб'єктів ринку здійснюють торгівлю іноземною валютою за межами України.

Пунктом 5 Розділу I Положення № 281 визначено, що торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами).

Згідно пункту 6 розділу І Положення № 281 суб'єкти ринку мають право здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 глави 2 Правил проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, (в редакції, що діяла у 2007 році), уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) включає у заявку на участь у Торговельній сесії незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів за гривні.

Заявка в паперовій формі підписується керівником (або особою, яка його замінює) та головним бухгалтером (або особою, яка його замінює) банку (фінансової установи) і залишається на зберіганні в банку (фінансовій установі). Заявка в електронній формі подається до Національного банку України в установлений ним строк.

Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) у Заявці визначає за кожною іноземною валютою Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 № 34, та за кожним видом банківських металів обсяг їх купівлі та/або продажу.

Підтвердження угод здійснюється за допомогою Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України.

Система підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України - це комплекс організаційно-технічних засобів, який забезпечує підтвердження договорів (угод) про купівлю-продаж іноземної валюти й банківських металів за гривні протягом часу, що встановлюється і змінюється на підставі постанови Правління Національного банку України.

Згідно пункту 2.3 глави 2 Правил № 281 уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) мають право здійснювати взаємні розрахунки за операціями з купівлі-продажу іноземних валют та банківських металів за гривні лише за підтвердженими угодами. Підтвердженою вважається угода, за якою обидва її учасники під час Торговельної сесії отримали взаємні підтвердження засобами Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України.

Відповідно до пункту 4 Правил № 281 функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України та перерахування (зарахування) коштів за окремими операціями з іноземною валютою і банківськими металами, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281, для здійснення операції з купівлі-продажу іноземної валюти з Національним банком України уповноважений банк подає до Національного банку України не пізніше ніж за дві години до закінчення функціонування Системи підтвердження угод заявку на участь у Системі підтвердження угод.

Для здійснення операції з купівлі іноземної валюти ця заявка має містити інформацію за кожним видом валют: загальну суму купівлі (із зазначенням у тому числі суми купівлі іноземної валюти для подальшого продажу клієнтам), курс, за яким банк бажає здійснити операцію з купівлі іноземної валюти. Для здійснення операції з продажу іноземної валюти заявка має містити інформацію за кожним видом валют про суму операції (у тому числі продаж коштів, які були куплені в клієнтів протягом операційного дня), а також курс, за яким банк бажає продати Національному банку України іноземну валюту.

Таким чином, інформація щодо конкретних заявок фізичних осіб-клієнтів комерційних банків у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України (Торгівельній сесії) не відображалася.

Щодо посилань апелянта на помилковість висновків суду першої інстанції щодо застосування абзацу другий п. 2.5 гл. 2 Правил, який був внесений до Правил згідно з постановою Правління Національного банку України від 03.05.2007 № 156 та набрав чинності з 16.07.2007, то останнім передбачено, що якщо уповноваженим банком за дві години до закінчення Торговельної сесії не повністю задоволені потреби клієнтів та потреби за власними операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, то він має право звернутися до Національного банку України щодо купівлі-продажу в нього іноземної валюти за безготівкові гривні.

Для здійснення операції з купівлі-продажу іноземної валюти з Національним банком України уповноважений банк подає до Національного банку України не пізніше ніж за дві години до закінчення Торговельної сесії розгорнуту заявку. Для здійснення операції з купівлі іноземної валюти ця заявка має містити інформацію за кожним видом валют та кожним клієнтом із зазначенням ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ [або ідентифікаційного номера за ДРФО (за наявності)], суми, мети купівлі, а також курсу, за яким банк бажає здійснити операцію з купівлі іноземної валюти.

Отже, уповноваженим банком Національному банку України подається розгорнута заявки для здійснення операції з купівлі-продажу іноземної валюти з Національним банком України лише у разі якщо уповноваженим банком за дві години до закінчення Торговельної сесії не повністю задоволені потреби клієнтів та потреби за власними операціями з купівлі-продажу іноземної валюти.

Таким чином, інформація за окремим клієнтом уповноваженого банку - суб'єкта міжбанківського валютного ринку може бути отримана Національний банком України тільки якщо операції з купівлі-продажу іноземної валюти цим суб'єктом здійснюються безпосередньо із Національним банком України.

Наведеними положеннями законодавства не передбачено відображення у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України (Торгівельній сесії) інформації про конкретні заяви фізичних осіб-клієнтів комерційних банків про купівлю або продаж іноземної валюти, а також не передбачено обов'язку передачі комерційними банками таких заяв своїх клієнтів до Національного банку України при здійсненні ними валютних операцій на міжбанківському валютному ринку.

Натомість, пунктом ж 1 глави 1 розділу 4 Положення №281 передбачено, що клієнт під час проведення операції з обміну (конвертації) іноземної валюти або банківських металів подає до уповноваженого банку, який його обслуговує, заяву про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів за довільною формою, але із зазначенням обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 3 і 4 цієї глави. Клієнт для здійснення операцій з купівлі або продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України має право використовувати форми заяв про купівлю або продаж іноземної валюти, аналогічні до тих, що наведені в додатках 1 - 4 до цього Положення, але без урахування реквізитів, які стосуються банківських металів.

Отже, заяви про купівлю або продаж іноземної валюти подаються фізичними особами-клієнтами до уповноважених банків, які їх обслуговують, а не до Національного банку України, що виключає наявність такої заяви клієнта чи інформації про неї у Національного банку України.

У відповідача відсутня компетенції щодо отримання, складання чи створення відомостей про конкретні заявки фізичних осіб - клієнтів комерційного банку щодо купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку.

Щодо посилань апелянта на пункти 2.1 та 2.4 постанови Правління № 150 від 15.04.1998 року (далі - Постанова № 150) то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 2.1 Постанови № 150 суб'єкти міжбанківського валютного ринку України мають право купувати іноземну валюту для власних потреб (як за готівкові, так і за безготівкові кошти) та за дорученням клієнтів у разі виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Підставою для купівлі іноземної валюти є відповідні документи, що підтверджують правомірність здійснення цієї операції (договір тощо).

Відповідно до пункту 2.4 Постанови № 150 іноземна валюта, яка придбана у встановленому порядку через уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку України, повинна бути використана резидентом протягом п'яти робочих днів з часу зарахування її на його поточний рахунок на цілі, вказані в заяві на купівлю іноземної валюти.

За таких підстав, саме у Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк» мала знаходитись інформація та відповідні документи, що підтверджують правомірність здійснення цієї операції (договори тощо) та заяви на купівлю іноземної валюти.

Колегія суддів звертає увагу, що чинне на час укладення позивачем кредитного договору законодавством не визначало обов'язку подання суб'єктами ринку (уповноваженими банками) заявок їх клієнтів на купівлю - продаж іноземної валюти.

Також, відповідач зазначав, що відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, що надходила до Національного банку України за формою № 520, відображалася у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації у розрізі операцій їх клієнтів.

Щодо посилань апелянта на положення ст. 55, 56, 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 1076 Цивільного кодексу України, то останні стосуються відносин, які виникають виключно між банком та клієнтом, та до спірних відносин застосовані не можуть бути.

Отже, Національним банком України за результатом розгляду інформаційного запиту позивача, останньому надано всю наявну у нього інформацію із зазначенням обґрунтованих причин неможливості надання решти з підстав відсутності такої.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Факт бездіяльності відсутній.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо правомірності дій відповідача.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, в зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав до його скасування .

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

Повний текст виготовлено - 27.10.16.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.