Рішення № 62272490, 26.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Ладиченко С.В.

№22-ц/796/12245/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №752/18336/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.,

за участю секретаря Гоін В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - СокуренкоНаталії Вікторівни на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 37 730,86 грн. за кредитним договором № DNH4KS20320323 від 06.11.2006 року, яка складається з наступного: - 7 671,72 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 27 786,24 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; штрафи: 500,00 грн. - (фіксована частина); 1 772,90 грн. - (процентна складова) та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилався на те, що відповідач свої зобов'язання за договором кредиту належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив стягнути з відповідача 20 000,00 грн. моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 2010 році він уклав договір із ЗАТ «ПриватБанк» для отримання пенсії. З вересня по листопад 2012 року з пенсійного рахунку ОСОБА_2, без його відома було знято 3000 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитом №.DNH4KS20320323 від 06.11.2006 року, який він не укладав.

Починаючи з 2012 року по день звернення з позовом він отримує телефонні дзвінки, як від працівників банку, колекторських компаній, SMS повідомлення, письмові вимоги. Через постійні страждання від таких дій, він почав погано харчуватись та в нього почалися проблеми зі здоров'ям.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року у задоволенні первісного позову - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн. та вирішено питання судових витрат. У задоволенні іншої частини зустрічного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Сокуренко Н.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує, що ОСОБА_2 знав про укладений договір ще 06.04.2007 року, коли отримав від ТОВ «Українське фінансове Агентство «VERUS» листа з вимогою повернути кредитні кошти за кредитним договором № DNH4KS20320323 від 06.11.2006 року, однак відповідач не оспорює вказаного договору та не порушує питання про визнання його недійсним з тих підстав, що він його не підписував.

Крім того, суд першої інстанції не приймав ухвали про витребування від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» оригіналу кредитного договору. До позовної заяви ж було додано завірену належним чином копію договору. Сам факт не проведення судово-почеркознавчої експертизи для ідентифікації підпису позичальника на кредитному договорі з підписом відповідача за обставин не оспорювання останнім дійсності вказаного договору не може бути підставою для відмови в позові про стягнення кредитної заборгованості.

Зазначила, що на протязі 2012-2015 років відбувалося договірне списання коштів з картки ОСОБА_2 В рахунок погашення заборгованості за договором № DNH4KS20320323 від 06.11.2006 року, про що зазначає і сам відповідач.

ОСОБА_2 не обґрунтував свої позовні вимоги стосовно моральної шкоди; не довів вини Банку в спричиненні моральної шкоди; не довів наявність причинного зв'язку між шкодою та діями Банку, не надав суду жодного доказу на підтвердження заподіяння Банком йому моральної шкоди.

В судовому засіданні ПАТ КБ «ПриватБанк» - ОлейнікН.О. свою апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечували просили рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 кредитний договір з позивачем не укладав та кредитні кошти від останнього не отримував, отже будь-які зобов'язальні правовідносини між сторонами відсутні.

Задовольняючи частково зустрічний позов, суд виходив з того, що діями відповідача ОСОБА_2 було завдано моральної шкоди.

Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, в повній мірі зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

З матеріалів справи убачається, що як на підтвердження факту укладення між сторонами кредитного договору, позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» надана Заява позичальника № DNH4KS20320323 від 06.11.2006 року, за містом якої ОСОБА_2 просив Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», надати йому строковий кредиту сумі 3546 грн. 65 коп. строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 2,09 % на місяць, та висловив свою згоду з запропонованими «ПриватБанк» Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифами, які разом з вказаною заявою складають кредитно-заставний договір.

Відповідно до положень ст.ст. 525-526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено договором кредиту і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ОСОБА_2, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, погодився із тим, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які були надані йому у письмовому вигляді, складають Кредитний договір. Відповідач підтвердив свою згоду своїм підписом на цьому документі.

Згідно наданої суду Анкети-заяви, ОСОБА_2погодив, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився і погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банка, які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

Проте, згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вбачається з матеріалів справи, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), не містить підпису відповідача.(а.с.7-10зв)

Окрім того, Банком не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також, що ці умови не змінювалися. Надані Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Такі висновки ґрунтуються на правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в Постановах від 11 березня 2015 року в справі № 6-16цс15, від 04.11.2015 року у справі №1926цс15, від 07.10.2015 року у справі №6-1295цс15, від 10.06.2015 року у справі № 6-698цс15, в яких зазначено, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника.

У позовній заяві позивач зазначає, що ОСОБА_2 отримав кредит зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, однак жодних доказів встановлення такої відсоткової ставки щодо кредитного договору відповідача ним не надано, як і не надано доказів ознайомлення ОСОБА_2 з розміром відсоткової ставки, які б містили його підпис, строку дії договору, інших умов кредитування.

Крім того, у Заяві позичальника вказано, що кредитні кошти надаються під 2,09 % у місяць на суму залишку заборгованості по кредиту.

Будь-яких доказів, які б свідчили про отримання відповідачем кредитних коштів, або кредитної картки, позивачем до суду не надавалося, що спростовує доводи апеляційної скарги в частині надання доказів.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Щодо висновку суду про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення з ПАТ «КБ «ПриватБанк» 5 тис. грн.. моральної шкоди, то він є необґрунтованим, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 06.04.2007 року ОСОБА_2 отримав від ТОВ «Українське фінансове Агентство «VERUS» листа з вимогою повернути кредитні кошти за кредитним договором № DNH4KS20320323 від 06.11.2006 року, із загрозами застосувати заходи примусового стягнення боргу.

У подальшому, позивач за зустрічним позовом отримав від позивача листа за вих.. № 2206105737 від 07.05.2009 року листа з вимогою повернути кредитні кошти за кредитним договором № DNH4KS20320323 від 06.11.2006 року в якому також вислали документ, який нагадує рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з нього на корить банку грошових коштів.

15.06.2009 року ОСОБА_2 звернувся до Голови правління ЗAT КБ «Приватбанк» із заявою, в якій просив надати йому документи які підтверджують виникнення у нього зобов'язання перед банком, однак жодної відповіді йому надано не було.

15.06.2009 року ОСОБА_2 звернувся із заявами про неправомірні дії ЗАТ КБ «Приватбанк» до Генеральної прокуратури України та Дніпропетровської міської прокуратури.

Листом начальника Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області за вих.. № 41/ ВМ/5012 від 10.08.2009 року ОСОБА_2 повідомлено, що за фактом отримання ним вищевказаного листа та документу схожого на рішення суду проведено перевірку та прийнято рішення про відмову у порушенні кримінальної справи у зв'язку з відсутністю складу злочину передбаченого ст.ст. 190, 355, 358 КК України.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України.

Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Діючим законодавством не передбачено право на відшкодування моральної шкоди із правовідносин, що виникають із договірних зобов'язань.

Таким чином, за спірними правовідносинами у ОСОБА_2 не виникає права на відшкодування моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 року у справі № 6-1790-цс15.

Оскільки ОСОБА_2 не довів суду, що підпис на Заяві позичальника належить не йому, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду в частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» моральної шкоди у розмірі 5 тис. грн.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтвердженими доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та ухвалення нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Керуючись ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Сокуренко НаталіїВікторівни - задовольнити частково.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року в частині задоволення зустрічного позову - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

В іншій частині рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий

Судді