Постанова № 62265885, 02.04.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

02 квітня 2012 р. Справа № 2а/0270/957/12

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Богоноса Михайла Богдановича,

Суддів: Альчука Максима Петровича

ОСОБА_1

розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи

за позовом: ОСОБА_2

до: Державної судової адміністрації України, Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області, Державної казначейської служби України

про: визнання бездіяльності протиправною і стягнення недоплаченої вихідної допомоги

ВСТАНОВИВ :

2 березня 2012 року позивач - ОСОБА_2 звернувся у Вінницький окружний адміністративний суд із позовом до відповідачів - Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, Державної казначейської служби України.

У позовній заяві просив визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області щодо неповного обсягу нарахування та виплати вихідної допомоги у звязку із виходом у відставку за вислугою років, стягнути з Державної судової адміністрації України недоплачену вихідну допомогу у звязку із виходом у відставку у сумі 37729 грн. 48 коп. та зобовязати Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету для виконання вказаного рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що внаслідок бездіяльності відповідачів порушені його права та законні інтереси, а саме, безпідставно на суму вихідної допомоги в розмірі 223 045 грн. 20 коп. нарахований прибутковий податок в розмірі 37 729 грн. 48 коп. з посиланням на те, що пільги з податку відсутні. Тому на думку позивача, сума утриманого податку в розмірі 37 729 грн. 48 коп. підлягає донарахуванню до виплаченої та отриманої вихідної допомоги у розмірі 185 315 грн. 20 коп., як безпідставно стягнута на користь держави.

Відповідачі у справі позов не визнали та подали заперечення на позовну заяву, у яких просили суд у задоволенні позову відмовити. Державна судова адміністрація України та Територіальне управління державної судової адміністрації у Вінницькій області, спростовуючи позовні вимоги посилаються на те, що спеціальним нормативно правовим актом, який визначає перелік доходів, що звільнені від оподаткування був Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», який не містив пільг із оподаткування при виплаті вихідної допомоги.

Державна казначейська служба України у своєму запереченні зазначає, що нею як юридичною особою права та охоронювані законом інтереси позивача не порушувалися, тому правових підстав вирішувати питання про взаємовідносини між позивачем та Державною казначейською службою України немає.

Надавши всебічну, повну та обєктивну оцінку всім обставинам у справі, доказам, що знаходяться у матеріалах справи, суд вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_2 у період із 07.08.2000 року по 23.12.2010 року працював суддею Жмеринського районного суду Вінницької області (а.с. 8).

Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2866-VI ОСОБА_2 звільнено із посади судді у звязку із поданням заяви про відставку (а.с. 5). На підставу Наказу від 31.12.2010 року № 54-К «Про виключення із штату суддів Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області Петрашека Л.І.», ОСОБА_2 виключено із штату суддів Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з 31.12.2010 року (п. 1) та вирішено виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі двадцяти восьми місячних заробітків». Вказаний обовязок із виплати вихідної допомоги покладено на відділ планово-фінансової діяльності, обліку та звітності територіального управління державної судової адміністрації України у Вінницькій області.

Із наданого суду Територіальним управлінням державної судової адміністрації у Вінницькій області Розрахунку виплати вихідної допомоги заступнику голови Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_2 у звязку із виходом у відставку та утриманого з неї податку з доходів фізичних осіб, вбачається, що позивачу нараховано вихідну допомогу в сумі 223045,20 грн. із якої утримано податок із доходів фізичних осіб у сумі 37729,48 грн. Позивач, погоджуючись із розміром нарахованої йому допомоги, вважає, що відповідачем - Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Вінницькій області безпідставно утримано із неї податок в сумі 37729,48 грн., що й стало приводом для звернення в суд із позовом.

Як встановлено на підставі позовної заяви 20.01.2012 р. позивач звернувся до ТУ ДСА у Вінницькій області з заявою про надання розгорнутої довідки щодо вихідної допомоги, розміру відрахувань та норм законодавства за якими вона провадилась, та надання довідки про зарплату заступника голови суду станом на 01.01.2012 р. Однак йому надана лише довідка про зарплату датована 01.02.2012 р. Перша вимога, стосовно вихідної допомоги, відповідачами проігнорована (копія заяви та довідки додаються). Тому, суд вважає, що строк звернення позивача в суд для захисту своїх прав не пропущено.

Надаючи оцінку доводам позивача, а також діям Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області щодо утримання податку із сум виплаченої позивачу вихідної допомоги, суд виходить із того, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Згідно ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Право на отримання вихідної допомоги судді у разі його виходу у відставку передбачалося статтею 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі Закон №2862-XII) (у редакції чинній на момент існування спірних правовідносин,) за якою судді, який пішов у відставку, виплачувалася вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (вказана норма діяла на підставі п. 2 «прикінцевих положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Щодо оподаткування вказаної допомоги, то суд встановив, що спеціальним законом у сфері оподаткування доходів фізичних осіб є Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №889-IV), цим Законом визначалося, що об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб є загальний місячний оподатковуваний дохід, відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889, до складу якого включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Водночас, у пункті 4.3 статті 4 Закон № 889-IV наведено вичерпний перелік доходів, що включені до складу загального місячного оподатковуваного доходу.

Відповідно до п.п. 4.3.1 п.4.3 ст.4 Закон №889-IV, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів.

При цьому суд бере до уваги, що у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів) зазначено, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Таким чином, вихідна допомога судді у звязку з відставкою носить разовий характер та за своєю природою є державною соціальною допомогою, спрямованою на забезпечення судді у відставці, відповідного його статусу життєвого рівня, наближеного до матеріального статусу працюючого судді.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону № 2862-XII, гарантії незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального, соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.

Частини 7 та 8 ст. 14 Закону України від 07.02.2002 року № 3018 «Про судоустрій України» (далі Закон № 3018) (у редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) передбачали, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, зокрема належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності суддів, незалежності та правової захищеності суддів.

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів» (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) від 11.10.2005 року зазначено, що за змістом ст. 126 Конституції України положення ч. 3 ст. 11 Закону № 2862-XII та ч. 8 ст. 14 Закону № 3018 треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, в тому числі заходи їх правового захисту чи матеріального і соціального забезпечення.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частини 1, 2 ст. 126 Конституції України та частини 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 01.12.2004 р. № 19-рп/2004 встановлено незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100, розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 передбачено, що однією з основних гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне, побутове та соціальне забезпечення, а його зменшення є фактичним зниженням рівня незалежності суддів, що суперечить статті 126 Конституції України.

Вищезазначені норми правових актів та правові позиції Конституційного Суду України, дають підстави дійти висновку, що вихідна допомога судді, в разі виходу його у відставку є адресною державною соціальною допомогою в розумінні Закону № 889-IV, що виплачується конкретній особі, а тому не включається до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу платника податку. Тому дії відповідача Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області є незаконними і такими, що порушують права позивача як судді у відставці щодо гарантій незалежності, а саме щодо матеріального забезпечення.

Таким чином, враховуючи викладене позич отримав частину вихідної допомоги у розмірі меншому ніж передбачено законодавством України, а тому його право порушено та підлягає захисту.

Вирішуючи питання про спосіб захисту порушених прав позивача, суд враховує, що згідно Наказу від 31.12.2010 року № 54-К «Про виключення із штату суддів Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області Петрашека Л.І.», обовязок із виплати вихідної допомоги ОСОБА_2 покладено на відділ планово-фінансової діяльності, обліку та звітності територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області. Тому, беручи до уваги, встановлений судом факт того, що вказаний обовязок територіальне управління державної судової адміністрації у Вінницькій області виконала не в повному обсязі, а саме недоплачено допомогу позивачу на суму 37729 грн. 48 коп., суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав є визнання протиправними дій Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області щодо невиплати у повному розмірі вихідної допомоги у звязку із виходом позивача у відставку та стягнення із Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області, як органу уповноваженого проводити виплату, недоплаченої вихідної допомоги у звязку із виходом ОСОБА_2 у відставку у сумі 37729 грн. 48 коп.

Щодо позовних вимог про зобовязання Державну казначейську службу України провести видатки із державного бюджету для виконання даного рішення, то суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки вказаною позовною вимогою позивач фактично просить встановити механізм виконання рішення суду, що виходить за межі завдань адміністративого суду, так як вказане питання входить у сферу виконавчого провадження. Окрім цього суд бере до уваги, що Державна казначейська служба України не була субєктом правовідносин повязаних із виплатою позивачу вихідної допомоги, а тому її діями права та охоронювані законом інтереси позивача не порушувалися.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України, оскільки обовязок із виплати позивачу вихідної допомоги на вказану організацію не покладався.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, та стягнення із територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області на користь позивача (картковий рахунок № 2625450831553 у Жмеринському ТВБВ Ощадбанк № 10001/0112, МФО 302076, ЗКПО: 09302607, р/р: 29249908000001) 37729 грн. 48 коп.

Оскільки позивач при зверненні в суд звільнявся від сплати судового збору, інших судових витрат у справі не понесено, то розподіл судових витрат у справі не проводиться.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області щодо невиплати ОСОБА_2 у повному розмірі вихідної допомоги у звязку із виходом його у відставку та утримання із сум вихідної допомоги податку із доходів фізичних осіб;

Стягнути із Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області в користь ОСОБА_2 (картковий рахунок № 2625450831553 у Жмеринському ТВБВ Ощадбанк № 10001/0112, МФО 302076, ЗКПО: 09302607, р/р: 29249908000001) недоплачену у звязку із утриманням податку із доходів фізичних осіб вихідну допомоги в розмірі 37729 грн. 48 коп. (тридцять сім тисяч сімсот двадцять девять гривень сорок вісім копійок).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Богоніс Михайло Богданович

Судді Альчук Максим Петрович

ОСОБА_1