Постанова № 62261266, 18.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2016 р. Справа№ 910/8088/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тищенко А.І.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 18.10.2016

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»

на рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2016

по справі № 910/8088/16 (суддя: Ковтун С.А.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»

до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 25 694,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2016 у справі №910/8088/16 в задоволенні позовних вимог ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач - ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2016 у справі № 910/8088/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач вказує на те, що судом першої інстанції рішення у справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи в зв'язку з чим судом прийнято невірне рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 апеляційну скаргу було прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Ільєнок Т.В., судді: Лобань О.І., Тищенко А.І., розгляд справи № 910/8088/16 призначено на 25.08.2016.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 25.08.2016 було здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів, за наслідком якої сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Лобань О.І., Яковлєв М.Л.

Ухвалою від 25.08.2016 апеляційну скаргу було прийнято до провадження у вище зазначеній колегії суддів та призначено розгляд справи на 15.09.2016.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.09.2016 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Ільєнок Т.В. у відрядженні, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Тищенко А.І., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 прийнято до провадження справу № 910/8088/16 у визначеному складі суду та призначено розгляд скарги на 04.10.2016.

Враховуючи неявку уповноваженого представника позивача у судове засідання 04.10.2016, розгляд справи було відкладено на 18.10.2016.

Представник публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у судових засіданнях 04.10.2016 та 18.10.2016 надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі, в яких щодо задоволення апеляційної скарги заперечив на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу. Представник відповідача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

При цьому, представник публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» у судові засідання 04.10.2016 та 18.10.2016 не з'явився. Про час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, наявними в матеріалах справи. Про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 75 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки, позивач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представника позивача у судових засіданнях 04.10.2016 та 18.10.2016 судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне вказати про те, якщо представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 по справі 910/21819/15.

До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при розгляді справи застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, між публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест холдинг» (постачальник) 31.12.2014 було укладено договір № ММД-13.50-14-1291/127, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти і оплатити коксову продукцію виробництва ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод», ПАТ «Донецьккокс», ПАТ «Запоріжкокс», ПАТ «Азовсталь», на умовах, передбачених цим договором.

На виконання умов договору, оформленого залізничною накладною №49551484 від 29.10.2015, товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест холдинг» було здійснено відправлення вагонів на адресу позивача (одержувач вантажу, графа «4» залізничної накладної) у вагонах №№62197744, 52276458, 57640526, 53549523, 54039177, 56419773, вантаж - кокс домінний, вантажовідправник (графа «1» накладної) - ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод».

07.11.2015 при надходженні вагонів на станцію на станції Маріуполь-Сорт Донецької залізниці було проведено перевірку маси вантажу шляхом переважування на вагах, під час якої виявлено, що маса вантажу не відповідає масі, вказаній у відомості вагонів, що є додатком до накладної. Про даний факт складено комерційні акти: БН№724427/1366, БН№724428/1367, БН№724429/1368 БН№724430/1369, БН№724431/1370, БН№724418/1357 про недостачу вантажу в відповідних вагонах.

Таким чином, позивач вважає, що державне підприємство «Донецька залізниця», як перевізник, не забезпечило збереження вантажу на шляху слідування та на залізничних станціях, що є підставою для стягнення з нього збитків у розмірі 25 694,31 грн., а тому, на його думку, так як правонаступником державного підприємства «Донецька залізниця» є публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», останнє повинно відшкодувати позивачеві вказані збитки.

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено, оскільки, спірні правовідносини виникли між позивачем та державним підприємством «Донецька залізниця», тоді як доказів переходу прав і обов'язків від останнього до відповідача не надано.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Статтею ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Як передбачено ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України, п. 22 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 (надалі - Статут), за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна це - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.

Відповідно до п. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин як невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Згідно із статтею 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Відповідно до ст. 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.

Згідно ст. 115 Статуту, вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Вартість недостачі вантажу, яка була розрахована позивачем, з урахуванням норми недостачі вантажу 2%, склала: у вагоні №62197744 - 3 475,11 грн., у вагоні №52276458 - 3 390,78 грн., у вагоні №57640526 - 3 697,02 грн., у вагоні №53549523 - 4 096,46 грн., у вагоні №54039177- 4 757,75 грн., у вагоні №56419773- 6 277,19 грн. Загальна сума недостачі становить 25 694,31 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, у даному випадку правовідносини з перевезення вантажу склалися між позивачем та державним підприємством «Донецька залізниця».

При цьому, позов було пред'явлено до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

За доводами позивача, публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником перевізника - державного підприємства «Донецька залізниця».

Однак, колегія суддів з такими доводами позивача не погоджується з огляду на наступне.

Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», як нова юридична особа утворене згідно із Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Як вбачається із положень наведеного вище Закону та постанови Кабінету Міністрів України всі підприємства, на базі яких утворюється ПАТ «Укрзалізниця», реорганізовуються шляхом злиття.

Статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 735 від 02.09.2015.

Реорганізація юридичної особи, як самостійний вид її припинення, передбачає проведення певної процедури та характеризується деякими особливостями.

Так, зокрема, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 104 Цивільного кодексу України); комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами (ст. 107 Цивільного кодексу України).

Отже, відповідно до чинного цивільного законодавства України при реорганізації (злитті) юридичних осіб, перехід прав і обов'язків до новоутвореної юридичної особи відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути чітко зазначено.

Про необхідність затвердження таких передавальних актів йдеться й у постанові Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

На переконання колегії суддів, вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак, суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу тощо. Отже, у вирішенні питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.

Таким чином, сама по собі вказівка в Законі України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанові Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 та статуті відповідача про те, що публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, не означає автоматичного правонаступництва без проведення інвентаризації майна та затвердження передавальних актів і припинення юридичних осіб таких підприємств.

Колегія суддів звертає увагу на те, що такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 23.02.2016 у справі № 905/2470/15.

За змістом пунктів 4 і 5 постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 проведенню реорганізації (злиття) має передувати проведення інвентаризації майна підприємств, що реорганізуються (зливаються), та складання актів інвентаризації майна, після чого мають складатися та затверджуватися передавальні акти майна та зведені акти майна, що вносяться до статутного капіталу публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця".

Однак, на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій, сторони доказів складання та затвердження відповідних передавальних актів до суду не надали. При цьому, складання та затвердження передавального акту не є єдиною обов'язковою умовою, наявність якої можна вважати підтвердженням правонаступництва. На переконання колегії суддів, правонаступництво можливе лише у разі припинення юридичних осіб таких підприємств, про що робиться запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Слід зазначити, що реорганізація державного підприємства «Донецька залізниця» ще не завершена, тобто як юридична особа воно не припинено.

Так, як на час прийняття оскаржуваного рішення, так і на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державне підприємство «Донецька залізниця» не припинено, а лише перебуває на стадії припинення.

Пунктом 4 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Частина 3 ст. 4 зазначеного Закону передбачає, що у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Припинення вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Враховуючи те, що запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи - державного підприємства «Донецька залізниця» не внесено і, як наслідок, його реорганізація (припинення діяльності) ще не завершена, така юридична особа як державне підприємство «Донецька залізниця» не припинилась.

При цьому, за висновком Вищого господарського суду України, викладеному, зокрема, у постанові від 20.07.2016 у справі № 905/1081/15 до внесення відомостей саме про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а не про перебування у стані припинення) така юридична особа не може вважатися припиненою, а тому заяви про заміну сторони у такому випадку є передчасними та не підлягають задоволенню.

Слід також зазначити, що згідно п. 5 вказаної постанови Кабінету Міністрів України майно (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до цього пункту, а відображається в балансі (крім зобов'язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за публічним акціонерним товариством «Укрзалізниця» на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 604 від 12.11.2014.

Постановою Кабінету Міністрів України № 604 від 12.11.2014 «Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції» передбачено, що проведення інвентаризації та оцінки майна (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, має бути здійснено після завершення тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також завершення проведення антитерористичної операції, після чого мають бути подані пропозиції щодо зміни статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Державне підприємство «Донецька залізниця» знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції (із юридичною адресою в м. Донецьк).

Як вже зазначалось, процедура реорганізації підприємств залізничного транспорту, розташованих на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції (в тому числі й державного підприємства «Донецька залізниця») та передача всіх їх прав та обов'язків до публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 604 від 12.11.2014 призупинена до завершення проведення антитерористичної операції.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції триває до дати набрання чинності Указу Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

За наведених обставин, враховуючи недоведеність позивачем обставин правонаступництва публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо державного підприємства «Донецька залізниця», позовні вимоги пред'явлені до визначеного позивачем відповідача не підлягають задоволенню.

При цьому, доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі не доводять обставин правонаступництва, а тому підлягають відхиленню.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» в повному обсязі.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів в обгрунтування заявленого позову. При цьому, обставини, на які посилається позивач, належним чином не доведені. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2016 прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2016 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, господарський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2016 у справі № 910/8088/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2016 у справі № 910/8088/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/8088/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді А.І. Тищенко

С.А. Гончаров