Ухвала суду № 62260474, 30.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" серпня 2016 р. м. Київ К/800/9840/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Сіроша М.В. Юрченко В.П.розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргуУкраїнсько-польського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інвар»на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016

у справі № 813/3419/15за позовомУкраїнсько-польського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інвар»доДержавної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДВС у Львівській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Українсько-польське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інвар» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.06.2015 №0000372202, №0000392202, №0000382202.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2015 позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2015 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань господарських взаєморозрахунків з ТОВ «Антека» за грудень 2015 року - січень 2015 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) або подальшої реалізації цих товарів (робіт, послуг) від вказаного вище контрагента, за результатами якої складено акт від 25.05.2015 № 379/22-02/20787143;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 23 979 грн., п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 19 998 грн. та заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 75 015,88 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0000372202 від 12.06.2015, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 35 968,50 грн. (з яких: 23 979 грн. - основний платіж та 11 989,5 грн. - штрафні санкції);

2) податкове повідомлення-рішення №0000382202 від 12.06.2015, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 19 998 грн.;

3) податкове повідомлення-рішення №0000392202 від 12.06.2015, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 120 523,82 грн. (з яких: 75 015,88 грн. - основний платіж та 37 507,94 грн. - штрафні санкції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що поданими позивачем доказами підтверджено обставини фактичного здійснення спірних операцій та факт використання платником податків придбаного товару в його господарській діяльності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, за встановлених обставин, дійшов протилежних висновків щодо реальності здійснення спірних операцій позивача з ТОВ «Антека».

Колегія суддів касаційної інстанції такі висновки суду апеляційної інстанції вважає помилковими. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у видатковій накладній №22/12 від 01.12.2012 не зазначено місця складення первинного документу в порушення вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також, дослідивши товарно-транспортну накладну №000001 від 01.12.2014, суд апеляційної інстанції встановив, що місце розвантаження вантажу згідно товарно-транспортної накладної №000001 від 01.12.2014 є відмінним від місця оприбуткування товару.

Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність реальності спірних операцій позивача з ТОВ «Антека» на підставі вищевказаних висновків.

Враховуючи позицію суду апеляційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що наявний у платника податку неналежним чином оформлений первинний документ не може бути підставою для віднесення сплачених сум до валових витрат та сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту лише за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність здійсненої господарської операції.

При цьому, лише факт наявності недоліків у видатковій накладній сам по собі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру податкового кредиту та валових витрат платника податку, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами справи та встановленими судом фактами, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції дійшов висновків про відсутність реальності спірних операцій позивача передчасно, оскільки обмежився дослідженням окремих первинних документів (товарно-транспортної накладної, видаткової накладної), в той час як інші докази, подані позивачем на підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, в тому числі, докази оприбуткування придбаного товару, судом апеляційної інстанції, в порушення вимог процесуального закону, досліджено не було.

Досліджуючи обставини справи щодо правомірності формування позивачем спірних сум податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Антека», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наданими позивачем доказами (договір, товарно-транспорті накладні, податкові накладні, видаткові накладні, договір відступлення права вимоги, банківські виписки) підтверджено факт транспортування товару, факт здійснення розрахунків та факт використання придбаного товару в господарській діяльності платника податків.

Також, судом першої інстанції встановлено, що подані позивачем податкові накладні складені у відповідності до вимог Податкового кодексу України та належним чином зареєстровані, в той час як контрагент позивача у встановленому законом порядку на час здійснення спірних господарських операцій був зареєстрованим як суб'єкт господарювання.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання податкового органу на матеріали акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, оскільки чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника податку в залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у останніх основних фондів та/або спеціальних дозволів.

Вищенаведені висновки суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не спростовано. Будь-яких інших доказів щодо наявності в діях посадових осіб контрагентів позивача кримінальних правопорушень судами не встановлено та відповідачем не наведено.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, який, встановивши обставини фактичного здійснення господарської операції та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток, що підтверджується належними та допустимими доказами по справі.

За встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну Українсько-польського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інвар» задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2015 у справі №813/3419/15.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіМ.В. Сірош В.П. Юрченко