Ухвала суду № 62260429, 25.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/131/16 Головуючий у 1-й інстанції: Рідзель О.А. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дізарт Плюс» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року,

У с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дізарт Плюс» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14 вересня 2015 року №0001782301, №0001792301, №0001802301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, встановивши недоведеність тверджень податкового органу, покладених в основу цих рішень, про відсутність реальності господарських операцій, що відбулись між позивачем і його контрагентом.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за підсумками якої складено акт від 27 серпня 2015 року №195/23-01-22-01/37610015 та виявлено, зокрема, порушення пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. п. 135.2, 135.4 ст. 135, п. п. 137.1, 137.4 ст. 137, п. п. 138.2, 138.4, пп. пп. 138.10.2, 138.10.3, 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 513 818,00 грн, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.2 ст. 201 цього Кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 529 678,00 грн та завищено від'ємне значення в розмірі 21 965,00 грн.

На підставі вказаного акту 14 вересня 2015 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0001782301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 642 273,00 грн, з них 513 818,00 грн - за основним платежем, 128 455,00 грн - за штрафними санкціями, №0001792301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 662 098,00 грн, з них 529 678,00 грн - за основним платежем, 132 420,00 грн - за штрафними санкціями, та №0001802301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року на суму 21 965,00 грн.

Не погоджуючись із такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на наступне.

Як убачається із матеріалів справи, визначення позивачу грошових зобов'язань з податків на прибуток та на додану вартість обґрунтовано тим, що останнім безпідставно віднесено витрати на зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток та сформовано податковий кредит внаслідок придбання нафтопродуктів у Приватного підприємства «Міракос-Вест». Так, відповідач уважає, що взаємовідносини позивача з контрагентом не мали реального характеру. Цей висновок базується на тому, що в ході податкової перевірки позивачем, на переконання перевіряючих, не надано достатньо документів, що підтверджують зміни його майнового стану внаслідок спірних господарських операцій, в тому числі доказів проведення інвентаризації залишків пального на складах, складської документації, деяких документів, що складаються при транспортуванні нафтопродуктів, сертифікатів якості пального. Також, відповідач посилається на податкову інформацію стосовно контрагента позивача, отриману від іншої податкової інспекції (лист від 17.02.2015 №78/10-13-22-05/37866412), та аналіз відомостей АІС «Податковий блок», якими не підтверджено можливості цього підприємства здійснювати господарську діяльність в задекларованих обсягах. Зважаючи на вказану податкову інформацію відповідач стверджує, що вищевказаний контрагент не мав можливості реально здійснювати господарські операції з позивачем з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу необхідних матеріальних, трудових та інших ресурсів й умов.

Натомість, до податкової перевірки і до суду позивачем надано первинні та інші документи, складання яких опосередковувало його господарські відносини з вищевказаним контрагентом, а також пояснення й докази пов'язаності здійснених за цими операціями витрат із власною господарською діяльністю.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

Господарська діяльність, відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Податковим кредитом, у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 Кодексу до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Обов'язкові реквізити первинних документів визначені частиною 2 цієї норми права.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закон, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що ТОВ «Дізарт Плюс» є юридичною особою, платником податків на прибуток та на додану вартість, на час спірних правовідносин перебувало на обліку в Державній податковій інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області.

Із матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності ТОВ «Дізарт Плюс» є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

Матеріалами справи також підтверджується, що основним видом господарської діяльності контрагента позивача - ПП «Мірокос-Вест» є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

Як убачається із матеріалів справи і було встановлено під час податкової перевірки, позивач, як покупець, вступав у відносини із ПП «Міракос-Вест» (продавець) за договорами поставки від 23 лютого 2012 року №43 та від 18 січня 2013 року №30.

Умовами цих договорів передбачалось, що продавець зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти, а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах та у строки, обумовлені цими договорами та додатковими угодами до них. Відповідно до зазначених договорів передача покупцю партії товару здійснюється зі складу продавця на умовах - самовивозу, автомобільним транспортом (бензовозами) покупця. Відвантаження товару здійснюється продавцем лише при наявності у покупця оригіналу належним чином оформленої довіреності на отримання товару. Ціна, кількість та асортимент кожної конкретної партії товару та порядок розрахунків заздалегідь узгоджується сторонами і відображається в рахунку-фактурі, у видатково-прибутковій накладній на поставку товару або в додатковій угоді до договору. Також, договорами передбачено обов'язок продавця при передачі товару проставити відмітку у видатковій та товарно-транспортній накладній.

Підтвердженням виконання умов зазначених договорів та відповідних фактів господарських операцій слугують рахунки на оплату, видаткові, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, а також складені за наслідками поставок продавцем податкові накладні.

Також, на підтвердження реальності спірних господарських операцій позивачем надано сертифікати відповідності та паспорти якості на товар, що поставлявся.

Попри наведене, позивачем надано витяг із журналу довіреностей, з якого вбачається, що ним виписувались довіреності на отримання товарів у ПП «Міракос-Вест» відповідно до рахунків на оплату.

Із актів звіряння взаємних розрахунків за 2013, 2014 роки, що складені між позивачем і контрагентом, слідує, що заборгованість будь-яка між підприємствами відсутня. Розрахунки за поставлений товар також підтверджуються банківською випискою, яка наявна в матеріалах справи.

Під час розгляду справи встановлено, що у власності позивача наявні вантажні транспортні засоби, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, а в користуванні - комплекс для зберігання паливо-мастильних матеріалів.

Окрім того, позивачем надано докази реалізації іншим суб'єктам господарювання паливно-мастильних матеріалів, аналогічних придбаним у ПП «Міракос-Вест».

Із дослідженої судом довідки про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Міракос-Вест» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за період з 01.10.2014 по 31.11.2014, з 01.01.2015 по 31.01.2015, що складена 17.06.2015 (№207/10-13-22-05/37866412), випливає, що зазначене підприємство відобразило в податковому обліку результати господарських відносин із позивачем.

Таким чином, позивачем надано суду первинні бухгалтерські та інші документи, що підтверджують факти дійсного вчинення спірних господарських операцій, а також безпосередню їх пов'язаність зі звичайною для сторін відповідних угод господарською діяльністю, і достатність основних засобів для їх здійснення.

Під час податкової перевірки та розгляду адміністративної справи відповідач не заперечував відповідність первинних документів, що були складені між позивачем і його контрагентом, вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкових накладних - приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. І невідповідностей зазначених документів вимогам закону судом не встановлено.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був зареєстрованим платником податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати цей податок та складати податкові накладні на кожну поставку товару. Дані обставини не заперечуються контролюючим органом.

Отже, спірні господарські операції відбулись між правосуб'єктними платниками податків, в рамках звичайної для них господарської діяльності, безпосередньо пов'язані з нею та підтверджуються документально. Це свідчить про їх реальність.

Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. За змістом указаної норми податковий кредит та витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судовою колегією відхиляються покликання контролюючого органу на неподання позивачем до перевірки документів, що вимагаються Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політки від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, а саме журналів реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів у резервуарах, доказів проведення інвентаризації нафтопродуктів на підприємстві, так само як і доказів страхування вантажу. Адже зазначена документація не відноситься до документів, на яких ґрунтуються дані податкового обліку.

Податкова інформація, отримана від Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (лист від 17.02.2015 №78/10-13-22-05/37866412), на яку посилається податковий орган, не являється належним доказом відсутності реального характеру господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. Адже при її складанні не здійснювався аналіз відповідних первинних документів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за правилами статті 16, пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 44.1. статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Податкове законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту та витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, їх знаходження за податковою адресою чи наявності основних засобів. Невиконання податкового обов'язку, зокрема в частині неподання звітності про працівників чи основні засоби, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо порушника, а не його контрагентів, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання першим незаконної податкової вигоди.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях у справі «Інтерсплав проти України» та у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

Оскільки в ході розгляду даної справи доказів змови позивача із контрагентом та узгодженості їх дій з метою досягнення вигідних для позивача результатів у сфері оподаткування, так само як і доказів того, що правочини, які мали місце у спірних правовідносинах, були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, відповідачем не представлено, оспорювані рішення податкової інспекції є необґрунтованими та непропорційними.

Таким чином, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Отже, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін, на підставі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.

Керуючись ст.ст. 88, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Пилипенко О.Є.