ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 819/1148/16
24 жовтня 2016 р.м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Чепенюк О.В.,
при секретарі судового засідання Кухар О.Л.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі Тернопільська ОДПІ, відповідач), у якому просив визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 17 червня 2015 року № 86861-17.
Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.
Тернопільською ОДПІ 17 червня 2015 року прийнято податкове повідомлення рішення № 86861-17 про визначення ОСОБА_1 податкового зобовязання по транспортному податку за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн., оскільки останній є власником транспортного засобу Mitsubishi Pajero Wagon, 2014 року випуску. Позивач не погоджується з таким податковим повідомлення-рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню огляду на те, що такий податок, запроваджено внаслідок внесення змін до Податкового кодексу (далі - ПК України), чинних з 01 січня 2015 року. Так як транспортний податок належить до місцевих податків, то такий податок має бути встановлений місцевою радою і відповідне рішення щодо цього має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін. У спірному випадку позивача вважає, що контролюючий орган може застосовувати транспортний податок з 2016 року.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, з посиланням на принципи податкового законодавства та практику Європейського Суду з прав людини та просили позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених в запереченнях (а. с. 9-12). В обґрунтування таких заперечень зазначає, що контролюючим органом на підставі відомостей баз даних НАІС ДАІ України та інформаційно-пошукової системи ДАІ МВС України встановлено, що позивач являється власником транспортного засобу, який є обєктом оподаткування транспортним податком. У звязку з цим Тернопільською ОДПІ відповідно до приписів статті 267 ПК України визначено податкові зобовязання з транспортного податку за 2015 рік та направлено на адресу позивача відповідне податкове повідомлення-рішення. Також представник Тернопільської ОДПІ вважає, що зміни в законодавстві в частині запровадження нового податку - транспортного, чинні з 01 січня 2015 року, підлягали застосуванню з цієї дати, як і рішення Тернопільської міської ради від 27 січня 2015 року про встановлення такого місцевого податку. Таку позицію обґрунтовує положеннями Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28 грудня 2014 року, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року, Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль марки Mitsubishi, модель Pajero Wagon, 2014 року випуску, об'єм циліндрів двигуна 3200 сантиметрів кубічних, реєстраційний номер НОМЕР_1, дата першої реєстрації 07 серпня 2014 року, дата реєстрації транспортного засобу за позивачем 10 січня 2015 року, що підтверджується свідоцтвом СХХ 715016 про реєстрацію згаданого вище транспортного засобу (а. с. 28).
27 січня 2015 року Тернопільською міською радою прийнято рішення за №6/55/13 «Про внесення змін до рішення від 05 січня 2011 року № 6/4/3 «Про місцеві податки і збори»» та затверджено Положення про податок на майно (а. с. 13-15). Таке рішення було оприлюднене на офіційному веб-сайті Тернопільської міської рази http://www.rada.te.ua із зазначенням дати опублікування 31 січня 2015 року, що відображено на веб-сайті. Таке рішення направлене на адресу Тернопільською ОДПІ і отримане інспекцією 31 січня 2015 року.
Згідно з таким рішення Тернопільської міської ради та Положенням про податок на майно з 01 січня 2015 року встановлено місцевий податок транспортний податок, ставка транспортного податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до статті 267 ПК України.
Також судом встановлено, що Тернопільською ОДПІ на підставі отриманої інформації від Управління Державтоінспекції УМВС в Тернопільській області від 08 червня 2015 року з відомостями баз даних НАІС ДАІ України та інформаційно-пошукової системи ДАІ МВС України про реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_1 та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України 17 червня 2015 року було винесене податкове повідомлення-рішення № 86861-17, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25000 грн. (а. с. 6).
Позивач 28 вересня 2015 року сплатив суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн. (а. с. 18).
Предметом судового розгляду є правомірність прийняття Тернопільською ОДПІ податкового повідомлення-рішення від 17 червня 2015 року № 86861-17.
Оцінюючи правомірність рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, суд керувався критеріями, закріпленими у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, якої повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владні суб'єкти.
Зокрема, чи оскаржуване рішення прийняте субєктом владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в межах своєї компетенції, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами; обґрунтовано. Так, прийняття рішення обґрунтовано зобовязує субєкта владних повноважень врахувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації, уникаючи висновків, що базуються на припущеннях. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналізуючи норми чинного законодавства та оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до переконання, що Тернопільська ОДПІ як суб'єкт владних повноважень, заперечуючи проти адміністративного позову, не довела правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення з огляду на таке.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28 грудня 2014 року внесено зміни до ПК України, які набрали чинності з 01 січня 2015 року, зокрема, введено новий транспортний податок.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України).
Згідно з пунктом 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Таким чином, з 01 січня 2015 року в Україні запроваджений новий податок - транспортний податок.
Одночасно суд зазначає, що відповідно до положень статті 8 ПК України встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписи підпункту 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 ПК України відносять до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.
Згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України).
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пункту 24 частини першої статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.
Таким чином, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Визначаючи чи є позивач платником вказаного податку у 2015 році, суд виходить з того, що позивач є власником автомобіля, який підпадає під визначення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України, тобто є платником транспортного податку у 2015 році.
Оцінюючи застосовність норм ПК України щодо сплати транспортного податку у 2015 році та рішення Тернопільської міської ради № 6/55/13 від 27 січня 2015 року «Про внесення змін до рішення від 05 січня 2011 року № 6/4/3 «Про місцеві податки і збори»» в частині транспортного податку щодо позивача суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.
Одним з елементів принципу верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності, відповідно до якого держава повинна зробити текст закону легкодоступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю.
Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.
Отже, однією з основних процедурних вимог принципу правової визначеності є вимога достатнього часу для змін у системі правовідносин, викликаних прийняттям нового закону.
Цей же принцип закладений і в статті 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарювання» та його суть зводиться до послідовності регуляторної діяльності, відповідності її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності.
В підтримку необхідності дотримання цього принципу законодавцем запроваджений і підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, відповідно до якого рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Тобто, виходячи з наведених вище норм ПК України, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
Визначення пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28 грудня 2014 року положення, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», на що звертав увагу представник відповідача, не може бути прийнято судом, оскільки не застосування тих або інших норм закону, встановлених Верховною Радою України можливо в разі їх скасування чи зупинення Верховною Радою України. Проте, таких змін до Закону України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарювання» на 2015 рік не приймалося.
Отже, під час запровадження Верховною Радою України транспортного податку був порушений принцип правової визначеності з огляду на введення в дію Закону України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» з 2015 року.
Відтак, визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, враховуючи, що рішення місцевої ради про введення на території міста цього податку було оприлюднене лише 31 січня 2015 року, не відповідає положенням ПК України.
Щодо застосування підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, яким встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю, то суд зазначає таке.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, слід прийти до висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
При цьому, основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У спірних правовідносинах суд вважає за необхідне звернутися і до практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є джерелом права.
Відносини, що є предметом спору у цій справі підпадають під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на те, що майном у цій справі є грошові кошти позивача обов'язок сплати яких визначив податковий орган, а втручання у майнові права позивача допущено податковим органом шляхом визначення транспортного податку, який підлягає сплаті платником податків.
Обґрунтовуючи свою правову позицію, викладену вище, суд вважає можливим застосувати у цій справі висновки Європейського Суду з прав людини, викладені у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06 від 14 жовтня 2010 року).
Так, повторюючи загальні принципи Європейський Суд з прав людини у пунктах 50, 51 наголосив, що найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на концепцію, яка вимагає, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
У справі «Щокін проти України» Європейський Суд з прав людини розглянув ситуацію, коли встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» розмір податків, які заявник мав сплатити, був збільшений за Інструкцією «Про прибутковий податок з громадян», затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції. Ухвалюючи рішення у цій справі Європейський Суд з прав людини вказав (пункти 56, 57), що відсутність чіткості та точності в національному законодавстві, яке передбачало можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону» передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів у майнові права заявника.
Національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливий для платника податку, що відповідає вимогам підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-Ш.
Аналогічні висновки викладені Європейським Судом з прав людини у справі «Серков проти України» (заява 339766/05, від 07 липня 2011 року) в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
З огляду на викладену позицію Європейського Суду з прав людини суд зазначає, що положення підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону № 2181-Ш за своїм змістом відповідає вимогам пункту 56.21 статті 56 ПК України.
Отже, враховуючи імперативність правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, суд приходить до висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік.
Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалі від 16 серпня 2016 в справі № К/800/14598/16 та постанові від 30 серпня 2016 року в справі № К/800/8077/16.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи та аналізуючи наведені положення податкового законодавства, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 17 червня 2015 року № 86861-17. Позовні вимоги підлягають до задоволення.
Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про скасування рішення, попередньо визнавши його протиправним.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за подання адміністративного позову до суду з вимогою майнового характеру позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 551,20 грн., такий судовий збір ОСОБА_1 сплачено згідно з квитанцією відділення «Тернопільське» ПАТ ВТБ «Банк» від 27 вересня 2016 року (а. с. 3), то відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України ця сума судового збору підлягає до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської ОДПІ.
Керуючись статтями 2, 11, 71, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області від 17 червня 2015 року № 86861-17.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (код ЄДРПОУ 39502025, місцезнаходження: вулиця Білецька, будинок 1, місто Тернопіль, Тернопільська область) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 (пятсот пятдесят одна) гривня 20 (двадцять) копійок.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У повному обсязі постанова складена 27 жовтня 2016 року.
Головуючий суддяЧепенюк О.В.
копія вірна
СуддяЧепенюк О.В.
Судове рішення № 62260122, Тернопільський окружний адміністративний суд було прийнято 24.10.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 819/1148/16. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: