Рішення № 62259117, 24.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7633/16 Справа № 205/4108/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Остапенко Н. Г. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Пономарь З.М., Осіяна О.М.

при секретарі - Назаренко А.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Південкомбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2016 року ПАТ КБ «Південкомбанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 16 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Південкомбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір №80/01-07, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 115 800 доларів США, зі строком повернення 16 листопада 2022 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,99% річних, з кінцевою датою повернення кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 16 листопада 2007 року між ПАТ КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки №65/03-07.

У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором, станом на 02 червня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 90 177,36 доларів США та 940 840,27 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ КБ «Південкомбанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 грудня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «Південкомбанк» задоволено (а.с. 57-58).

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Південкомбанк» заборгованість за кредитним договором № 80/01-07 від 16 листопада 2007 року у розмірі 90 177,36 доларів США та 940 840,27 грн., яка складається із: поточної заборгованості за кредитом у розмірі 66 915,18 доларів США; простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 10 062,36 доларів США; поточної заборгованості за процентами у розмірі 876,66 доларів США; простроченої заборгованості по процентам у розмірі 12 323,16 доларів США; пені у розмірі 940 840,27 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині стягнення суми боргу з поручителя та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду частково скасувати з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, у зв'язку із неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Проте в повному обсязі погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права.

Судом встановлено, що 16 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Південкомбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_3 укладений договір іпотечного кредитування фізичної особи в національній та іноземній валюті №80/01-07, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 115 800 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,99% річних та строком повернення 16 листопада 2022 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 16 листопада 2007 року між ПАТ КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки №65/03-07.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у ст. 526 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.ст.251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251, ч.4 ст.559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як видно із справи, боржник та поручитель первинно взяли на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 16 листопада 2022 року, в порядку, визначеному кредитним договором.

Отже, поряд з цим, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі укладеного кредитного договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності ч.4 ст.559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч.4 ст.559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення ч.4 ст.559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини ч.4 ст.559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі; застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч.4 ст.559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості з боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч.4 ст.559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Як вбачається із умов кредитного договору, чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця до 20 числа місяця наступного за звітним, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст.261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред»явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов»язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов»язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Із матеріалів справи вбачається, що боржник перестав виконувати свої зобов'язання за укладеним кредитним договором з 31 січня 2014 року, а з позовом до суду банк з вимогами до поручителя звернувся 10 червня 2015 року, тобто за межами строку, визначеного зазначеними положеннями ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Таким чином, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини справи та помилково зробив висновки, які не відповідають дійсності, порушив норми матеріального права, що призвело до необґрунтованого задоволення позовних вимог до ОСОБА_2

Виходячи з вище наведеного, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України ухвалене судове рішення скасувати в частині стягнення суми заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Південкомбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 грудня 2015 рокускасувати в оскаржуваній частині - в частині стягнення суми боргу з поручителя ОСОБА_2та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «Південкомбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь

О.М. Осіян