Ухвала суду № 62257877, 25.10.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/1005/16

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Князєв В.С.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Танасогло Т.М.,

суддів Бойка А.В.,

ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Баштанської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Баштанської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення - рішення від 11.03.2016р. №925-28,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Баштанської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області від 11.03.2016 року № 925-28.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючим органом неправомірно визначено податкове зобов'язання громодянину ОСОБА_2, коли заборгованість виникла у фермерського господарства «Кава». Отже, дії відповідача позивач вважає протиправними, свої прав порушеними, а податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року адміністративний позов задоволений повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Баштанської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області від 11.03.2016 року № 925-28. Присуджено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 1795,27 грн., сплачений квитанцією № 72829268 від 10.05.2016 року, за рахунок бюджетних асигнувань Баштанської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлені наступні обставини справи.

Між Снігурівською районною державною адміністрацією в якості орендодавця та громадянином ОСОБА_2 в якості орендаря було укладено договір оренди землі від 26.12.2012 року щодо земельної ділянки площею 317,6944 га. (198,5263 га - ріллі та 119,1680 га - пасовищ) для подальшого створення нового фермерського господарства, адже цільовим призначенням земельної ділянки є ведення фермерського господарства (а.с. 11-13). ОСОБА_3 п. 2 ст. 32 Договору, Орендар зобов'язався створити та зареєструвати фермерське господарство на підставі факту використання на умовах оренди даної земельної ділянки. Відповідно до положень Закону України «Про фермерське господарство» та на виконання умов договору оренди, 11.01.2013 року було створено фермерське господарство «Кава» (код ЄДРПОУ - 38512692), зареєстровано в установленому порядку та згідно акту приймання-передачі від 11.01.2013 року зазначена земельна ділянка єдиним масивом в повному обсязі передана в користування від фізичної особи ОСОБА_2 до складеного капіталу ф/г «Кава».

Підтвердженням того, що згідно даних земельного кадастру земельна ділянка загальною площею 317, 6944 га, згідно договору оренди землі від 26.12.2012р. використовується ф/г «Кава», наявна в матеріалах справи довідка видана відділом Держземагенства у Снігурівському районі Миколаївської області від 28.03.2013р. №418/02-13 (а.с. 15).

Відповідно до п. 5 вказаного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки, на час укладення договору з урахуванням діючого коефіцієнту індексації станом на 25.12.2012р. становить: рілля 4290434,05 грн., пасовища 500780, 57 грн.

Річна орендна плата за земельну ділянку вноситься виключно в грошовій безготівковій формі в розмірі 370,00 грн. за один гектар ріллі та 100,00 грн. за один гектар пасовищ (п. 9 договору оренди землі від 26.12.2012 р.).

Протягом 2013, 2014, 2015 року орендну плату за вказану земельну ділянку сплачувало саме фермерське господарство «Кава» і це не викликало заперечень з боку контролюючого органу, заборгованість за минулі періоди відсутня.

Так, фермерським господарством «Кава» було перераховано (сплачено) орендної плати: в 2013 році-85421,78 грн.; в 2014 році - 85371,84 грн.; в 2015 році - 85371,60 грн.

За останній податковий період орендна плата була також частково сплачена фермерським господарством «Кава» в сумі 85371,60 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 20-31).

ОСОБА_3 звірення розрахунків № 29466-28 від 11.12.2015 року платіж з орендної плати станом на 11.12.2015 року становив 71143,00 грн. та був повністю сплачений ф/г «КАВА», зауважень від Контролюючого органу не було (а.с. 16).

Після отримання податкового повідомлення-рішення у березні 2016 року фермерське господарство призупинило сплату орендної плати від свого імені до встановлення в судовому порядку належного платника та задля уникнення подвійного оподаткування одного і того самого обєкту різними субєктами.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець не визначив механізму передачі земель, отриманих в оренду засновниками фермерського господарства з метою його реєстрації у склад майна фермерського господарства. Крім того, законодавцем не визначено механізм передачі коштів, які поступають на рахунки фермерського господарства від його господарської діяльності на земельній ділянці - його членам для сплати орендної плати за цю ділянку, що фактично унеможливлює сплату орендної плати самим членом господарства, який не отримує доходу від її використання та не веде господарської діяльності на ній. Таким чином до земель фермерського господарства відносяться в тому числі і землі, отримані засновником цього фермерського господарства в оренду з метою створення цього господарства, і які передані ним цьому господарству і використовуються за цим цільовим призначенням. Отже податкове зобовязання з плати за землю повинен сплачувати субєкт відповідних податкових правовідносин в даному випадку фермерське господарство «Кава».

Колегія суддів вважає правильним цей висновок суду першої інстанції та таким що відповідає вимогам КАС України, Податкового кодексу України з огляду на наступне.

В апеляційній скарзі апелянтом зазначається, що суд першої інстанції вказав, що законодавцем не визначено механізм передачі коштів, які поступають на рахунки фермерського господарства від його господарської діяльності на земельній ділянці - його членам для сплати орендної плати за цю ділянку, що фактично унеможливлює сплату орендної плати самим членом господарства, який не отримує доходу від її використання та не веде господарської діяльності на ній. Однак, не можна погодитися з таким висновком, оскільки позивач не може отримати прибуток від діяльності фермерського господарства, так як таке господарство створювалося ним саме з метою одержання прибутку. Також не можна погодитися з висновком, що законодавством не передбачена можливість належного оформлення земельної ділянки за фермерським господарством, оскільки обовязок сплати орендної плати покладено на позивача не тільки законодавством але й договором, який позивач власноручно підписав.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. ОСОБА_3 з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, між Снігурівською районною державною адміністрацією в якості орендодавця та громадянином ОСОБА_2 в якості орендаря було укладено договір оренди землі від 26.12.2012 року щодо земельної ділянки площею 317,6944 га.

Цільове призначення земельної ділянки у договорі зазначено для ведення фермерського господарства.

На час укладення договору оренди землі, на час ухвалення спірного податкового повідомлення-рішення, був чинним Закон України «Про фермерське господарство» в редакції до внесення в нього змін Законом України від 31.03.2016 року.

Статтею 7 зазначеного закону, в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції передбачалося, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

ОСОБА_3 зі статтею 8 зазначеного закону, після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

ОСОБА_3 з п.32 договору оренди від 26.12.2012 року, позивач був зобовязаний створити фермерське господарство та здійснити його державну реєстрацію.

Отже законодавець визначив наступний порядок дій: отримання громадянином земельної ділянки у власність або в оренду для ведення фермерського господарства, після цього можливість реєстрації цього господарства.

В той же час у положеннях статті 12 вказаного закону перелічені землі, які віднесені до земель фермерського господарства, зокрема зазначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

У вказаній нормі закону не передбачено, що землі члена фермерського господарства, отримані ним в оренду для створення фермерського господарства і які в подальшому використовуються для ведення фермерського господарства є землями фермерського господарства.

Судова колегія вважає, що зазначені правовідносини недостатньо врегульовані законодавством.

Так, на думку суду не може мати правового значення для вирішення питання про віднесення земель до складу земель фермерського господарства правовий титул на якому земельна ділянка отримана її членом задля створення фермерського господарства права власності чи права оренди.

В матеріалах справи наявний акт прийому-передачі земельної ділянки від 11.01.2013 року за яким член фермерського господарства ОСОБА_2 передав зазначену земельну ділянку до фермерського господарства «Кава».

Відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство», до складу майна фермерського господарства може входити право користування землею, яке передано членами фермерського господарства.

Таким чином, колегія суддів погоджується с висновками суду першої інстанції, що в даному випадку законодавець не визначив механізму передачі земель, отриманих в оренду засновниками фермерського господарства з метою його реєстрації у склад майна фермерського господарства. Крім того, законодавцем не визначено механізм передачі коштів, які поступають на рахунки фермерського господарства від його господарської діяльності на земельній ділянці - його членам для сплати орендної плати за цю ділянку, що фактично унеможливлює сплату орендної плати самим членом господарства, який не отримує доходу від її використання та не веде господарської діяльності на ній.

ОСОБА_3 з ст. 1 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV від 06.10.1998 оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» № 973 - ІV від 19.06.2003 фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Отже, фізичні особи, які отримують в оренду земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства» здійснюють діяльність на цих землях не особисто, а через створену ними юридичну особу - в даному випадку це фермерське господарство. Лише за таких умов може бути дотримано вимоги цільового використання цих земель.

У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Поряд з тим нарахування плати за землю на майбутнє суперечить основним засадам податкового законодавства України, які встановлені у п.п. 4.1.6, 4.1.8 та 4.1.10 п. 4.1. ст. 4 ПК України згідно якого податкове законодавство ґрунтується на принципі соціальної справедливості, за яким податки та збори установлюються відповідно до платоспроможності платників.

Також, пп. 4.1.4 п. 4.1. ст. 4, п. 56.21 ст. 56 ПК України зазначено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Однак в порушення вказаних вимог відповідач прийняв оскаржуване рішення не на користь платника податків - позивача. При цьому відповідачем при винесенні податкового повідомлення-рішення не було враховано той факт, що ф/г «Кава» вносило орендну плату за користування земельною ділянкою у 2013р., 2014р. та у 2015 р., ще до прийняття оскаржуваного рішення відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями.

ОСОБА_3 з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» № 973- IV від 23.02.2006 суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Зокрема, у рішеннях по справах «Серков проти України» та «Щокін проти України» Європейський суд вказав, що порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, має місце тоді, коли відповідне національне податкове законодавство не є чітким, узгодженим і відповідно, не відповідає вимозі "якості" закону, що має наслідком його суперечливе тлумачення та у зв'язку з тим, що судами всупереч національного законодавства не застосовується підхід, який був би сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускає неоднозначне тлумачення норм права.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що податкове зобовязання з плати за землю повинен сплачувати субєкт відповідних податкових правовідносин в даному випадку фермерське господарство «Кава».

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

ОСОБА_3 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2016 року апелянту відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення апеляційним судом.

Оскільки станом на момент вирішення справи доказів відповідної сплати судового збору апелянтом суду не надано, керуючись положеннями статей 88, 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1974,80 грн.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Баштанської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з Баштанської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030001; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923; банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області; код банку отримувача (МФО) - 828011; рахунок отримувача - 31212206781008; код класифікації доходів бюджету - 22030001; призначення платежу - судовий збір, ПІБ апелянта чи назва установи, організації, що виступає апелянтом, Одеський апеляційний адміністративний суд, код ЄДРПОУ суду 34380461) несплачений судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року в розмірі 1974 (одна тисяча сімдесят чотири) грн. 80 коп.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв