Рішення № 62253091, 26.10.2016, Хотинський районний суд Чернівецької області

Справа № 724/792/16-цПровадження № 2/724/530/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2016 року Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Руснака А.І.

при секретарі: Бабій Ю.В.

за участю сторін:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представників відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хотині Чернівецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу культури Хотинської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості по заробітній платі, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди у звязку з порушенням трудових прав, -

В С Т А Н О В И В:

07 червня 2016 позивач ОСОБА_1 звернувся до Хотинського районного суду Чернівецької області з позовною заявою до відділу культури Хотинської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості по заробітній платі, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди у звязку з порушенням трудових прав. Свої вимоги обґрунтовує тим, що працював на посаді бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури і туризму районної державної адміністрації з 1 жовтня 2007 року по 04 травня 2016 року, а з 19 березня 2014 року позивача призвано на військову службу по мобілізації. Відповідно до наказу відділу культури Хотинської РДА від 12.05.2014 року №10-ос вирішено увільнити ОСОБА_1, бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури районної державної адміністрації, від виконання посадових обов'язків на особливий період, але не більше одного року, у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації. Збережено за ним місце роботи та посаду, середній заробіток, але не більше одного року. Відшкодування видатків на заробітну плату вирішено здійснювати за рахунок державного бюджету. З 19 березня 2014 року він ніс військову службу при Хотинському районному військовому комісаріаті. 16 травня 2014 року його було направлено до військової частини В 2235 у м. Чернівці. З початку серпня 2014 року його перевели д Хотинського РВК, де продовжував виконувати свої обовязки військовослужбовця. З 15 листопада 2014 року він фактично приступив до виконання своїх трудових обовязків бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури Хотинської РДА. На протязі року з 19 березня 2014 року по 18 березня 2015 рік, у звязку із призовом на військову службу, відділ культур Хотинської РДА здійснював нарахування йому середньої заробітної плати.

Наказом відділу культури Хотинської РДА від 18.03.2015 року №04-ос припинено нарахування йому середнього заробітку та вирішено у табелях обліку робочого часу проставляти «НЗ». З наказом його ніхто не ознайомлював. З червня 2015 року до часу його звільнення 4.05.2016 року облік робочого часу не вівся взагалі. Як вже зазначалося вище, його було фактично допущено до виконання своїх трудових обов'язків з 15 листопада 2014 року. За період з часу допуску до виконання трудових обов'язків по 18 березня 2015року отримував середню заробітну плату. Він продовжував вихід на роботу і виконання своїх трудових обов'язків бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури районної державної адміністрації, дотримувався правил внутрішнього трудового розпорядку аж до часу звільнення 4.05.2016 року, хоча йому заробітну плату за період з 19 березня 2015 року до часу звільнення не платили. Про те, що табелювання обліку робочого часу у період з 19.05.2015 року по 4.05.2016 року не здійснювався взагалі, йому стало відомо лише в день звільнення. Зазначає, що 4 травня 2016 року йому повідомили, що його звільнено за прогули та вручили копію наказу про звільнення разом з трудовою книжкою із записом про звільнення. Письмових пояснень перед прийняттям наказу про звільнення за прогули в позивача ніхто не відбирав.

З огляду на те, що він виконував роботу, обумовлену трудовим договором, а роботодавець користувався результатами його праці, однак її не оплачував, на захист свого конституційного права на оплату праці прошу суд стягнути заборгованість із заробітної плати за період виконання трудових обов'язків з 19 березня 2015 року по час звільнення 4 травня 2016 року в сумі 36 956 гривень, та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня по 02 червня 2016 року у розмірі 2613,07 гривень. Крім цього, просить суд стягнути компенсацію моральної шкоди з роботодавця, яка заподіяна йому порушенням його трудових прав. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди просить врахувати глибину моральних страждань у зв'язку триваючим порушенням його прав на працю і на її оплату, неможливість реалізувати право на відпустки, неможливість отримання належного йому заробітку з вини роботодавця у той час, коли він з сімейних і особистих обставин не міг залишитися без роботи, бо його сім'я очікувала народження першої дитини. Просить суд, врахувати і те, що його звільнено незаконно і безпідставно за «ганебною» статтею, яка ускладнює його подальше працевлаштування. З огляду на це просить суд стягнути компенсацію моральної шкоди у зв'язку порушенням моїх трудових прав і незаконним звільненням у розмірі 40 тис. гривень.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримала, просила суд задовольнити їх в повному обсязі. Заперечувала щодо викладеного в запереченні відповідачем ОСОБА_3 Суду пояснила, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним. Також вказала, що ОСОБА_1 свої функціональні обовязки виконував належним чином, зауважень до його роботи не було. Пояснила, що в ОСОБА_1 на утриманні маленька дитина, а заробітну плату йому не виплачували, і йому приходилося брати в людей гроші в борг. Крім того зазначила, що позивач ОСОБА_1 і досі не демобілізований, звертався до військової частини з приводу демобілізації в травні місяці. Просила суд захистити трудові права позивача.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що він підтримує все сказане його представником. Вказав, що керівництво по відношенню до нього повело себе ганебно. Щодо стягнення моральної шкоди пояснив, що грошей в нього не було, дружина була вагітною і він ходив у всіх брав гроші в борг. Зазначив, що заробітну плату з березня місяця 2014 року по листопад місяць 2014 року він отримував тільки у військоматі.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду заперечення на позовну заяву, в якому просив суд відмовити позивачу в задоволенні всіх позовних вимог. Суду пояснив що ОСОБА_1 було видано наказ на звільнення в звязку з призовом по мобілізації в березні місяці 2014 року. Місце роботи за позивачем зберігалося на рік, потім 12.05.2014 року цей наказ було переписано на увільнення. Після закінчення терміну на увільнення ОСОБА_5 відділом культури було зроблено запит у військову частину, однак відповіді вони не отримали, тому на підставі цього в березні місяці 2015 року було видано наказ про припинення виплати заробітної плати ОСОБА_1, з цим наказом як було пізніше встановлено зі слів ОСОБА_1 останнього не ознайомили. Вказав, що на роботу ОСОБА_1 приходив до дівчат, коли хотів тоді і приходив. Зазначив, що відносно ОСОБА_1 створювалися декілька протоколів про зобовязання останнього надати відділу культури всі необхідні документи з військової частини для поновлення на роботі, в разі відсутності цих документів його буде звільнено. Підтвердив, що так як ОСОБА_1 не приніс вищевказані документи, тому його було звільнено за прогули. Також вказав, що не було підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, викладене в заперечені підтримав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Суду пояснив, що ОСОБА_1 був мобілізований, після чотирьох місяців його служби, останнього кудись перевели і чи проходив він військову службу ніхто не може цього пояснити. Вказав, що ОСОБА_1 після демобілізації повинен був прийти до роботодавця зі всіма документами з військової частини, дані документи мали бути підставою для поновлення його на роботі, однак позивач цього не зробив. Крім того зазначив, що ОСОБА_1 писав пояснювальну записку, з якої вбачається, що останній приходив на роботу періодично, а отже здійснював прогули. Вказав, що у відділі культури немає жодної інформації та підтвердження того, що ОСОБА_1 проходив військову службу, тому інших дій як звільнити ОСОБА_1 за прогули у відділі культури не було. Щодо стягнення моральної шкоди зазначив, що позивачем не надано жодного доказу на її підтвердження, та жодного доказу на лікування чи придбання ліків.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона являється дружиною позивача. Вказала, що її чоловік ОСОБА_1 був призваний на військову службу в березні місяці 2014 року. З 19 березня 2014 року він проходив військову службу при Хотинському військовому комісаріаті. З травня місяця 2014 року його було направлено до війської частини в м. Чернівці, а з листопада місяця 2014 року чоловік вже вийшов на роботу. Працював бухгалтером у відділі культури Хотинської РДА. Заробітну плату чоловіку не виплачували з березня місяця по листопад місяць 2014 року, через що в сімї часто виникали суперечки у звязку з нестачею коштів, які вони брали в борг то в родичів, то у батьків. В день звільнення чоловік був на роботі, а в обідню перерву прийшов додому і сказав що його звільнили. Вказує, що в чоловіка були нервові зриви з приводу цього, але до лікаря він не звертався та чеків за придбання ліків не зберігав.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що він є батьком позивача в справі, зазначив, що син працював бухгалтером у відділі культури Хотинської РДА, ходив щодня на роботу. У 2014 році був призваний на військову службу, яку проходив при Хотинському військовому комісаріаті. У листопаді місяці 2014 року син вийшов знову на роботу. Вказав, що син заробітну не отримував, однак ходив на роботу, надіючись, що все таки виплатять йому заробітну плату. Вказав, що він зі своєю дружиною матеріально допомагав сину та його сімї.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він працює в художній школі викладачем і по роботі в нього була необхідність заходити у бухгалтерію відділу культури до колеги ОСОБА_1 по кабінету, та бачив, що ОСОБА_1 був на роботі. Також вказав, що у ОСОБА_1 були проблеми з грошима, тому він йому давав в борг дитині на памперси та на інші потреби. Чи лікувався ОСОБА_1 він не знає.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що він працює в художній школі, знайомий з ОСОБА_1 на протязі 5-7 років, оскільки ОСОБА_1 проводив 1 раз в рік інвентаризацію в художній школі. Зазначив, що він по роботі 2-3 рази в неділю приходив в бухгалтерію відділу культури. Коли ОСОБА_1 призвали на військову службу, то його обовязки ніхто не виконував. Інвентаризацію в 2014- 2015 роках проводив ОСОБА_1.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що до ОСОБА_1 на роботі були нормальні віносини, ніхто до нього предвзято не ставився, і звільнити його ніхто не хотів, просто не було підстав для поновлення його на роботі. Зазначила, що зі слів ОСОБА_3 ОСОБА_1 на роботу не ходив, десь-колись тільки зявлявся.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2007 року ОСОБА_1 призначено на посаду бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури і туризму районної державної адміністрації, що підтверджується копією наказу Хотинської РДА (а.с.28).

Згідно наказу від 18.03.2014 року вбачається, що ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури районної державної адміністрації 18 березня 2014 року, у звязку з призовом на військову службу терміном на 45 діб та виплатити заробітну плату по день вибуття з роботи, виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 13 календарних днів та вихідну допомогу у розмірі двомісячного середнього заробітку (а.с.29).

Згідно наказу від 12.05.2014 року вбачається, що ОСОБА_1 бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури районної державної адміністрації увільнено, від виконання посадових обовязків на особливий період, але не більше одного року у звязку з призовом на військову службу під час мобілізації. Врахувати, що за ОСОБА_1 зберігається місце роботи та посада, середній заробіток, але не більше одного року (а.с.30).

Тобто, позивача увільнено з роботи у зв'язку із призовом його на військову службу під час мобілізації.

Згідно наказу від 18.03.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 у звязку з закінченням року з дати призову працівника під час мобілізації припинено нарахування середнього заробітку та на роботі до зясування причини відсутності в табелі обліку використаного робочого часу проставляти «НЗ», та розяснити ОСОБА_1 можливість звільнення за прогули у випадку неявки на роботу з неповажної причини (а.с.31).

Згідно наказу від 04.05.2016 року ОСОБА_1 відповідно до ст.40 п.4 КЗпП України звільнено за прогули (а.с.32).

Відповідно до відповіді Хотинського районного військового комісаріату Чернівецької області № 693 від 04.05.2016 року вбачається. що ОСОБА_1 дійсно був призваний по мобілізації і наказом військового комісара Хотинського районного військового комісаріату від 19.03.2014 року. Станом на 04.05.2016 р. на військовий облік в Хотинський районний військовий комісаріат не ставав (а.с.17).

Відповідно до протоколів співбесіди з ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово попереджалось про необхідність надання документів на підставі, яких він може бути допущений до виконання роботи бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури районної державної адміністрації, про що відповідні протоколи були підписані членами комісії (а.с.18-22).

Згідно до довідки про заробітну плату та інших доходах за 2013-2015 рік № 49 від 04.05.2016 року вбачається, що з березня 2015 року припинено нараховувати заробітну плату ОСОБА_1 (а.с.35).

Також згідно довідки № 86-01-14 від 06.05.2016 року виданої відділом культури районної державної адміністрації в тому, що з 01.10.2007 року по даний час до бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень не застосовувалось (а.с.41).

Відповідно до довідки 100-16102015/73210 виданої управлінням інформаційно-аналітичного забезпечення вбачається, що ОСОБА_1 на території України станом на 19.10.2015 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості немає та в розшуку не перебуває (а.с.62).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14 травня 2015 року № 433, внесено зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, які набрали чинності 11 червня 2015 року.

Вказаними змінами частина 3 ст. 119 КЗпП України викладена в новій редакції, відповідно до якої «За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

Як вбачається із пояснювальної записки до закону (законопроект № 2079 від 09.02.2015) його прийняття зумовлено необхідністю усунення неточностей у формулюванні положень чинного законодавства України, що регулює питання соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, зокрема, узгоджено між собою положення ст. 36 та ст. 119 КЗпП України, уточнено часові межі, протягом яких за громадянам України, призваними на військову службу, зберігаються гарантії, передбачені КЗпП України.

Визначення поняття «військова служба» надано в ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Таким чином, пунктом 3 ч. 1 ст. 36 та ч. 3 ст. 119 КЗпП України заборонено звільняти осіб, які перебувають на військовій службі будь-якого виду, якщо така особа призвана на військову службу під час мобілізації.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

В судовому засіданні встановлено, що позивача призвано на військову службу по мобілізації наказом військового комісара Хотинського РВК від 19 березня 2014 року, згідно Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014 (а.с. 38).

Відповідно до наданої Хотинським РВК інформації № 1764 від 09.10.2015 року та № 1978 від 23.11.2015 року, ОСОБА_1 призвано по мобілізації і наказом військового комісара Хотинського РВК від 19.03.2014 року призначений на посаду стрільця відділення охорони. Відповідно до наказу військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату від 16.05.2014 року №8 солдат ОСОБА_1 виключений із списків особового складу Хотинського РВК і направлений до нього місця служби у 8 батальйон територіальної оборони м. Чернівці. Зі слів командування військової частини пп В 2235 даний військовослужбовець вважається таким, що самовільно залишив частину і станом на 20.11.2015 року в запас не звільнявся, Хотинський районний військовий комісаріат інформацією про його місцезнаходження не володіє (а.с.25-26).

Тобто, на даний час питання про демобілізацію військовослужбовця ОСОБА_1 не вирішено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм пункту 3 ч. 1 ст. 36 та ч. 3 ст. 119 КЗпП України, оскільки він був звільнений під час його військової служби, а тому позовні вимоги про визнання незаконним звільнення за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України з посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури Хотинської районної державної адміністрації.

У разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (ч. 1 ст. 235 КЗпП України).

Оскільки позивача звільнено незаконно, то він повинен бути поновлений судом на роботі на посаді бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури Хотинської районної державної адміністрації з 05 травня 2016 року.

Позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Норма ст. 235 КЗпП України в частині компенсації середньої заробітної плати за вимушений прогул до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки позивач з 19 березня 2014 року був призваний на військову службу під час мобілізації, питання про демобілізацію по день звернення з позовом не вирішено, обовязку виходу на роботу у позивача не було, а отже такого юридичного факту як вимушений прогул не існувало.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівником призваним на військову службу під час мобілізації зберігається середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову, яка виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зазначеною нормою трудового законодавства України, в редакції що діяла до 24 грудня 2015 року передбачено, що виплата таких компенсацій проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105 затверджено «Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом».

Тобто до 24 грудня 2015 року позивач мав отримувати компенсацію середньої заробітної плати, виплата якої здійснювалась із державного бюджету України в порядку, затвердженому вказаною постановою Кабінету Міністрів України.

З 24 грудня 2015 року вступили в дію зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, відповідно до яких працівникам, які призвані на строкову військову службу здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, оскільки позивач заявив вимогу про стягнення заборгованості із заробітної плати за період виконання трудових обов'язків, а не про стягнення середньої заробітної плати, така вимога задоволенню не підлягає.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч.1ст. 237-1 КЗпП України).

Суд вважає, що вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, оскільки позивач через порушення відповідачем його конституційного права на своєчасне отримання винагороди за працю, яка гарантована ч.3ст.119 КЗпП України, поніс моральні страждання, оскільки був призваний на військову службу і не отримуючи належних йому сум, на які він розраховував, одночасно з виконанням обов'язків мобілізованого військовослужбовця змушений був докладати додаткових зусиль для судового захисту порушених прав і їх відновлення. Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд враховує характер, об'єм, тривалість страждань позивача, а також розмір заборгованості, тому суд вважає обґрунтованим розмір завданої позивачу моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача в сумі 500,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог в цій частині слід відмовити.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в сумі 1102,40 гривень (по 551,20 гривень за 2 вимоги немайнового характеру.

Враховуючи вищевикладене, та керуючись ст. ст. 36, 119, 235, 241-1 КЗпП України, ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до відділу культури Хотинської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості по заробітній платі, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди у звязку з порушенням трудових прав - задовольнити частково.

Звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури Хотинської районної державної адміністрації за п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України- визнати незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури Хотинської районної державної адміністрації з 05 травня 2016 року.

Стягнути з Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області на користь позивача ОСОБА_1 (код НОМЕР_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1 «А»АДРЕСА_1) в рахунок компенсації моральної шкоди у звязку із порушенням трудових прав і незаконним звільненням у розмірі 500 (п'ятсот) гривень.

Стягнути з Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1102 (одну тисячу сто дві) гривень 40 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернівецької області через Хотинський районний суд терміном десять днів з дня його проголошення, а особами, які не були в судовому засіданні в той же термін і в цьому ж порядку з дня отримання ними копії рішення суду.

Суддя: А. І. Руснак