Рішення № 62248363, 25.10.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2016 р.Справа № 922/2751/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1, м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків до Харківської міської ради, м. Харків (перший відповідач) , Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція", м. Харків (другий відповідач) про скасування рішення за участю представників сторін:

прокурор - Чирик В.Г.

третьої особи - не з'явився

першого відповідача - ОСОБА_1

другого відповідача - ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - перший відповідач) та ОК "ЖБК "Резиденція" (далі - другий відповідач) звернувся Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 (далі - прокурор). У позові останній просить суд визнати незаконним та скасувати п. 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів від 23.04.2014 №1551/14.

Ухвалою суду від 17.08.2016 було порушено провадження по справі та її розгляд був призначений на 05.09.2016 о 12:15 год. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області.

01.09.2016 до суду від другого відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд залишити позовну заяву прокурора без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України. Надане клопотання досліджене судом та долучене до матеріалів справи.

У судовому засіданні 05.09.2016 представник першого відповідача подав суду заяву, в якій просить суд залишити позов прокурора без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України. Надана заява досліджена судом та долучена до матеріалів справи.

У судовому засіданні 05.09.2016 представник першого відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Наданий відзив досліджений судом та долучений до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 05.09.2016 розгляд справи був відкладений до 27.09.2016 до 10:15.

У судовому засіданні 27.09.2016 прокурор надав суду письмові заперечення на заяву відповідачів про залишення позову без розгляду. Надані письмові заперечення досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.09.2016 представник другого відповідача падав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Поданий відзив та додані до нього документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Крім того, у судовому засіданні 27.09.2016 представники першого та другого відповідача наполягали на розгляді справи по суті.

Ухвалою суду від 27.09.2016 розгляд справи був відкладений до 11.10.2016 до 09:45.

Ухвалою суду від 11.10.2016 строк розгляду спору, за клопотанням прокурора, був продовжений до 31.10.2016 включно та розгляд справи був відкладений до 25.10.2016 до 10:30.

У судовому засіданні 25.10.2016 прокурор підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутні у судовому засіданні 25.10.2016 представники відповідачів проти позову заперечували та просили суд відмовити в його задоволенні.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як зазначає прокурор у позові, в ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова прокуратурою встановлено, що п. 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання земельних ділянок для будівництва обєктів від 23.04.2014 № 1551/14 Обслуговуючому кооперативу Житлово-будівельний кооператив Резиденція (код ЄДРПОУ 36816423) (далі - ОК ЖБК Резиденція) надано у власність земельну ділянку, площею 3,0 га, (кадастровий номер 6310136600:10:001:0200), яка належить територіальній громаді м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе, 34.

Прокурор вважає, що вказане рішення Харківської міської ради про передачу у власність ОК ЖБК Резиденція прийнято у порушення вимог ст. 41 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ), ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 (далі - Примірний статут).

Зокрема, прокурор вказує на те, що всупереч ч. 6 ст. 137 ЖК та абз. 2 п. 4 Примірного статуту, рішення про створення ОК ЖБК Резиденція (протокол загальних зборів засновників від 12.04.2012) та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді; всупереч ст. 135 ЖК та абз. 1 п. 8 Примірного статуту члени кооперативу (на момент створення), а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, не потребували поліпшення житлових умов та на момент прийняття зазначеного рішення Харківської міської ради вказані особи на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов не перебували, що підтверджується самим Статутом ОК ЖБК Резиденція; пункт 5.1. статуту кооперативу всупереч ст. ст. 133, 135 ЖК та абз. 1 п. 8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, п. 5.2. статуту кооперативу всупереч абз. 1 п. 45 Примірного статуту передбачає можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів. Крім того, в статуті ОК ЖБК Резиденція всупереч ст. 135 ЖК та абз. 1 п. 8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку); всупереч абз. 2 п. 7 Примірного статуту, на момент створення ОК ЖБК Резиденція його члени - фізичні особи були у віці понад 30 років; ОК ЖБК Резиденція фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст. 41 ЗКУ, вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його мета, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу. Члени кооперативу не мають права на поліпшення житлових умов.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Постанова Верховної Ради України Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР №1545-ХІІ від 12.09.1991 врегулювала порядок тимчасового застосування законодавства Радянського Союзу на території незалежної, суверенної республіки Україна.

Цією постановою встановлено, що до прийняття, відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Постанова Верховної Ради України Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР № 1545-ХІІ від 12.09.1991, що дозволила дію норм ЖК УРСР та інших актів Союзу РСР на території незалежної, суверенної республіки Україна, обмежила їх дію часом та колом питань, які законодавством України не врегульовано, до їх врегулювання, зосередившись на частині, що Конституції і законам України не суперечить. Тобто, норми ЖК УРСР та Примірного статуту можуть застосовуватися у житловій сфері лише у частині, що не суперечить вимогам чинної Конституції та законам України, проте всі норми щодо порядку організації кооперативів (статті 133, 134, 135 та 137 ЖК УРСР і пункти 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8 Примірного статуту відповідно) суперечать вимогам чинного законодавства України.

Статті 133 та 134 ЖК УРСР. обмежуючи право громадян на добровільне обєднання для ведення спільної господарської діяльності, з метою соціальних потреб, встановлюють, що вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру можуть лише громадяни, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на відповідному обліку. Статті 135 та 136 кодексу, встановлюючи умови прийому громадян до членів житлово-будівельного кооперативу, дискримінаційно обмежують коло таких громадян тими, хто постійно проживає у певному населеному пункті, і запроваджують черговість прийому членів до кооперативу.

У статті 137 цього ж кодексу закріплено обов'язок виконавчих комітетів Рад народних депутатів організовувати житлово-будівельні кооперативи, затверджувати списки осіб, що вступають до нього, витребувати рекомендації комітетів комсомолу та трудових колективів для прийняття осіб у члени таких кооперативів. Примірний статут повторює вказані нормативні приписи, додатково передбачаючи обовязок виконавчих комітетів Рад народних депутатів реєструвати статути кооперативів та встановлює в якості часу набуття кооперативом прав юридичної особи дату реєстрації її статуту (пункти 1 - 10).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі ОСОБА_6 України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 N 280/97-ВР, з дня прийняття якого втратив чинність ОСОБА_7 РСР Про місцеві Ради народних депутатів ОСОБА_7 РСР та місцеве самоврядування від 07.12.1990 П533-ХІІ.

Так у відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 42 ЗУ РСР Про місцеві Ради народних депутатів ОСОБА_7 РСР та місцеве самоврядування до повноважень Виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) Ради, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю.

Відповідних повноважень виконавчим органам відповідно до ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні надано не було.

Починаючи з 2003 року, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні, як системи кооперативних організацій, до яких відносяться кооперативи та кооперативні об'єднання, регулюються ОСОБА_6 України Про кооперацію № 1087-ІУ від 10.07.2003. До законодавства про кооперацію віднесено норми Конституції України, ЦК України, цього ОСОБА_6 та інших нормативно-правових актів з питань кооперації і закріплено пряму вказівку усім кооперативам, створеними до набрання чинності цим ОСОБА_6, привести свої статути у відповідність із ним.

Згідно із преамбулою цього ОСОБА_6 визначено, що цей ОСОБА_7 визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

У статті 5 ЗУ Про кооперацію визначено законодавство про кооперацію, до якого віднесено норми Конституції України, Цивільного кодексу України, цього ОСОБА_6 та інших нормативно-правових актів з питань кооперації. Розділ УІІ Прикінцеві положення цього ОСОБА_6 містить пряму вказівку на приведення усіма кооперативами та кооперативними об'єднаннями, створеними до набрання чинності цим ОСОБА_6, своїх статутів у відповідність із цим ОСОБА_6 (пункт 2). На період до приведення кооперативів своїх статутів у відповідність із цим ОСОБА_6, надано можливість кооперативам керуватися положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить ЗУ Про кооперацію (пункт 3).

Як вбачається з матеріалів справи, ОК ЖБК Резиденція діє на підставі Статуту, прийнятого відповідно до вимог діючого законодавства, державну реєстрацію юридичної особи було проведено в установленому законом порядку.

Статтею 2 ЗУ Про кооперацію визначено термін обслуговуючий кооператив. Так обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Статтею 5 ОСОБА_6 визначено, що законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього ОСОБА_6, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Отже законом передбачено ієрархію законодавчих актів, що регулюють діяльність кооперативів.

Згідно із ст. 6 ЗУ Про кооперацію передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже створюючи кооператив його засновники повинні визначитись із типом та напрямом діяльності кооперативу.

Суд вважає, що твердження прокурора про те, що ОК ЖБК Резиденція не є житлово-будівельним кооперативом, а є тільки обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ Про кооперацію відповідно до завдань та характеру діяльності кооператив може бути обслуговуючим, а за напрямом діяльності - житлово-будівельними. Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ Про кооперацію ОК ЖБК Резиденція може були одночасно і житлово-будівельним і обслуговуючим, що не суперечить, а ні ЖК УРСР. а ні Примірному статуту ЖБК.

Статтею 7 ОСОБА_6 врегульоване питання створення кооперативу.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Відповідно до ч. 2 ст. 7 засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Відповідно до ч. 3 ст. 7 рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Відповідно до ч. 5 ст. 7 чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. Відповідно до ч. 6 ст.7 при створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Статтею 8 ЗУ Про кооперацію передбачені вимоги до статуту Кооперативу, та визначено, що статут є правовим документом, що регулює його діяльність.

Відповідно до ст. 19-1 ОСОБА_6 врегульовані права членів кооперативу на його майно.

Так, член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

ОСОБА_6 про кооперацію, на відміну від норм ЖК УРСР, по-іншому врегулювали правовідносини щодо створення та діяльності кооперативів, зокрема, обслуговуючих, що за напрямами діяльності віднесено до типу житлово-будівельних. Право створювати споживчі, виробничі та обслуговуючі кооперативи із певним напрямком діяльності, як-то, дачний, туристичний, медичний чи житлово- будівельний, на добровільних засадах, ОСОБА_7 про кооперацію надає не тільки громадянам України, а й іноземцям, особам без громадянства, юридичним особам України і навіть іноземним державам (стаття 7). При цьому, право на створення кооперативу ОСОБА_7 не пов'язує ані з певним місцем проживання чи переважного перебування особи, ані із необхідністю поліпшення власних житлових умов, усуваючи такі критерій дискримінаційного характеру, як місце проживання, віковий та майновий ценз, що закріплювалися у нормах статей 133, 134, 135 та 136 ЖК УРСР.

Прокурором також не враховано, що на сьогодні, місцеві Ради народних депутатів, як органи місцевого самоврядування, не існують і не можуть існувати та припинили свою діяльність без жодного правонаступництва у звязку із втратою чинності ОСОБА_6 ОСОБА_7 РСР Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування у 1997 році. Тобто місцеві ради, створені згідно із ОСОБА_6 України Про місцеве самоврядування в Україні, не можна ототожнювати із Радами народних депутатів, які діяли раніше.

Отже, Харківська міська рада, при прийнятті оскаржуваного рішення, врахувала те, що питання створення та діяльності кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, що, частково, регулювалися Житловим Кодексом ОСОБА_7 РСР та Примірним Статутом, вже врегульовано чинним законодавством України, зокрема, шляхом прийняття як кодифікованих нормативно-правових актів таких як Цивільний кодекс України (2003), так і законів України, зокрема, ОСОБА_6 Про кооперацію (2003) та ОСОБА_6 Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (2003).

Також, прокурор не звернув уваги на те, що норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать не тільки ЗУ Про кооперацію, але і спеціальному нормативно-правовому акту який вже був чинним на дату реєстрації ЖБК Резиденція та дату прийняття спірного рішення Харківською міською радою - ЗУ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 755-ІV від 15.05.2003, який є спеціальним та повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, у т.ч. ЖБК, та який не передбачає обмежень, що встановлені ЖК УРСР та Примірним статутом.

Інформацію про ОК ЖБК Резиденція внесено до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що свідчить про державну реєстрацію цієї юридичної особи і відповідність її статутних документів вимогам чинного законодавства України.

Згідно зі статтею 2 цього ОСОБА_6 його дія поширюється на відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та регулюються Конституцією України, цим ОСОБА_6 та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього ОСОБА_6. Стаття 3 цього ж ОСОБА_6 поширює сферу його дії на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Отже, саме ЗУ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців є спеціальним законом, який врегульовує порядок засвідчення фактів створення юридичних осіб, за результатами перевірки порядку їх створення вимогам чинного законодавства.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, встановлений ч. 2 ст. 4 та ст. 25 ОСОБА_6, передбачає здійснення ряду заходів, зокрема: відбувається перевірка комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; здійснюється перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; здійснюється внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлюється і видається виписка з Єдиного державного реєстру.

Статтею 27 ЗУ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців визначено підстави для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, невідповідність установчих документів вимогам ч. 3 ст. 8 цього ОСОБА_6 (щодо відповідності змісту установчих документів юридичної особи чинному законодавству) та/або порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом; невідповідність найменування вимогам закону.

За правилами ч. З ст. 25 ОСОБА_6 державний реєстратор вносить запис до ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації юридичної особи виключно за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

Так, на підтвердження правового статусу як зареєстрованої юридичної особи Обслуговуючим кооперативом ЖБК Резиденція було надано до Харківської міської ради виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців, що цілком відповідає вимогам ЗУ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Отже, Харківська міська рада, перевіряючи правовий статус та правосубєктність кооперативу керувалася приписами ст. ст. 18, 20 та 21 ОСОБА_6 України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за якими відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб га фізичних осіб - підприємців є достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Також, ст. 1 ЗУ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців визначено, зокрема, термін модельний статут - типовий установчий документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, який використовується для створення та провадження діяльності юридичних осіб відповідних організаційно- правових форм, містить встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов'язки та відносини, які пов'язані із створенням, управлінням та провадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб.

Згідно із ч. 4 ст. 56 ГК України субєкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Згідно із ч. 5 ст. 56 ГК України якщо суб'єкт господарювання створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.

Відповідно до ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про затвердження модельного статуту житлово-будівельного кооперативу.

До того ж, прийняття модельного статуту, його застосування у діяльності певного кооперативу віднесено до компетенції засновників юридичної особи і не є обов'язковим.

У зв'язку з цим, застосування Примірного статуту не може бути визнано обов'язковим, а його положення повинні відповідати нормам діючого законодавства України.

Отже як вбачається, з огляду на приписи ст. ст. 2. 6. 19-1, 41 ЗУ Про кооперацію, цей закон регулює в тому числі діяльність житлово-будівельних кооперативів. З огляду на приписи ч. ч. 2, 3 ст. 41 статути кооперативів мають відповідати вимогам цього ОСОБА_6.

Таким чином, оскільки норми ст. 133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту суперечать нормам ЗУ Про кооперацію, то необхідно застосовувати до спірних правовідносин саме ЗУ Про кооперацію.

Згідно із п. 1 Положення про Міністерство юстиції України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 N 228, Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до листа заступника міністра - керівника апарату Міністерства Юстиції України від 05.05.2015 № К-6462/8.1 Щодо застосування чинного законодавства України стосовно діяльності житлово-будівельного кооперативу примірний статут має рекомендаційний характер, оскільки у примірних статутах відповідні уповноважені органи виконавчої влади можуть саме рекомендувати їх орієнтовні умови.

У свою чергу 10 липня 2003 року набрав чинності ЗУ Про кооперацію, який є спеціальним законом, що визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Твердження прокурора про те, що ОК ЖБК Резиденція не є житлово- будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ Про кооперацію відповідно до завдань та характеру діяльності кооператив може бути обслуговуючим, а за напрямом діяльності - житлово-будівельними. Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ Про кооперацію ОК ЖБК Резиденція може бути одночасно і житлово-будівельним і обслуговуючим, що не суперечить, а ні ЖК УРСР, а ні Примірному статуту ЖБК, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ, а саме КВЕД.

Статтею 2 ЗУ Про кооперацію визначено термін обслуговуючий кооператив. Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Згідно із ст. 6 ЗУ Про кооперацію передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торгівельно-закупівельними. транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Таким чином, поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.

Відповідно до п. 3.3.1 Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання, затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 №97, визначено, термін Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торгівельно - закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже найменування визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується із п. 1.2. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу зазначені у ст. 143, 145, 146 ЖК УРСР.

Також, нормами ст. 133 ЖК УРСР закріплено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають право бути взятими на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду (стаття 34), а також громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається Радою Міністрів ОСОБА_7 РСР і ОСОБА_7 республіканською радою професійних спілок.

Таким чином, особою, яка потребує поліпшення житлових умов, вважається особа, яка має право бути взятою на облік, але це не означає, що вона обов'язково має перебувати на такому обліку.

Згідно із ч. 2 ст. 135 ЖК УРСР та абз.1 п. 8 Примірного статуту до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і ОСОБА_7 РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово- будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Коментована норма ч. 2 ст. 135 ЖК УРСР взагалі не передбачала наявності необхідності поліпшення житлових умов, як передумову вступу до кооперативу, а отже прокурором було здійснено довільне тлумачення цих норм.

Крім цього, як вже зазначено вище, відповідно до ст. 7 ЗУ Про кооперацію, кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. ОСОБА_8 не вимагається отримання будь-яких дозвільних документів або передумов для створення кооперативу та прийняття рішення щодо його заснування, або наявність певного статусу у його членів.

Проаналізувавши норми Глави 5 ЖК УРСР та зміст Примірного статуту із дотриманням принципу верховенства права, як пріоритету прав та свобод людини і громадянина, суд дійшов висновку, що вимоги статей 133, 135 та 137 цього кодексу та приписи Примірного статуту суперечать як нормам Конституції України, так і вимогам Цивільного і Господарського кодексів України, законів України Про кооперацію та Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що унеможливлює їх застосування та свідчить про їх застарілість.

Отже, всі вищезгадані норми цих актів, в частині встановлення ними порядку створення і діяльності житлово-будівельних кооперативів, як частини системи кооперації, створеної на Україні, суперечать вимогам чинного законодавства.

Крім того, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, номер довідки: 60392272, сформована 01.06.2016, право власності на нерухоме майно, а саме, земельну ділянку загальною площею 3 га, кадастровий номер: 6310136600:10:001:0200, цільове призначення: для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови за адресою: м. Харків, Білгородське шосе, земельна ділянка 34, реєстраційний номер об'єкта: 287802163101, зареєстровано 01.06.2016 за обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельним кооперативом "Резиденція", код ЄДРПОУ 36816423, тобто другим відповідачем у цій справі.

Таким чином, рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання юридичним та фізичним особам ділянок для будівництва обєктів від 23.04.2014 № 1551/14, відповідно до якого Харківська міська рада передала у власність 2-му відповідачу спірну земельну ділянку, як ненормативний акт було реалізовано шляхом реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за 2-м відповідачем ОК "ЖБК "Резиденція".

Предметом позову у даній справі є вимога керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 про визнання незаконним та скасування п. 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання юридичним та фізичним особам ділянок для будівництва об'єктів від 23.04.2014 № 1551/14.

Втім, як встановлено судом, оскаржуване рішення, як ненормативний акт було реалізовано ОК "ЖБК "Резиденція", а тому вичерпало свою дію, що робить неможливим задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року, справа № 3-514гс16, відповідно до якої ВСУ зазначив наступне.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави.

Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обовязковими до виконання на відповідній території.

Згідно з частиною 1 статті 59 ОСОБА_8 України Про місцеве самоврядування рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у звязку з прийняттям субєктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обовязків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Отже, розпорядження РДА, згідно з яким зазначеним підприємствам передано в оренду земельні ділянки, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

Враховуючи викладене, позов, предметом якого є визнання недійсним розпорядження органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу в оренду земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для орендарів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на прокурора.

Враховуючи те, що представники відповідачів у судовому засіданні 27.09.2016 наполягали на розгляді даної справи по суті, суд, заяви відповідачів про залишення позову без розгляду, залишає без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 26.10.2016 р.

Суддя ОСОБА_9