Рішення № 62247871, 24.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2016Справа №910/16392/16

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування»

до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»

про стягнення 11 891,33 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 176/16 від 30.12.2015

від відповідача: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05.09.2016 Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (відповідач) про відшкодування шкоди 11 891,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 208.15.2273404 від 29.05.2015 внаслідок настання страхового випадку дорожньо-транспортної пригоди (надалі ДТП) виплачено страхове відшкодування у звязку з пошкодженням автомобіля «KIA RIO», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження в ДТП, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, застрахована відповідачем на підставі договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АІ/4021948), а тому позивач вказує, що обовязок з відшкодування матеріальної шкоди покладається на відповідача. Позивач також просить суд стягнути з відповідача 614,86 грн. інфляційного збільшення боргу та 252,79 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2016 порушено провадження у справі № 910/16392/16 та призначено розгляд справи на 26.09.2016 о 10:30 год.

19.09. 2016 через відділ діловодства суду у відповідь на запит суду надійшов лист Моторного (транспортного) страхового бюро № 7/2-28/24001 від 13.09.2016 з інформацією про страхове покриття за полісом № АІ/4021948.

26.09.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло власне письмове підтвердження про відсутність аналогічного спору.

27.09.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат відмовити в повному обсязі, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку, на думку відповідача, цивільні права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах виникли з позадоговірних відносин, які регулюються, зокрема, нормами права, закріпленими в главі 82 ЦК України, що виключає застосування до спірних правовідносин норм зобов'язального права, зокрема, ст.ст. 530, 625 ЦК України.

Крім того, відповідач вважає, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, (п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Судове засідання, призначене на 26.09.2016, не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Гумеги О.В. на лікарняному.

Після виходу судді Гумеги О.В. з лікарняного ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 призначено розгляд справи на 24.10.2016 о 10:40 год.

В судове засідання, призначене на 24.10.2016 представник позивача зявився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 24.10.2016, не зявився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 визначено, що у випадку незявлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 24.10.2016 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

В судовому засіданні, призначеному на 24.10.2016, представник позивача надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 24.10.2016 відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.05.2015 між Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 208.15.2273404 (надалі договір страхування).

Згідно з договором страхування у позивача був застрахований автомобіль «KIA RIO», реєстраційний номер НОМЕР_1. Строк дії договору страхування визначений з 00:00 год. 14.06.2015 по 24:00 год. 13.06.2016.

15.06.2015 в місті Києві на вулиці Є. Чавдар сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю автомобіля «KIA RIO», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3. Наведене підтверджується довідкою № 66062229 про дорожньо-транспортну пригоду ВДАІ Дарницького РУ ГУ МВС України в міста Києві.

ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_3 п. 13.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Дарницького районного суду міста Києва від 10.07.2015 у справі № 753/11564/15-п, відповідно до якої ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягенння у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн.

Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - автомобіля «KIA RIO», реєстраційний номер НОМЕР_1, відповідно до рахунку-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр на Харьківському» № НОМЕР_3 від 22.06.2015, становить 13 073,68 грн. (надалі рахунок-фактура № НОМЕР_3 від 22.06.2015).

Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - автомобіля «KIA RIO», реєстраційний номер НОМЕР_1, відповідно до звіту № 1199 про оцінку КТЗ, складеного 08.07.2015 оцінювачем ОСОБА_4, становить 13 821,46 грн. (надалі звіт № 1199 від 08.07.2015).

За страховим випадком (ДТП) згідно складеного страхового акту № 3.15.792-1 від 25.06.2015 по договору страхування було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 12 023,68 грн., виплата якого підтверджується позивачем платіжним дорученням № 23626 від 30.06.2015.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому ЦК України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно (автомобіль). В п. 1.1, 1.4, 1.7 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин по страховому випадку, що настав 15.06.2015) наведені визначення наступних термінів:

- страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

- особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;

- забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України (визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Стаття 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» надає визначення поняття «шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого». Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов'язана:

з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;

з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;

з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;

з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;

з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;

з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

В спірному випадку позивачем заявлена до стягнення з відповідача сума страхового відшкодування, виплаченого позивачем на умовах договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в ДТП, з урахуванням ліміту по майну за полісом № АІ/4021948. При цьому право вимоги до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків, завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика.

Відповідачем на вимогу ухвали Господарського суду міста Києва від 08.09.2016 не представлено договору (полісу № АІ/4021948) обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Матеріали справи містять інформацію МТСБУ про страхове покриття за зазначеним полісом, надану на запит суду, та копію зазначеного полісу, надану позивачем разом із позовною заявою.

Відповідно до полісу № АІ/4021948, судом встановлено, що транспортний засіб, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача транспортному засобу, взято на страхування Приватним акціонерним товариством «Українська охоронно-страхова компанія» (відповідачем), страхувальником за даним полісом визначено ОСОБА_5, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну визначений в сумі 50 000,00 грн., строк дії даного полісу з 00:00 год. 03.10.2014 по 02.10.2015.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що ОСОБА_3 керував автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2, на законних підставах.

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля, застрахованого у позивача, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в межах, передбачених полісом № АІ/4021948, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Верховного Суду України судової палати у господарських справах від 25 листопада 2008 року (справа 11/406-07), а також і у постанові Верховного Суду України 11/104 від 07.11.2011 (справа № 48/562), висновки якої про застосування правової норми у спірних правовідносинах при прийнятті рішення у справі, є обовязкові до врахування судом згідно положень ч. 2 ст. 82 ГПК України.

По матеріалам справи судом встановлено, що фактичні витрати позивача по виплаті страхового відшкодування не перевищують розмір збитку, завданого транспортному засобу, пошкодженому у ДТП, що визначений рахунком-фактурою № НОМЕР_3 від 22.06.2015, звітом № 1199 від 08.07.2015, страховим актом № 3.15.792-1 від 25.06.2015 по договору страхування та платіжним дорученням № 23626 від 30.06.2015.

Положеннями Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (ст. 12) передбачена можливість встановлення франшизи при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, розмір якої при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що франшиза за полісом № АІ/4021948 становить 1000,00 грн.

За встановлених обставин, до виплати зі страховика, яким застраховано відповідальність особи, яку визнано винною у ДТП, була належна сума в розмірі 11 023,68 грн. (12 023,68 грн. (сума страхового відшкодування, підтверджена рахунком-фактурою № НОМЕР_3 від 22.06.2015, звітом № 1199 від 08.07.2015, страховим актом № 3.15.792-1 від 25.06.2015 по договору страхування та платіжним дорученням № 23626 від 30.06.2015) 1000,00 грн. (франшиза за полісом № АІ/4021948)).

Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, що була дійсною на момент виникнення спірних правовідносин) виплата страхового відшкодування здійснюється протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не повязане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Матеріалами справи, зокрема, копією заяви № 792 від 20.08.2015 про відшкодування шкоди по полісу № АІ/4021948 підтверджено, що позивач звертався з претензією до відповідача, про що свідчать матеріали справи (копія вимоги наявна в матеріалах справи).

Станом на час вирішення спору по суті матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування в сумі 11 023,68 грн.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 11 023,68 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

В позовній заяві позивач також просить суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційне збільшення боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

У відповідача виникло зобовязання по здійсненню страхового відшкодування позивачу.

З огляду на вищевикладене та наявність, станом на час вирішення спору, прострочення відповідачем перед позивачем щодо виплати страхового відшкодування у розмірі 11 023,68 грн., керуючись положеннями ст. 253 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що позивач вірно визначив період нарахування сум 3 % річних за період з 27.11.2015 по 31.08.2016 та інфляційних втрат за період з 27.11.2015 по 31.08.2016.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 252,79 грн. за період з 27.11.2015 по 31.08.2016 підлягає задоволенню повністю у сумі 252,79 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку індексу інфляції, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 614,86 грн. інфляційного збільшення боргу за період з 27.11.2015 по 31.08.2016 підлягає задоволенню частково у сумі 579,94 грн.

При цьому заперечення відповідача щодо безпідставності позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань судом відхиляються, з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобовязання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобовязання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобовязання зі сплати коштів.

Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобовязаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобовязаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобовязанням. А правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобовязанням.

Cтаття 625 ЦК розміщена в розділі «Загальні положення про зобовязання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобовязання і поширює свою дію на всі види грошових зобовязань.

Відповідно до с. 509 ЦК Українизобовязання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобовязання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобовязань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 ЦК.

Аналогічні висновки по застосуванню положень законодавства містяться у постанові Верховного Суду України судової палати у господарських справах від 01 червня 2016 року (справа 3-295гс16), висновки якої при застосування правової норми у спірних правовідносинах при прийнятті рішення у справі, є обовязкові до врахування судом згідно положень ч. 2 ст. 82 ГПК України.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 891,33 грн. підлягають задоволенню частково: 11 023,68 грн. страхового відшкодування, 252,79 грн. 3 % річних та 579,94 грн. інфляційних страт. В частині стягнення 34,92 грн. інфляційного збільшення боргу позивачу належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача в сумі 1 373,95 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 145; ідентифікаційний код 23734213) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 15/2; ідентифікаційний код 36086124) 11 023,68 грн. (одинадцять тисяч двадцять три гривні 68 коп.) страхового відшкодування, 252,79 грн. (двісті пятдесят дві гривні 79 коп.) 3% річних, 579,94 грн. (пятсот сімдесят девять гривень 94 коп.) інфляційного збільшення боргу, 1 373,95 грн. (одну тисячу триста сімдесят три гривні 95 коп.) судового збору.

3. Видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.10.2016.

Суддя Гумега О.В.