Рішення № 62247777, 20.10.2016, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "20" жовтня 2016 р. Справа № 906/780/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

при секретарі Антонюк Н.Ю.

за участю представників сторін:

від ФОП ОСОБА_1: ОСОБА_1; ОСОБА_2 договір №28/2 від 30.03.2015, посв. на право зайняття адвокатською діяльністю №26;

від ПП "Житомироблдрукарня": ОСОБА_3 директор, наказ №1-к від 25.06.2015; ОСОБА_4 дов. №9 від 02.12.2015;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Приватного підприємства "Житомироблдрукарня"

про стягнення 74270,95 грн

за зустрічним позовом Приватного підприємства "Житомироблдрукарня"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про визнання недійсним договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014 та стягнення 15600,00грн

Відповідно до ст.77 ГПК України, в судовому засіданні 18.10.2016 оголошувалась перерва до 20.10.2016.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про стягнення з Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" заборгованості в сумі 74270,95грн, з яких: 21710,00грн - сума орендної плати, 651,30грн - 3% річних, 8489,65грн - інфляційних та 43420,00грн - неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України.

03.10.2016 на адресу господарського суду Житомирської області надійшла зустрічна позовна заява за вх.№1152/16 Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014 та стягнення заборгованості в розмірі 15600,00грн, з яких: 5200,00грн отриманих коштів, в порядку реституції та 10400,00грн збитків, що пов'язані з простоєм обладнання.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.10.2016 прийнято зустрічну позовну заяву Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014 та стягнення заборгованості в розмірі 15600,00грн до спільного розгляду з первісним позовом у справі №906/780/16.

18.10.2016 на виконання вимог ухвали суду від 04.10.2016 ОСОБА_1 надав заперечення на зустрічний позов (а.с.139-145) з додатками згідно наведеного переліку (а.с.146-172). Крім того, за клопотанням представника первісного позивача (а.с.173) до справи долучено копії документів, пов'язаних з наданням представником послуг ФОП ОСОБА_1 (а.с.174-222).

Слід зазначити, що 18.10.2016 в судовому засіданні судом досліджено також матеріали справи господарського суду Житомирської області №906/1624/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" про вилучення з чужого незаконного володіння рухомого майна.

Після оголошеної перерви в судовому засіданні, 20.10.2016 первісним позивачем подано суду клопотання (а.с.227) про долучення до матеріалів справи детального розрахунку заборгованості за первісним позовом (а.с.228-230) та письмових пояснень адвоката ОСОБА_2 щодо наданих ФОП ОСОБА_1 в 2015-2016рр. правових послуг (а.с.231-234).

При цьому, відповідно до наданого первісним позивачем розрахунку суми заборгованості, за договором оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додаткової угоди від 28.11.2014, заборгованість зі сплати орендної плати становить 1300,00грн; 3% річних, нарахованих на суму простроченої заборгованості з орендної плати за період з 01.02.2015 по 20.10.2016 складають 67,10грн; інфляційні за час прострочення сплати орендної плати за період лютий 2015 - вересень 2016 року становлять 573,30грн, а розмір неустойки за період прострочення платежів з дати закінчення дії договору до дати повернення орендованого майна за період з 01.01.2015 до 21.04.2016 становить 40820,00грн; загальну суму боргу, визначену у розрахунку, первісним позивачем зазначено 42760,40грн.

Водночас, позивачем за первісним позовом не подано суду будь-яких заяв, які б певним чином змінювали розмір заявлених первісних позовних вимог відповідно до прав позивача, передбачених ст.ст.22,55 ГПК України. Тому, розгляд справи здійснюється судом в межах вимог згідно позовної заяви ФОП ОСОБА_1

ПП "Житомироблдрукарня" 20.10.2016 подало до справи розрахунок збитків у розмірі 10400грн, пов'язаних із простоєм обладнання, які включені в суму позову в зустрічній позовній заяві (а.с.238).

Позивач та представник позивача (за первісним позовом) під час слухання справи первісні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Просили стягнути з відповідача заборгованість в сумі 74270,95грн та 15000,00грн на оплату послуг адвоката, згідно укладеного договору №27/2 від 12.01.2015, які сплачені представнику позивача в повному обсязі. Пояснили, що офсетну печатну машину ОСОБА_5 придбав за власні кошти та відповідно уклав з ПП "Житомироблдрукарня" в особі головного інженера ОСОБА_3, який діяв на підставі доручення №79 від 17.07.2014, договір оренди рухомого майна у фізичної особи підприємця №01-07-14 від 30.07.2014. Проти зустрічних позовних вимог заперечували з підстав, викладених у поданих запереченнях на зустрічний позов.

Представник відповідача (за первісним позовом) при розгляді справи проти первісних позовних вимог заперечував.

Зустрічний позов представники ПП "Житомироблдрукарня" підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві. Пояснили, що спірне обладнання з 30.07.2014 по жовтень 2014 року на підприємстві не використовувалося, оскільки спеціалістами підприємства проводилися роботи по розукомплектуванню обладнання, що належить підприємству, та встановлення знятих деталей і запчастин на спірне обладнання, передане ОСОБА_1 в оренду в технічно несправному стані. Зазначили, що ОСОБА_5 не повідомив засновників підприємства про те, що офсетна печатна машина належала саме йому, а не підприємству.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

30.07.2014 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (як орендодавцем) та Приватним підприємством "Житомироблдрукарня" (як орендарем) було укладено договір №01-07-14 оренди рухомого майна (а.с.9), відповідно до якого Приватному підприємству "Житомироблдрукарня" в строкове платне користування передано офсетну печатну машину АDAST DOMINANT AD 725 P/A, 1991 року випуску, заводський №11436, вартістю 78000грн, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 01.08.2014 (а.с.10).

Відповідно до п.5.1. договору, орендна плата встановлюється в розмірі 1300,00грн на місяць, без ПДВ.

Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на рахунок орендодавця на протязі 5-ти днів після підписання акту наданих послуг, який оформлюється сторонами по закінченню кожного місяця (п.5.2. договору).

28.11.2014 між сторонами у справі підписано додаток №1 до договору №01-07-14 оренди рухомого майна, згідно з яким викладено п.4.1. договору в редакції, за якою термін оренди становить з 01.08.2014 до 31.12.2014 (а.с.11).

За час визначеного додатком №1 до договору №01-07-14 періоду дії договору сторонами підписано акти приймання-передачі послуг з оренди обладнання, зокрема, з серпня 2014 року по листопад 2014 року включно (а.с.146-149); оригінали вказаних актів, підписаних обома сторонами оглянуто судом при розгляді справи в засіданні 18.10.2016.

05.12.2015 ПП "Житомироблдрукарня" перерахувало ФОП ОСОБА_1 5200,00грн. згідно з платіжним дорученням №1257 від 05.12.14 з призначенням платежу "за надані послуги по дог.01-07-14 від 30.07.14" (а.с.92).

Після завершення строку дії договору, тобто після 31.12.2014 ПП "Житомироблдрукарня" офсетну печатну машину підприємцю не повернуло.

12.01.2015 р. за вих. №1/01 позивач (ФОП ОСОБА_1) направив відповідачу (ПП "Житомироблдрукарня") лист-вимогу про сплату послуг за оренду рухомого майна за грудень 2014 року в сумі 1300,00 грн з двома примірниками акту прийняття-передачі послуг з оренди офсетної машини (а.с.12). Вказана вимога була отримана підприємством 26.01.2015 (а.с.14), проте, залишена підприємством без задоволення.

За твердженням підприємця, 12.01.2015 при спробі повернення-передачі офсетної печатної машини ADAST DOMINANT AD725P/A, 1991 року випуску, заводський №11436, керівник ПП "Житомироблдрукарня" не дозволив демонтувати та вивезти офсетну печатну машину з приміщення ПП "Житомироблдрукарня", та відмовився її повернути, про що було складено акт від 12.01.2015 (а.с.15).

За наведених обставин, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про витребування з чужого незаконного володіння Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" на свою користь спірного обладнання - офсетної печатної машини ADAST DOMINANT AD 725 P/ОСОБА_6 позов розглянуто Господарським судом Житомирської області у справі №906/1624/15; рішенням суду від 30.12.2015 у справі №906/1624/15 позов задоволено та присуджено вилучити (витребувати з чужого незаконного володіння) у Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 офсетну печатну машину ADAST DOMINANT AD 725 P/A вартістю 78000,00грн, 1991р. випуску, заводський №11436 (а.с.16-17). Вказане рішення залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.03.2016.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

При цьому, преюдиціальністю є обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Рішенням у справі №906/1624/15, яке має преюдиціальне значення для вирішення даного судового спору, встановлено, зокрема, факт належності підприємцю ОСОБА_1 на праві власності спірної офсетної печатної машини ADAST DOMINANT AD 725 P/A, а також неповернення вказаного обладнання після закінчення договору оренди 31.12.2014.

Як вбачається з матеріалів справи, лише 21.04.2016, в порядку примусового виконання рішення по справі №906/1624/15, згідно акту державного виконавця (а.с.20), у володіння ФОП ОСОБА_1 повернуто спірне обладнання - офсетну печатну машину ADAST DOMINANT AD 725 P/A вартістю 78000,00грн, 1991р. випуску, заводський №11436.

У даній справі підприємець ОСОБА_1 просить у позові стягнути з Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" заборгованості в сумі 74270,95грн, з яких 21710,00грн орендної плати, 651,30грн 3% річних, 8489,65грн інфляційних та 43420,00грн неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України. Відповідно до поданого первісним позивачем розрахунку (а.с.228-230) , визначено періоди нарахування: 3% річних на суму простроченої заборгованості - з 01.02.2015 по 20.10.2016; інфляційних - лютий 2015 - вересень 2016 року; неустойки - за період прострочення платежів з дати закінчення дії договору до дати повернення орендованого майна, а саме з 01.01.2015 до 21.04.2016.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Згідно ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 6 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 4 ст.284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як зазначалось вище, строк дії договору закінчився 31.12.2014, а орендоване відповідачем обладнання повернуто підприємцю ОСОБА_1 лише 21.04.2016.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення орендованого майна позивачу в порядку, визначеному укладеним між сторонами договором після закінчення строку його дії, а тому до нього можуть бути застосовані заходи відповідальності, передбачені чинним законодавством.

Згідно ч.2 ст.785 ЦК України визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до п.5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою ст.785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів ст.549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, є неправильним. Крім того, слід враховувати, що передбачені ст.785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в ч.2 ст.291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено."

Також, судом враховується, що для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов'язку (постанова Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-70гс14).

Крім того, обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України, відповідно до вимог ст.614 ЦК України є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі №3-85гс14).

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст.32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що ПП "Житомироблдрукарня" мало можливість передати підприємцю ОСОБА_1 по акту орендоване обладнання, проте, умисно не виконало зазначеного зобов'язання (про що свідчить, зокрема, акт від 12.01.2015, а.с.15).

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов висновку про правомірність вимоги первісного позову в частині стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки у розмірі подвійної плати за користування обладнанням (1300,00грн за місяць) в загальній сумі 40820,00грн, нарахованої за період з дати закінчення дії договору до дати повернення орендованого майна - з 01.01.2015 до 21.04.2016. В позові в частині стягнення решти від заявленої суми неустойки, а саме, 2600,00грн слід відмовити.

Слід також зазначити, що вищенаведеним роз'ясненням з постанови Пленуму ВГСУ №12 спростовуються доводи відповідача за первісним позовом стосовно застосування до вимог про стягнення неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України, спеціальної позовної давності.

Крім того, згідно встановлених обставин справи, ПП "Житомироблдрукарня" не розрахувалось за оренду обладнання за грудень 2014 року в сумі 1300,00грн. Так, стосовно наданих послуг оренди обладнання за договором №01-07-14 від 30.07.2014 акт приймання-передачі послуг з оренди обладнання №5 від 31.12.2014 за грудень 2014 року підприємством орендарем не підписаний. Проте, зважаючи на підтверджений документально факт перебування у володінні ПП "Житомироблдрукарня" орендованого майна в грудні 2014 року, дію договору оренди рухомого майна та умови оплати оренди за даним договором, а також, надіслання підприємцем вимоги орендодавцю в т.ч. щодо здійснення розрахунку за договором, суд дійшов висновку, що у відповідача за первісним позовом виникло зобов'язання зі сплати орендної плати за грудень 2014 року в сумі 1300,00грн протягом семи днів з дня отримання відповідної вимоги (26.01.2015) в порядку ч.2 ст.530 ЦК України. Відповідно, внаслідок несплати 1300,00грн у вказаний строк, з 03.02.2015 року відповідач за первісним позовом прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до положень ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на зазначене, господарський суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних, що заявлені первісним позивачем, відповідно до вимог чинного законодавства і встановлених обставин справи, в межах вказаних у розрахунку періодів нарахування (а.с.228,229) на існуючу суму заборгованості з орендної плати 1300,00грн та встановив, що правомірним є нарахування 3% річних за період з 03.02.2015 по 21.04.2016 в сумі 66,69грн та 622,89грн інфляційних за період з лютого 2015 року по вересень 2016 року.

Що ж до заявлення ФОП ОСОБА_1 до стягнення з ПП "Житомироблдрукарня" 21710,00грн орендної плати, в т.ч. 20410,00грн за період з 01.01.2015 по 21.04.2016, після закінчення дії договору оренди рухомого майна №01-07-14 (розрахунок до позовної заяви, а.с.21), господарський суд зауважує, що орендна плата може нараховуватися орендодавцем, сплачуватися орендарем чи стягуватися з нього в судовому порядку лише за період дії договору оренди аж до моменту його припинення, тобто, в межах чинного договору оренди. З моменту припинення договору оренди припиненими слід вважати зобов'язання орендаря зі сплати орендної плати на майбутнє, а саме, за час фактичного безпідставного користування майном до його повернення орендодавцеві. Умовами договору оренди не передбачено обов'язку орендаря сплачувати орендну плату після припинення договору. При цьому, законом (ст.785 ЦК України) передбачено інші правові наслідки несвоєчасного повернення орендованого майна (стягнення неустойки).

Таким чином, господарський суд визнає обґрунтованим первісний позов також в частині стягнення 1300,00грн заборгованості з орендної плати, 66,69грн 3% річних і 622,89грн інфляційних; у стягненні решти від заявлених первісним позивачем сум, а саме, 20410,00грн орендної плати, 584,31грн 3% річних і 7866,76грн інфляційних суд відмовляє за безпідставністю.

Отже, первісний позов задовольняється судом частково.

Стосовно зустрічного позову по справі, заявленого Приватним підприємством "Житомироблдрукарня" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014 та стягнення 15600,00грн (5200,00грн отриманих коштів в порядку реституції та 10400,00грн збитків, що пов'язані з простоєм обладнання), господарський суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, виходячи з наступних підстав.

Вимогу зустрічної позовної заяви про визнання недійсним договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014 ПП "Житомироблдрукарня" мотивує тим, що договір був вчинений під впливом обману. Позивач за зустрічним позовом вказує, що з 07.08.2013 по 08.12.2014 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з підприємством, працюючи на посаді директора підприємства. Право підписання спірного договору від імені підприємства як орендаря було надано директором ОСОБА_1 головному інженеру підприємства ОСОБА_3, який діяв на підставі виданої ОСОБА_1 довіреності №79 від 17.07.2014 та знаходився у нього безпосередньо у підлеглості як головний інженер.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що за умовами спірного договору ОСОБА_1 як підприємець повинен передати підприємству, керівником якого він був, офсетну печатну машину ADAST DOMINANT AD 725 P/A, однак, ОСОБА_1 як директор підприємства, приймаючи рішення про взяття підприємством в оренду спірного майна, свідомо розумів, що таке орендоване обладнання використовуватися на підприємстві не буде, оскільки, по-перше, в цьому не було потреби, по-друге, це орендоване печатне обладнання було в неробочому стані, так як не було укомплектовано необхідним печатним пристроєм, що підтверджується поясненнями спеціалістів - головного технолога ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3 та комісійним актом від 28.01.2015 (а.с.85-91).

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що технічним працівникам підприємства директор ОСОБА_1 пояснював, що машина придбана підприємством для запчастин на випадок ремонту машини підприємства. Вказує, що за матеріалами службового розслідування, ОСОБА_7, як і інші працівники - учасники підприємства вважали, що машина купується саме підприємством, для укомплектування машини, яка вже є і належить підприємству, шляхом використання деталей з аналогічної купленої машини при ремонті машини підприємства і заміни її зношених деталей; а оскільки бухгалтерський облік на підприємстві здійснював особисто ОСОБА_1, то ніхто з учасників підприємства не знав як відображена в бухгалтерському обліку підприємства ця господарська операція.

В зустрічній позовній заяві зазначено також, що 28.11.2014 ФОП ОСОБА_1 ніби-то звернувся до підприємства, керівником якого він на той час був з вимогою про розірвання спірного договору та повернення орендованого майна, і в цей же день вніс зміни в п.4.1. основного договору щодо строку дії договору, скоротивши його на рік, оскільки в додатку №1 до договору оренди зазначено строк дії договору до 31.12.2014, а в самому договорі - до 31.12.2015. Вказано також, що на той час ОСОБА_1 очолював підприємство і ніщо не перешкоджало йому повернути собі орендоване обладнання.

В зустрічній позовній заяві наведено також наступне. 05.12.2014 ОСОБА_1 як директор підприємства перерахував собі орендну плату за договором в сумі 5200,00грн, а 8 грудня 2014 року ОСОБА_1 сам себе звільнив з посади директора підприємства. Однак, як вважає позивач за зустрічним позовом, припинення договірних відносин за вказаним договором ОСОБА_1 не оформив тому, що він приховав від учасників підприємства порядок придбання "орендованого майна" та його правовий статус, а також, наявність спірного договору оренди і додатку №1 до нього, про який підприємству стало відомо з позову про повернення орендованого обладнання. А 12.01.2015 ОСОБА_1 звернувся з вимогою повернути спірне обладнання на підставі спірного договору, саме тоді нова адміністрація підприємства та його учасники дізнались про те, що спірне обладнання належить ОСОБА_1, а не підприємству, та перебуває в оренді у підприємства. З цього приводу на підприємстві було призначено службове розслідування, в тому числі, по встановленню факту належності спірного майна. За результатами службового розслідування 03.03.2015 до Корольовскього РВ УМВС м.Житомира надіслано заяву про кримінальне правопорушення стосовно дій посадової особи ОСОБА_1, по заяві порушено кримінальне провадження, заява знаходиться у стадії розгляду.

ПП "Житомироблдрукарня" зазначило у своєму позові також, що спірне обладнання з моменту підписання спірного договору, тобто, з 30.07.2014 по жовтень 2014 року на підприємстві не використовувалось, оскільки спеціалістами підприємства проводилися роботи по розукомлектуванню обладнання, що належить підприємству, та встановлення знятих деталей і запчастин на спірне обладнання, передане ОСОБА_1 в оренду в технічно несправному стані.

Посилаючись на зазначене, позивач за зустрічним позовом стверджує, що ОСОБА_1 вчинив договір оренди, умисно ввівши представника підприємства ОСОБА_3 в оману шляхом повідомлення відомостей про те, що обладнання придбано для запчастин на обладнання підприємства, а також не повідомив представника підприємства про те, що він передає підприємству в оренду майно у технічно несправному стані, та не надав технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості спірного обладнання і що він є власником орендованого майна.

Вимоги зустрічної позовної заяви про стягнення з підприємця ОСОБА_1 15600,00грн, з яких 5200,00грн отриманих коштів, в порядку реституції та 10400,00грн збитків, що пов'язані з простоєм обладнання, підприємство мотивує положеннями ст.230 ЦК України, стверджуючи, що підприємство має збитки, пов'язані із простоєм печатного обладнання, з якого по вказівці ОСОБА_1 були зняті деталі. При цьому, підприємство оцінює вартість простою тією сумою, що ОСОБА_1 визначив як щомісячний орендний платіж. Вказуючи, що з вини ОСОБА_1 печатне обладнання підприємства не працювало чотири місяці, підприємство визначило суму збитків 5200,00грн, а відповідно до приписів ст.230 ЦК України суму до відшкодування з відповідача за зустрічним позовом - 10400,00грн. Крім того, позивач за зустрічним позовом вважає, що підлягає поверненню в порядку реституції сума 5200,00грн коштів, отриманих за договором оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014.

Розглядаючи питання щодо обґрунтованості зустрічного позову господарський суд прийняв до уваги встановлені при розгляді спору обставини справи, а також, наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частинами 1-3 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, правочин може бути визнаний повністю або в певній частині недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів унормовані статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, застосовуються господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Стаття 230 Цивільного кодексу України унормовує правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. За приписами названої статті якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення - частина перша статті 229 цього Кодексу, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (Постанова Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Вимоги про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України можуть бути задоволені судом за умови доведеності позивачем фактів обману і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. При вчиненні правочину під впливом обману формування волі особи відбувається унаслідок впливу "стороннього" фактора, яким виступає обман. Тому цей різновид правочинів відноситься до категорії правочинів з вадами волі. На відміну від помилки як підстави визнання правочину недійсним, обманом є навмисне цілеспрямоване введення особи в оману щодо обставин, які мають істотне значення для вчинення правочину. Обман набуває юридичного значення тоді, коли його використовують як засіб "схилити" сторону вчинити правочин. Під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Конструкція правочину, вчиненого під впливом обману, побудована за моделлю оспорюваного правочину, тобто в кожному конкретному випадку існує спір щодо формування волевиявлення учасника правочину унаслідок обману, і необхідно довести, що мав місце обман.

Отже, факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Стороні правочину необхідно довести: 1) обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; 2) те, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; 3) те, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Слід зазначити, що у даному випадку, правові підстави для застосування до спірних відносин наведених положень закону відсутні, оскільки жодних доказів наявності умислу з боку відповідача за зустрічним позовом порушити якимось чином права позивача за зустрічним позовом, шляхом укладення договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014, суду не представлено.

При цьому, доводи, викладені в зустрічній позовній заяві, є неоднозначними та суперечливими. Так, зокрема, ОСОБА_3, уповноважений на укладення оспорюваного договору оренди рухомого майна згідно довіреності та яким підписаний як сам договір, та і додаток до нього (додаток є невід'ємною частиною договору оренди виробничого призначення, а отже, право підписувати даний додаток згідно довіреності у ОСОБА_3 було в наявності), а також, усі акти приймання-передачі послуг з оренди обладнання з серпня по листопад 2014 року (а.с.146-149), підписав зустрічну позовну заяву, в якій стверджує, що про укладений договір оренди рухомого майна нова адміністрація підприємства (очолювана ним же, ОСОБА_3А.) дізналася 12.01.2015, як і про те, що спірне обладнання належить ФОП ОСОБА_1, а не підприємству. Проте, вказаний представник підприємства, підписуючи договір №01-07-14 оренди рухомого майна у фізичної особи-підприємця від 30.07.2014 був ознайомлений зі змістом правочину, а значить, всупереч доводам позивача за зустрічним позовом, був обізнаний про приймання обладнання підприємством на правах оренди, а не купівлі-продажу, а також, знав про умови такої оренди, які аж ніяк не передбачали придбання спірного печатного обладнання для запчастин на обладнання підприємства.

Слід зазначити також, що на день вирішення спору будь-яких результатів розгляду звернення позивача за зустрічним позовом до правоохоронних органів суду не надано. У разі наявності в подальшому, за результатами розгляду заяви про кримінальне правопорушення, судового акту із встановленими фактами вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення (злочину), зокрема, щодо укладення оспорюваного договору, ПП "Житомироблдрукарня" вправі звернутися до суду про перегляд рішення у даній справі за нововиявленими обставинами.

Проте, при розгляді даної судової справи позивач за зустрічним позовом не довів обставин, які потребували доказування відповідно до зазначених в зустрічному позові правових підстав визнання недійсним договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014. У зв'язку з відмовою у позові про визнання недійсним вказаних правочинів безпідставними є також вимоги зустрічного позову про стягнення з ФОП ОСОБА_1 5200,00грн отриманих за договором коштів в якості орендної плати за обладнання в порядку реституції та 10400,00грн збитків, що пов'язані з простоєм обладнання, заявлених відповідно до ч.2 ст.230 ЦК України, оскільки дані вимоги за належного доведення були б наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману.

За наведених обставин, у задоволенні зустрічного позову господарський суд відмовляє у повному обсязі.

Відповідно до ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до вказаних приписів ст.49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на відповідача за зустрічним позовом пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог; витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом у зв'язку з відмовою у його задоволенні покладаються на позивача за зустрічним позовом.

У первісній позовній заяві позивач також просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на оплату послуг адвоката в сумі 15000,00грн. Розглядаючи питання щодо підставності даної вимоги, господарський суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, даною нормою закону передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником.

Первісним позивачем подано до матеріалів справи засвідчені належним чином копії документів: договору №27/2 про надання правової допомоги від 09.01.2015 (а.с.118), договору №27/2 про надання правової допомоги від 12.03.2015 (а.с.119), договору №28/2 до договору №27/2 про надання правової допомоги від 30.03.2015 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №264 від 20.07.1999 (а.с.120); актів виконаних робіт від 30.01.2015, від 27.02.2015, від 31.03.2015, від 30.04.2015, від 29.05.2015, від 30.06.2015, від 31.07.2015, від 31.08.2015, від 30.09.2015, від 30.10.2015, від 30.11.2015, від 31.12.2015, від 29.01.2016, від 29.02.2016, від 31.03.2016, від 29.04.2016, від 31.08.2016 (а.с.174-190); платіжних доручень від 25.03.2015 на суму 2010,10грн, від 09.04.2015 на суму 4020,10грн, від 16.04.2016 на суму 500,00грн, від 02.06.2016 на суму 500,00грн, та квитанцій від 06.10.2016 на суму 3517,59грн, від 11.10.2016 на суму 3015,08грн, від 12.10.2016 на суму 2512,56грн (а.с.130-133,170-172).

У даному випадку, як встановлено судом, безпосередньо пов'язані з розглядом даної справи лише виконані адвокатом роботи, відображені в підписаному між первісним позивачем та ФОП ОСОБА_8 акті виконаних робіт від 31.08.2016 (а.с.190), зокрема, підготовка документів, пов'язаних оплатою оренди, підготовка позовної заяви та необхідних документів, пов'язаних зі зверненням до суду, а також, оплата за наступну участь в судових засіданнях першої та апеляційної інстанції з приводу стягнення коштів за оренду станка. Вартість робіт, виконаним адвокатом у зазначеному в акті періоді складає 3000,00грн. Тому, лише вказаний акт з усіх поданих суд приймає до уваги як належний доказ на підтвердження наданих послуг правової допомоги, пов'язаної з розглядом даної судової справи.

Разом з тим, у відповідності до пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 №01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права", суд може обмежити розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Відповідно до п.6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про розподіл судових витрат господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову; у зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

У даному випадку щодо обгрунтованості розміру оплати адвокатських послуг господарським судом враховується обсяг юридичних послуг адвоката, визначений актом виконаних робіт від 31.08.2016; обсяг та складність матеріалів, підготовлених адвокатом, що містяться в матеріалах справи; юридичну та арифметичну необґрунтованість наданого розрахунку первісних позовних вимог, тривалість розгляду та складність судового спору у даній справі, по якій адвокатом здійснювалось юридичне супроводження, підготовка матеріалів і представництво в суді; а також час фактичної зайнятості адвоката в судових засіданнях з метою представництва інтересів первісного позивача при розгляді даного господарського спору. Претензій до якості роботи адвоката, яким надавались юридичні послуги первісний позивач не має.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши відповідність обсягу роботи адвоката з представництва інтересів первісного позивача розміру гонорару, господарський суд дійшов висновку про необхідність обмеження розміру суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, визначивши вказані витрати в сумі 2500,00грн.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" (10014, Житомирська обл., м.Житомир, вул.Мала Бердичівська, буд.17, ідентифікаційний код 37151728) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (10014, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1):

- 1300,00грн заборгованості з орендної плати,

- 40820,00грн неустойки,

- 66,69грн 3% річних,

- 622,89грн інфляційних,

- 794,28грн витрат по сплаті судового збору,

- 2500,00грн витрат на оплату послуг адвоката.

В решті первісного позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014 та стягнення 15600,00 відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 25.10.16

Суддя Шніт А.В.

віддрук.прим.:

1 - в справу

2 - ФОП ОСОБА_1 наручно