Ухвала суду № 62244941, 06.10.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 447/440/13-к Головуючий у 1 інстанції: Карбовнік І.М.

Провадження № 11/783/57/16 Доповідач: Марітчак Т. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючогоОСОБА_1,суддів апеляційного судуОСОБА_2 та ОСОБА_3,при секретаріОСОБА_4 і ОСОБА_5за участю прокурораОСОБА_6 та ОСОБА_7,підсуднихОСОБА_8 і ОСОБА_9,захисника підсудногоОСОБА_10та потерпілогоОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_11 на вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 23 травня 2016 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9,

встановила:

вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 23 травня 2016 року обвинуваченого

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, працюючого комерційним директором ПП «Статус-Т», одруженого, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_5, згідно ст. 89 КК України не судимого,

визнано винним та призначено покарання: за ч. 2 ст. 121 КК України 7 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 122 КК України 2 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 355 КК України 4 роки позбавлення волі. На підставі ст. 74 КК України обвинуваченого ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання за вчинення злочинів передбачених ч. 2 ст. 355, ч. 1 ст. 122 КК України у звязку із закінченням строків давності.

Згідно ст. 72 КК України обвинуваченому ОСОБА_8 зараховано строк перебування у Львівському слідчому ізоляторі з 12.06.2005 року по 04.07.2005 року та з 09.09.2009 року по 19.04.2013 року у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_7, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, не працюючого, без судимості,

визнано винним за ч. 2 ст. 355 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 74 КК України, обвинуваченого ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання у звязку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід обраний підсудним ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін до вступу вироку в законну силу.

Цим же вироком ОСОБА_13, за ч. 2 ст. 121 КК України ? виправдано, за ч. 1 ст. 122 КК України визнано винним та призначено покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі і на підставі ст. 74 КК України, ОСОБА_13 звільнено від відбування покарання у звязку із закінченням строків давності.

Вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_13 учасниками судового процесу не оскаржється.

Цивільний позов ОСОБА_11 задоволено частково і стягнуто з підсудного ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 30000 грн. завданої моральної шкоди та 40000 грн. ? матеріальної шкоди, а з підсудного ОСОБА_9 стягнуто на користь ОСОБА_11 10000 грн. завданої моральної шкоди.

Зазначеним вироком встановлено, що 09 червня 2003 року ОСОБА_14, будучи власником транспортного засобу «Опель-Вектра» д.р.н. 717-40 ТС на підставі нотаріально посвідченого доручення серії ВАЕ № 350951, зареєстрованого за № 131 у реєстрі приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу ОСОБА_15, уповноважила ОСОБА_16 та ОСОБА_17 користуватися та розпоряджатися даним транспортним засобом. 29 квітня 2004 року ОСОБА_14 скасувала зазначене вище доручення на право користування та розпорядження транспортним засобом «Опель-Вектра» д.н.з. НОМЕР_1, про що було складено відповідну заяву, яку посвідчив приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу ОСОБА_15 і яку, в цей же день, тобто 29 квітня 2004 року, вона передала ОСОБА_18, для подальшого предявлення її ОСОБА_16 та ОСОБА_17 і вилучення з їх користування транспортного засобу «Опель-Вектра» д.н.з.НОМЕР_1.

04 травня 2004 року ОСОБА_18, діючи за попередньою змовою та в групі з ОСОБА_8, маючи намір на примушування ОСОБА_16 до виконання цивільно-правових зобовязань, прибули на територію ВАТ «Миколаївцемент» у м. Миколаєві Львівської області, де предявили ОСОБА_16 нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_14 про скасування доручення на право користуватись та розпоряджатись транспортним засобом «Опель-Вектра» д.р.н. 717-40 ТС і почали вимагати видати їм згаданий вище транспортний засіб. Коли ОСОБА_19 відмовився віддати цей транспортний засіб, ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_18 почали погрожувати ОСОБА_16 застосуванням відносно нього фізичного насильства, а саме: побити, а також погрожували спалити його автомашину-цементовоз, тобто знищити майно ОСОБА_16. Діючи під впливом цих погроз, ОСОБА_19 разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_18 прибули в с. Тростянець Миколаївського району Львівської області, зупинились неподалік господарства, де проживає ОСОБА_19 примусили його віддати шляхом переміщення автомашини «Опель-Вектра» разом з ОСОБА_8 на платну автостоянку та домовились після цього разом з ОСОБА_18, ОСОБА_8 та ОСОБА_14 обговорити фінансові питання щодо автомашини «Опель-Вектра» д.н.з. НОМЕР_1.

Крім того, в першій половині травня 2004 року у м. Миколаєві Львівської області на ґрунтовій дорозі біля земельної ділянки ОСОБА_11, що розташована неподалік автомагістралі Київ-Чоп, ОСОБА_8 та ОСОБА_20, маючи намір повернути транспортний засіб, яким керував ОСОБА_21, у користування ОСОБА_8 оскільки як ОСОБА_8 так і ОСОБА_21 попередньо мали право згідно генерального доручення, виданого на їх імя ОСОБА_14 та домовленістю між ОСОБА_8 і ОСОБА_21 про те, що ОСОБА_21 буде користуватись та заробляти на цьому мікроавтобусі гроші, однак скориставшись своїм правом згідно доручення останній, в порушення усної домовленості, перереєстрував мікроавтобус на свого батька ОСОБА_11, підсудні, перебуваючи у автомобілі марки «Мазда», поїхали за мікроавтобусом марки «Фіат Дукато», котрим керував ОСОБА_21, побачивши, що на мікроавтобусі змінені номерні знаки. ОСОБА_22 ОСОБА_21, підсудний ОСОБА_8 запитав для чого той переоформив автомобіль і хто йому на це дав право та, застосувавши насильство щодо ОСОБА_21, яке виразилось у погрозах застосування до нього насильства, забрав (взяв) ключі та документи на імя ОСОБА_11, після чого попросив ОСОБА_9 сісти за кермо мікроавтобуса та відігнати його у м. Миколаїв. ОСОБА_8 та ОСОБА_21 домовились про зустріч у кафе-барі «Роксолана» у м. Миколаєві для зясування можливості врегулювати конфлікту. В подальшому, 17 травня 2004 року на підставі незаконно оформленої нотаріально посвідченої довіреності серії ВВС № 463695, вказаний транспортний засіб було продано ОСОБА_23, а 20 липня 2004 року вказаний вище транспортний засіб було знято з реєстрації у Стрийському МРЕВ УДАІ УМВС України у Львівській області.

Не погоджуючись із вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 23 травня 2016 року потерпілий ОСОБА_11 подав на нього апеляційну скаргу в якій просить оскаржуваний вирок в частині визнання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 винними у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 355 КК України і звільненні їх від покарання згідно ст. 74 КК України, за строком давності, скасувати та постановити новий вирок яким ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнати винними та засудити за ч. 3 ст. 289 КК України, з призначенням покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України, яке буде необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

ОСОБА_24 ОСОБА_11 також просить змінити оскаржуваний вирок в частині вирішення позовних вимог з урахуванням уточнюючої позивної заяви від 14.08.2014 року про стягнення з підсудного ОСОБА_8 163200 грн. у відшкодування заподіяної шкоди, а також у відповідності до положення ст. 1192 ЦК України.

ОСОБА_24 ОСОБА_11 вважає оскаржуваний вирок незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання, тяжкості злочину вчиненого підсудними ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а саме необґрунтованому призначенню більм мякого покарання, ніж передбачено законом та звільненню від відбування покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно перекваліфіковано дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за епізодом заволодіння ними мікроавтобусом марки «Фіат Дукато» з ч. 3 ст. 289 КК України на ч. 2 ст. 355 КК України. При цьому суд першої інстанції, розглядаючи дану справу недостатньо повно встановив фактичні обставини ? враховував переважно покази підсудних ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

Заслухавши доповідача, прокурора про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення оскаржуваного вироку без змін, апелянта ОСОБА_11, який підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, підсудного ОСОБА_8 та його захисника адвоката ОСОБА_25 та підсудного ОСОБА_9 про залишення оскаржуваного вироку без змін, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_11 підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Як убачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що в першій половині травня 2004 року у м. Миколаєві Львівської області на ґрунтовій дорозі біля земельної ділянки ОСОБА_11, підсудні ОСОБА_8 та ОСОБА_20, маючи намір повернути транспортний засіб «Фіат Дукато», яким керував ОСОБА_21, у користування ОСОБА_8, оскільки як ОСОБА_8 так і ОСОБА_21 попередньо мали право згідно генерального доручення, виданого на їх імя ОСОБА_14 та домовленістю між собою про те, що ОСОБА_21 буде користуватись та заробляти на цьому мікроавтобусі гроші, однак скориставшись своїм правом згідно доручення останній, в порушення усної домовленості, перереєстрував мікроавтобус на свого батька ОСОБА_11, підсудний ОСОБА_8 застосувавши насильство щодо ОСОБА_21, яке виразилось у погрозах застосування до нього насильства, забрав (взяв) ключі та документи на імя ОСОБА_11, після чого попросив ОСОБА_9 сісти за кермо мікроавтобуса та відігнати його у м. Миколаїв, домовились про зустріч у кафе-барі «Роксолана» у м. Миколаєві для зясування можливості врегулювати конфлікту. В подальшому, 17 травня 2004 року на підставі незаконно оформленої нотаріально посвідченої довіреності серії ВВС № 463695, вказаний транспортний засіб було продано ОСОБА_23, а 20 липня 2004 року вказаний вище транспортний засіб було знято з реєстрації у Стрийському МРЕВ УДАІ УМВС України у Львівській області.

Винуватість підсудних ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за епізодом примушування ОСОБА_21 та ОСОБА_11 до виконання цивільно-правових зобовязань учасниками судового процесу не оспорюється, а ОСОБА_11 у своїй апеляційній скарзі оспорює кваліфікацію цих дій, призначене покарання та вирішення цивільного позову, вважаючи, що суд безпідставно перекваліфікував їх на ч. 2 ст. 355 КК України, як примушування до виконання цивільно-правових зобовязань, а їх необхідно кваліфікувати, як незаконне заволодіння транспортним засобом за ч. 3 ст. 289 КК України.

З матеріалів кримінальної справи, зокрема доказів, досліджених судом першої інстанції убачається, що ОСОБА_21 бажаючи придбати автомобіль, звернувся до свого знайомого ОСОБА_26, якому передав для цієї мети 6000 доларів США. ОСОБА_27 ОСОБА_26 тривалий час не повертався з ОСОБА_28, то ОСОБА_8, який теж віддав йому гроші на придбання автомашини та ОСОБА_21 поїхали до нього в РП, де на той час ОСОБА_26 придбав автомобіль «Фіат Дукато», однак у звязку з фінансовими проблемами автомобіль перебував в інших осіб, яким ОСОБА_8 заплатив 3500 дол. США за повернення автомобіля «Фіат Дукато», що не заперечується як потерпілим ОСОБА_11, так і свідком ОСОБА_21.

Крім того, судом першої інстанції встановлено з показань ОСОБА_14 під час попереднього слідства та попереднього судового засідання, що її чоловік ОСОБА_26 позичив у ОСОБА_8 на придбання автомобіля 2000 дол. США, а тому вона і видала на нього довіреність. Її чоловік отримав на придбання автомобіля гроші, як від ОСОБА_11 так і від ОСОБА_8.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ на прізвище ОСОБА_14 серії ІНЕ № 005763, з якого видно, що саме ОСОБА_14, а не інша особа, була власницею мікроавтобуса марки «Фіат-Дукато», 1996 року випуску, білого кольору, кузов ZFА 23000005245462 (т. 2, а.с. 57-74).

Згідно копії довіреності ВВВ № 812462 від 10.03.2004 року, посвідченої приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_29, ОСОБА_14уповноважує ОСОБА_21 або ОСОБА_8 продати належний їй автомобіль «Фіат Дукато», кузов (шасі) № ZFA23000005245462, типу фургон малотоннажний, 1996 року випуску, р.н. НОМЕР_2, білого кольору, а також на період дії даної довіреності керувати цим автомобілем на території України, а також за її межами (т. 2, а.с. 12).

На підставі даної довіреності, відповідно до журналу операцій Стрийського МРЕВ ДАІ у Львівській області (т. 2, а.с. 13), ОСОБА_21 15.04.204 року зняв з реєстрації автомобіль «Фіат Дукато», 1996 р.в., куз. № ZFA23000005245462 та зареєстрував його на свого батька ОСОБА_11.

За таких обставин, правильно встановлених, на думку колегії суддів, судом першої інстанції, останній підставно прийшов до висновку, що кваліфікація дій підсудних ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 289 КК України за дії вчинені щодо ОСОБА_21 є неправильною та обґрунтовано перекваліфікував їхні дії на ч. 2 ст. 355 КК України, оскільки судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що ОСОБА_26 отримував гроші на придбання автомобіля як від ОСОБА_11, так і від ОСОБА_8. Крім того, судом першої інстанції також обґрунтовано встановлено, що саме ОСОБА_8 було надано 3500 дол. США за врегулювання фінансових проблем ОСОБА_26 з невстановленими слідством особами для повернення автомобіля «Фіат-Дукато», на території ОСОБА_28, у звязку з чим власником автомобіля ОСОБА_14 було дано ОСОБА_8 доручення на розпорядження автомобілем «Фіат-Дукато». ОСОБА_30 ОСОБА_11 та ОСОБА_21 також дали ОСОБА_26 6000 доларів на придбання автомашини, то на ОСОБА_21 теж було дано доручення на розпорядження автомобілем «Фіат-Дукато».

За наведених обставин суд першої інстанції обґрунтовано, на думку колегії суддів, прийшов до висновку, що в першій половині травня 2004 року ОСОБА_8 за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_9 примусили ОСОБА_21 та ОСОБА_11 до виконання цивільно-правових зобовязань та правильно перекваліфікував їх дії на ч. 2ст. 355 КК України.

Особа, на думку колегії суддів, не може бути притягнутою до кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом, якщо вона має дійсне чи уявне право на цей транспортний засіб. ОСОБА_30 підсудний ОСОБА_8 мав уявне право на спірний автомобіль, так як вклав у його придбання 5500 дол. США, то суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що ОСОБА_8 вчинив примушування до виконання цивільно-правових зобовязань з погрозою насильства над потерпілим, пошкодженням чи знищенням його майна за відсутністю ознак вимагання вчинене за попередньою змовою групою осіб, повторно.

Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, також обґрунтовано прийшов до висновку, що вина ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні злочину саме за ч. 2 ст. 355 КК України та наявність між ОСОБА_8 і ОСОБА_21 певних цивільно-правових зобовязань, підтверджується тим фактом, що з заявою про вчинення злочину ОСОБА_21 звернувся майже через 1 рік, лише, 23.04.2005 року.

Що ж стосується вирішення цивільного позову, то на думку колегії суддів, суд першої інстанції вирішив такий необґрунтовано в порушення вимог закону та всупереч встановлених фактичних обставин і вирок в цій частині необхідно змінити. ОСОБА_30 примушування потерпілого до виконання цивільно-правових зобовязано підсудним ОСОБА_8 призвело до втрати потерпілим ОСОБА_11 автомобіля, який в подальшому, 17 травня 2004 року на підставі незаконно оформленої нотаріально посвідченої довіреності серії ВВС № 463695, було продано ОСОБА_23, а 20 липня 2004 року вказаний вище транспортний засіб було знято з реєстрації у Стрийському МРЕВ УДАІ УМВС України у Львівській області, то він повинен нести і цивільну відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_11, суд першої інстанції прийняв рішення про відшкодування матеріальних збитків в сумі 40 000 грн., тобто вартості автомобіля «Фіат-Дукато» на час звернення ОСОБА_21 з заявою про вчинення злочину в Миколаївський РВ УМВС України у Львівській області, при цьому на думку колегії суддів судом першої інстанції, всупереч вимог ст. 1192 ЦК України, не враховано уточнюючу позовну заяву потерпілого від 14.08.2014 року про стягнення з підсудного ОСОБА_8 163 200 грн. (12000 доларів США) по курсу долара НБУ, у відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

ОСОБА_31 ОСОБА_21 не був власником автомобіля «Фіат-Дукато», а розпоряджався ним на підставі доручення, виданого ОСОБА_14, на підставі якого переоформив автомобіль на свого батька ОСОБА_11, то останній не може претендувати на відшкодування повної вартості автомобіля «Фіат-Дукато», а лише на відшкодування певної суми грошей, яку вони витратили на придбання зазначеного автомобіля.

ОСОБА_31, як судом першої так і апеляційної інстанції, беззаперечно встановлено, що ОСОБА_11 та ОСОБА_21 передано ОСОБА_26 на придбання автомобіля 6000 дол. США, то цивільний позов у цій частині необхідно задовольнити частково та стягнути з підсудного ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_11 155390 грн. із розрахунку 6000 дол. США х 2589,8334 (курс Національного банку України на час постановлення ухвали) у відшкодування заподіяної шкоди.

Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, підставно перекваліфікував дії підсудних ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з ч. 3 ст. 289 КК України за дії вчинені щодо ОСОБА_21 на ч. 2 ст. 355 КК України, обґрунтовано звільнив підсудних ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від відбування покарання та правильно вирішив цивільний позов потерпілого про відшкодування моральної шкоди, а тому в цій частині апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_11 до задоволення не підлягає.

Керуючись ст. 362-363, 366, 377 КПК України (1960 року), колегія суддів,

ухвалила:

апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_11 задовольнити частково.

Вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 23.05.2016 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9, в частині вирішення цивільного позову за відшкодування матеріальної шкоди, змінити та стягнути з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_11 155390 (сто пятдесят тисяч триста девяносто) грн. у відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

В решті оскаржуваний вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 3 місяців.

Судді:

підпис підпис підпис

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Копія відповідно до оригіналу.

Суддя апеляційного суду Т. Марітчак.

Ухвала вступила в законну силу «06» жовтня 2016 року.

Копію виготовлено «____» ____ 2016 року

Помічник судді В. Юрочко