Ухвала суду № 62244703, 11.10.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/2033/14 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.

Провадження № 22-ц/783/5882/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. Ф.

Категорія:2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого Павлишина О.Ф.,

суддів Мікуш Ю.Р., Ніткевича А.В.,

секретар Бохонко Е.Р.,

з участю ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, з участю третьої особи ОСОБА_5, про стягнення майнової компенсації,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_4 В апеляційній скарзі стверджує, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, не застосовано закон, який підлягав застосуванню до правовідносин сторін. Не погоджується з висновком суду про те, що нею не зазначено в чому полягає та з чого складається компенсація за користування відповідачем її часткою у спільній власності та необґрунтовано щомісячний розмір такої компенсації в сумі 900 грн. Зазначає, що вона в позовній заяві вказала, що з урахуванням цін, які склались на ринку автомобілів в Україні та вартості здачі транспортних засобів в оренду, ринкова вартість ? спірного автомобіля становить 37 000 грн., сума компенсації за користування відповідачем ? спірного автомобіля за період з 27.11.2011 року по 27.12.2013 року становить 25 місяців х 900 грн/міс=22 500 грн., тобто така компенсація є фактично платою за користування та повинна бути рівною половині ринкового розміру орендної плати. Стверджує, що відповідач і третя особа визнали обґрунтованим місячний розмір грошової компенсації в сумі 900 грн., а тому висновок суду про недоведеність розміру компенсації вважає помилковим. Вважає помилковим висновок суду про те, що вона не довела відсутності в її користуванні спірного автомобіля в період часу з 27 листопада 2011 року по 27 травня 2016 року, оскільки рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 15 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили встановлено, що 05.05.2010 року спірний автомобіль вибув з володіння та користування співвласника ОСОБА_4 поза її волею внаслідок дій іншого співвласника автомобіля ОСОБА_2, крім того, ні відповідач ОСОБА_2 ні третя особа ОСОБА_5 не заперечили, що спірний автомобіль з 05.05.2010 року знаходиться у фактичному користуванні третьої особи ОСОБА_5 Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3 про заперечення вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 17 липня 2013 року визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 автомобіль марки Сherу Tiggo T11, 2007 року випуску, кузов LVVDB 14B28D004008, державний номерний знак НОМЕР_1 та виділено у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_2 по ? частці автомобіля. (а.с.7-8)

Згідно з повідомленням Управління державної автомобільної інспекції від 13.10.2014 року автомобіль марки Сherу Tiggo T11, 2007 року випуску, кузов LVVDB 14B28D004008, державний номерний знак НОМЕР_1, який був зареєстрований на ОСОБА_2, 12.09.2014 року перереєстровано на нового власника. (а.с.43)

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд обґрунтовано виходив із того, що позивачем та її представником не надано, а судом не здобуто жодних належних та допустимих доказів щодо користування відповідачем ОСОБА_2 автомобілем марки Сherу Tiggo T11, 2007 року випуску, кузов LVVDB 14B28D004008, державний номерний знак НОМЕР_1 з 27 листопада 2011 року по 27 травня 2016 року, відсутності у її користуванні даного автомобіля у зазначений період та крім того, позивачем чи її представником не зазначено у чому полягає та з чого складається компенсація за користування належною їй часткою у майні та не обґрунтовано щомісячний розмір такої компенсації у розмірі 900,00 грн.

Висновок суду відповідає встановленим обставинам та положенням закону.

Згідно положеннями ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Статтею 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних

особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 15.10.2015 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання правочинів удаваними та визнання права власності встановлено, що 05.05.2010 року ОСОБА_2 видав довіреність ОСОБА_5, ОСОБА_6 на право володіння,користування та розпорядження автомобілем Сherу Tiggo T11, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. Також 05.05.2010 року ОСОБА_5 видав довіреність ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на право володіння,користування та розпорядження автомобілем ВАЗ 211540, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2. Відповідно до розписки від 05.05.2010 року ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_2 автомобіль ВАЗ 211540, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 та кошти в сумі 3500 доларів США, і в обмін від ОСОБА_2 отримав автомобіль Сherу Tiggo T11, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. 30.04.2013 року ОСОБА_2 видав довіреність ОСОБА_5 на право володіння,користування та розпорядження автомобілем Сherу Tiggo T11, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Враховуючи, що право спільної часткової власності виникло лише 13.11.2013 року в зв»язку з поділом спільного майна подружжя і набранням законної сили рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 17 липня 2013 року (а.с.9), покликання в апеляційній скарзі на порушення права відповідно до ст. 358 ЦК України, як співвласника у спільній частковій власності з 05.05.2010 року є безпідставним.

Також не може бути підставою для скасування рішення твердження в апеляційній скарзі, що 05.05.2010 року спірний автомобіль вибув з володіння та користування співвласника ОСОБА_4 поза її волею внаслідок дій іншого співвласника автомобіля ОСОБА_2, з посилання на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 15.10.2015 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання правочинів удаваними та визнання права власності.

Так, цим рішенням встановлено що ОСОБА_4 не давала згоди на відчуження автомобіля, як спільного майна подружжя.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розглядів справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, один з них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім»ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

При поділі майна факт відчуження автомобіля не досліджувався. (а.с.7-8)

А відтак, оскільки фактично самим апелянтом визнається перехід користування автомобілем до ОСОБА_5 з 05.05.2010 року, відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 матеріальної компенсації за володіння і користування спільним майном вказаним автомобілем.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та по суті правильно вирішено спір, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішень суду.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий : Павлишин О.Ф.

Судді : Мікуш Ю.Р.

ОСОБА_8