Ухвала суду № 62241954, 25.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/456/16-ц Головуючий у І інстанції Проць Т. В.Провадження № 22-ц/780/4489/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 25.10.2016

УХВАЛА

Іменем України

25 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Сліпченка О.І.,

суддів: Лівінського С.В., Журби С.О.,

за участю секретаря: Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3, третя особа: Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області про визнання недійсним рішення, державного акту та скасування державної реєстрації земельної ділянки,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У лютому 2016 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що діями відповідачів порушено його права землевласника та користувача земельною ділянкою порушено, просив в судовому порядку визнати недійсними рішення Козинської сільської ради від 14.12.2011 року, Державний акт на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку серії; скасувати державну реєстрацію земельної ділянкина імя останньої та зобовязати Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області скасувати запис в Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:036:0132 належну ОСОБА_3

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливаютьіз встановлених обставин; 4) якаправова нормапідлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає у повній мірі.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог позивач не надав.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 в вересні 1995 року на підставі рішення Козинської селищної ради від 29.05.1995 року №32 видано державний акт на право приватної власності на землю, розташовану на території Козинської сільської ради, площею 0,069 га для ведення садівництва.

28.11.2002 рішенням Виконавчого комітету Козинської селищної ради №179/126 ОСОБА_2 довиділено земельну ділянку смт. Козин в садовому товаристві «Міжріччя», розміром 0,051 га, яка прилягає до його приватної ділянки для ведення садівництва. Передано безкоштовно у приватну власність вказану земельну ділянку, встановлено загальну площу земельної ділянки 0,12 га.

На підставі вказаного рішення внесено зміни до державного акту позивача.

Рішенням Виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27.02.2003 року №44/69 «Про довиділення та передачу у приватну власність земельної ділянки» змінено цільове призначення земельної ділянки з ведення садівництва на обслуговування житлового будинку та господарських споруд та довиділено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,03 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка прилягає до його приватної ділянки з встановленням загальної площі земельної ділянки позивача 0,15 га.

Актом від 28.02.2003 року №37 про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки ОСОБА_2 на території садового товариства «Міжріччя» суміжними землевласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 погоджено зовнішні межі земельної ділянки позивача. При цьому площа земельної ділянки має виправлення.

31.03.2011 року рішенням засідання шостої сесії Козинської селищної УІ скликання №40/69 «Про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту відведення земельної ділянки» надано дозвіл останній на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1500 га, що розташована в районі с/т «Міжріччя», для будівництва, обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд.

Актом земельної комісії від 02.12.2011 року вирішено самостійно визначити та встановити на місцевості за допомогою межових знаків межі земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_4, оформити та залучити до проекту землеустрою акт встановлення та погодження на місцевості зовнішньої межі земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і передачу на зберігання встановлених межових знаків ОСОБА_3 за відсутності підписів ОСОБА_5, ОСОБА_4

Рішенням Козинської сільської ради 14.12.2011 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та передано у власність відповідачу земельну ділянка площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) в районі с/т «Міжріччя» в смт. Козин Обухівського району.

Управлінням Держкомзему в Обухівському районі ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯМ№346954 на право власності на вказану земельну ділянку площею 0,1500 га.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він є власником та користувачем земельної ділянки площею 0,15 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд на території смт. Козин Обухівського району. Вказане право не припинялось, земельна ділянка із його власності не вибувала, а тому передача у власність відповідачу ОСОБА_3 земельної ділянки, яка частково накладається на земельну ділянку позивача є незаконним.

Як встановлено під час розгляду справи земельна ділянка площею 0,03 га позивачу до виділена та остаточний розмір його земельної ділянки 0,15 га визначено рішенням виконкому Козинської селищної ради від 27.02.2003 року, тобто не уповноваженим на те органом селищної ради.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів належності йому на праві власності чи на праві користування земельної ділянки площею 0,15 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку в смт. Козин, накладення вказаної земельної ділянки з земельною ділянкою відповідача ОСОБА_3,

Державний акт позивача, виданий в вересні 1995 року; рішення виконкому Козинської селищної ради №44/69 від 27.02.2003 року; акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки від 28 лютого 2003 року на які посилався представник позивача в обґрунтування позовних вимог за своїм змістом не підтверджують право власності чи право користування позивача земельною ділянкою площею 0,15 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, а викопіювання з проекту формування території та встановлення меж - накладення земельних ділянок. Доводи представника позивача, що вказані документи є правовстановлюючими відносно земельної ділянки площею 0,15 га є помилковими.

Крім того. заявляючи вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку, позивач указував про наявність накладання його земельної ділянки на суміжну земельну ділянку та зменшення у звязку із цим його площі та непогодження з ним меж земельної ділянки суміжними землекористувачами.

Положеннями статей 116, 118 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою № 6-93цс13 від 23 жовтня 2013 року).

Відповідно до пункту г) частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Обґрунтовуючи визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку, ОСОБА_7 також зазначав те, що порушення його прав також полягає у непогодження з ним меж земельної ділянки.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до п. 2.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою тадоговоріворенди землі, затвердженої наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (далі - Інструкція), яка була чинною на час видачі спірного державного акта, межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами.

Згідно з п. 2.4 Інструкції перенесення в натуру (на місцевість) або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж (у державній або умовній системі координат) і площі земельної ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки.

Положеннями статті 198 ЗК України передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Таким чином, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності. Виконання усіх підготовчих робіт з виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку передбачає як перевірку того, чи є земельна ділянка вільною, чи не належить вона іншому власнику чи користувачеві та чи не накладаються межі вказаної земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Крім того, згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу статей 321, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, а припинення права власності можливе лише з підстав, передбачених статтею 346 ЦК України.

Також, згідно із ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набуте майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Таким чином, вимоги позивача є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню.

Доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга не містить.

Оскільки, судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 312, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: