Рішення № 62241830, 20.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/15173/15-ц Головуючий у І інстанції Голуб А. В.Провадження № 22-ц/780/4768/16 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 51 20.10.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

20 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Таргоній Д.О., Голуб С.А.,

за участю секретаря - Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про встановлення часу і місця зустрічі з дитиною,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 з указаним позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Свої вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що 29 серпня 2000 року між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2013 року було розірвано. Від шлюбу вони мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з позивачем. Зазначала, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, не цікавиться її життям. Крім аліментів, які відповідач платить невчасно і не в повному обсязі, іншої матеріальної допомоги не надає, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не спілкується з дитиною. Зазначала, що висновком Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Фастівської міської ради від 20 лютого 2015 року встановлено доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_5 Також позивач зазначала, що Білоцерківським міськрайонним судом Київської області розглядається кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 за ст.ст. 125,126 КК України. Вказувала, що з метою розірвання стосунків з відповідачем неповнолітня ОСОБА_5 звернулася до Служби у справах дітей та сім`ї Білоцерківської міської ради про зміну прізвища на ОСОБА_3, про що 07 липня 2015 року винесено рішення про зміну прізвища. Також зазначала, що 14 серпня 2015 року орган опіки та піклування Білоцерківської міської ради склав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої ОСОБА_4 З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просила її позов задовольнити.

Не погоджуючись із вказаним позовом, відповідач ОСОБА_2 у листопаді 2015 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, в якому просив визначити спосіб його участі ОСОБА_2 у спілкуванні з дочкою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та у її вихованні шляхом надання систематичних побачень кожної першої та третьої суботи місяця з 10:00 до 14:00 години в центральній частині м.Біла Церква, без присутності ОСОБА_3

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 послався на те, що позивач ОСОБА_3 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дочкою ОСОБА_4 та негативно налаштовує її проти нього.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2016 року позов ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню неповнолітньої дочки ОСОБА_4, не піклується про фізичний і духовних розвиток дитини, її навчання, не забезпечує необхідного медичного догляду і лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу та свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Згідно з п.п.1, 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом випливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч.7 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 29 серпня 2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2013 року. Цим же рішенням суду ОСОБА_3 відновлено дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 (а.с. 21).

Від шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.17, т.1).

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що після розірвання шлюбу сторін, за їх домовленістю неповнолітня ОСОБА_4 залишилась проживати разом з матір'ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, а відповідач ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Фастівської міської ради від 20 лютого 2015 року №43 надано висновок до Білоцерківського міськрайонного суду про доцільність та відповідність інтересам дитини позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_5, у зв`язку з тим, що він самоусунувся від утримання та виховання дитини, не турбується про її здоров`я, не виявляє батьківської уваги та турботи (а.с.7, т.1).

Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради від 20 лютого 2015 року №06-23/504, з урахуванням рішення виконавчого комітету Фастівської міської ради від 20 лютого 2015 року №43, визначено про доцільність та відповідність інтересам дитини позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_5 (а.с.6).

По справі встановлено, що ОСОБА_2 оскаржив вказане вище рішення виконавчого комітету Фастівської міської ради від 20 лютого 2015 року №43 до суду. Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 про скасування рішення відмовлено (а.с.8-12).

Також встановлено, що у червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Служба у справах дітей Фастівської міської ради про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_5

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2015 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити своє відношення до неповнолітньої ОСОБА_5 та попереджено його, що у разі не зміни своєї поведінки по відношенню до дитини, він може бути позбавлений батьківських прав відносно неї. Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_5 покладено на органи опіки та піклування Білоцерківської міської ради (а.с. 14-15, т.1).

Встановлено, що рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 07 липня 2015 року №260 дозволено змінити прізвище неповнолітній ОСОБА_5 на прізвище її матері «ОСОБА_3» (а.с.13, т.1). 24 липня 2015 року відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області було видано повторно свідоцтво про народження на ім`я ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, де вказано, що її батьками є: ОСОБА_2 - батько, а ОСОБА_3 - мати (а.с.18, т.1).

Висновком органу опіки та піклування Білоцерківської міської ради від 14 вересня 2015 року за №2649/1-7 визначено про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_4, з тих підстав, що ОСОБА_2 не змінив свого ставлення до виховання дитини. Зі слів дитини її батько з 2013 року контактів з нею не підтримує, її життям і здоров`ям не цікавиться, матеріально не утримує. У травні 2015 року він погасив заборгованість по аліментах, яка виникла за 1,5 роки. Згідно з інформацією адміністрації Білоцерківського навчально-виховного об`єднання «Звитяга» Білоцерківської міської ради, де навчається неповнолітня ОСОБА_4, ОСОБА_2 не цікавиться її навчанням та вихованням. На думку заявниці, ОСОБА_2 самоусунувся від виконання батьківських обов'язків щодо неї, не цікавиться станом її здоров`я, розвитком, не надає матеріальної допомоги на її утримання, вона втратила почуття любові, поваги до ОСОБА_2, не має з ним емоційного зв'язку і не вважає його своїм батьком. Відповідно до висновку практичного психолога, який проводив психологічне обстеження неповнолітньої ОСОБА_4 від 16 квітня 2015 року, ставлення дитини до батька категорично негативне, у неї наявне бажання позбутися стосунків з ним (а.с.16, т.1).

З характеристики учениці 9-А класу Білоцерківського навчально-виховного обєднання «Звитяга» ОСОБА_5 вбачається, що мати приділяє належну увагу вихованню доньки, а батько не цікавився її навчанням та вихованням протягом навчального року (а.с.23).

Свідок ОСОБА_7 - вчитель Білоцерківського навчально-виховного об'єднання «Звитяга», де навчається ОСОБА_4, у суді першої інстанції пояснила, що ОСОБА_2 жодного разу не бачила, вихованням дитини займається мама ОСОБА_3, цікавиться її навчанням, відвідує батьківські збори. ОСОБА_4 їй розповідала, що вона не хоче спілкуватися з батьком, оскільки ображена на нього за те, що він не підтримує і не допомагає їй.

Свідок ОСОБА_8 - сестра неповнолітньої ОСОБА_4, у суді першої інстанції пояснила, що з 2013 року ОСОБА_2 не спілкується із ОСОБА_4, матеріальної допомоги їй з 2013 року не надає, з днем народження її не вітає, він не давав дозвіл на виїзд за кордон на змагання. Також свідок пояснила, що після того, як ОСОБА_2 побив ОСОБА_3, неповнолітня ОСОБА_5 не хоче з ним спілкуватися та його бачити.

Свідок ОСОБА_9 у суді першої інстанції пояснила, що в листопаді 2014 року вона була свідком розмови ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 біля Фастівської міської ради після засідання опікунської ради, яка рознервувалася і запитала у ОСОБА_2 чому він давав неправдиві покази на опікунській раді, на що останній став обзивати та ображати ОСОБА_4. ОСОБА_4 також розповідала їй, що ОСОБА_2 три роки не вітає її з днем народження.

З висновків практичного психолога щодо психологічного обстеження ОСОБА_4, затвердженого 16 квітня 2015 року директором центру соціально-психологічної реабілітації дітей «Злагода» видно, що у ОСОБА_4 ставлення до батька категорично негативне. Наявне бажання позбутися стосунків з ним. В стосунках з мамою свою думку може проговорити і відстояти, хоча не завжди конструктивними засобами. Надано рекомендації: батькам набуватися знань та умінь для допомоги дитині у розвитку емоційної сфери; формуванні здатності вільно виявляти свої відчуття та бажання і розуміти потреби інших (а.с.22).

Колегія суддів вважає, що наведені вище обставини у своїй сукупності не є достатніми підставами для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_4, оскільки вони не свідчать про винну поведінку відповідача, яку можна розцінювати як ухилення від виховання дитини та свідоме нехтування ним своїми обов'язками.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки про нарахування аліментів від 07 червня 2016 року №202 згідно виконавчого листа №2/357/560/14, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 27 січня 2014 року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини усіх його видів доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, відповідач сплачує аліменти, заборгованість станом на 08 жовтня 2015 року відсутня. Заборгованість відповідача станом на 01 червня 2016 року становить 1 052 грн. (а.с.184, т.1).

При апеляційному розгляді справи встановлено, що відповідно до довідки про нарахування аліментів від 27 вересня 2016 року №19969 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01 вересня 2016 року відсутня (а.с.22, т.2).

Відповідно до довідки Управління кадрового забезпечення Головного управління МВС України в Київській області від 30 травня 2015 року майор міліції ОСОБА_2 проходить службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого інспектора першого взводу другої роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець» ГУМВС України в Київській області з 26 травня 2014 року. З 14 травня 2015 року знаходиться у службовому відрядженні для виконання особовим складом завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей (наказ ГУ 943 дск від 13 травня 2015 року) (а.с.171, т.1).

Як вбачається з службової характеристики, складеної 12 червня 2015 року т.в.о. командира БПСМОП «Миротворець» ГУМВС України в Київській області на ОСОБА_2, останній характеризується позитивно (а.с. 57, т.1).

По справі встановлено, що наказом Головного управління МВС України в Київській області від 08 жовтня 2015 року №540 о/с ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ у запас за п.64 «є» Положення проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішній справи (а.с.36, т.1, а.с.7, т.2).

Матеріали справи не містять даних про те, що відповідач ОСОБА_2 перебуває на обліку у нарколога чи психіатра.

Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 характеризується позитивно, має постійне місце проживання, сплачує аліменти на утримання дитини та заборгованості по аліментам немає, під час проходження служби тривалий час знаходився у відрядженні, у зв'язку з чим не мав можливості брати участь у вихованні дитини, звернувся до суду із позовом про встановлення способу та порядку спілкування з дитиною. Неповнолітня ОСОБА_4 після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем, постійно проживала з матір'ю, яка не сприяла спілкуванню дитини з батьком.

У порушення вимоги ст.ст.212-215 ЦПК України суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та не звернув уваги на те, що позивач ОСОБА_3 у порушення вимог ст.10, 60 ЦПК України не надала доказів на підтвердження свідомого нехтування батьком своїми обов'язками відносно дитини або ухилення від її виховання та не довела, що відповідач своїми діями істотно порушив права дитини чи негативно впливав на неї і це зашкодило її інтересам.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідоме нехтування ними своїми обов'язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.

За змістом ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Конвенція ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини», ратифікована Україною постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, визначає, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам згідно з її віком і зрілістю, з цією метою дитині, надається, зокрема, можливість бути заслуханою ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується її, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Дитина має право вільно висловлювати свої думки.

При апеляційному розгляді справи встановлено, що з 01 вересня 2016 року ОСОБА_4 зарахована на навчання до юридичного ліцею імені Ярослава Кондратьєва та під час навчання перебуває на повному державному забезпеченні та інтернатному утриманні (а.с.26, т.2).

В суді апеляційної інстанції неповнолітня ОСОБА_4 пояснила, що її відносини з батьком погіршилися тому, що він пішов із сім`ї, але в подальшому вказані непорозуміння вирішено і стосунки між ними налагодилися. Зазначала, що під час проживання разом з матір`ю, остання їй перешкоджала спілкуватися з батьком. На даний час після навчання в юридичному ліцеї вона у вихідні дні проживає разом з батьком за місцем його проживання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні докази винної поведінки відповідача, яку можна розцінити як свідоме ухилення від виховання дитини, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_4

Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення часу і місця зустрічі з дитиною, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не надав суду належних та безспірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 чинить йому перешкоди у спілкуванні з неповнолітньою ОСОБА_4 та у її вихованні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині не може бути залишеним в силі та підлягає скасуванню з таких підстав.

Згідно зі ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Права батьків щодо виховання дитини розцінюється як засіб виконання ними своїх обов`язків щодо неї.

Відповідно до ч.3 ст.9 Конвенції про права дитини, дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

Згідно з ч.2 ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Праву на спілкування з дитиною та участі у її вихованні того з батьків, хто проживає окремо від дитини, кореспондує обов`язок того, з ким проживає дитина, не чинити перешкод у здійсненні свого права.

Відповідно до ч.2 ст.159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

При апеляційному розгляді справи встановлено та не заперечується ОСОБА_2, що неповнолітня ОСОБА_4 після навчання в ліцеї у вихідні дні проживає разом з ним, а тому колегія суддів вважає, що його право на особисте спілкування з дитиною не порушене.

За таких обставин, колегія судді приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про встановлення часу і місця зустрічі з дитиною.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові ОСОБА_3 про позбавлення батьківських права та відмову у зустрічному позові ОСОБА_2 про встановлення часу і місця зустрічі з дитиною, з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про встановлення часу і місця зустрічі з дитиною - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді