Рішення № 62239877, 25.10.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/11158/15-ц Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 30 Доповідач Павицька Т. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Шевчук А.М.

секретаря Ковальської Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 23 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Зазначав, що 22.03.2015 року о 13 год. 00 хв. ОСОБА_2 керуючи автомобілем "ВАЗ-21144", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись по вул.Грушевського в с.Старошийка Житомирського району не врахував дорожню обстановку, а саме її зміну, не дотримався дистанції та здійснив зіткнення з його автомобілем «Шевроле Нива», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, що рухався попереду в попутному напрямку. Дане ДТП мало місце внаслідок грубого порушення відповідачем п.2.3 підпункту «б» та п.13.1 Правил дорожнього руху. По факту ДТП було складено протокол про скоєне ОСОБА_2 адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП. В результаті даної ДТП його автомобіль «Шевроле Нива», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, отримав пошкодження. Також, даним ДТП йому було завдано моральної шкоди. Враховуючи вищевикладене, просив стягнути з відповідача на його користь 9 600 грн. матеріальної шкоди та 10 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 23 червня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази на підтвердження розміру матеріальної шкоди - накладна №24 від 10.04.2015 року та акт виконаних робіт від 10.04.2015 року не є платіжними документами, а тому є неналежними і недопустимими доказами по справі.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна.

Судом встановлено, що 22 березня 2015 року в 13 год. в с. Старошийка Житомирського району, по вул. Грушевського, автомобіль ВАЗ-21144, реєстраційний номер НОМЕР_3, яким керував ОСОБА_2, та автомобіль Шевроле Нива, реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_1, зіткнулися. В результаті ДПТ механічні пошкодження отримали обидва автомобілі.

Постановою судді Полонського районного суду Хмельницької області від 11 червня 2015 року, залишеною без змін постановою судді апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2015 року закрито провадження у адміністративній справі, у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Пред'являючи позов, ОСОБА_2 посилався на те, що у результаті ДТП його автомобіль отримав механічні пошкодження на загальну суму 9600 грн., а йому завдано моральної шкоди, яку відповідач відмовився добровільно йому відшкодувати.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 та 5ст.1187 ЦК Україниджерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки встановленост.1188 ЦК України.

Відповідно до положень ч. 1ст.1188 ЦК Українишкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

В пункті 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що спір про відшкодування шкоди, завданої самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правиламистатті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи №33 від 25.03.2016 року в дорожній ситуації, що склалася, водій автомобіля ВАЗ-21144, реєстраційний номер НОМЕР_3, ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог пп.12.3., 13.1. Правил дорожнього руху України. Дії водія ОСОБА_2 з технічної точки зору не відповідали зазначеним вимогам ПДР України. В дорожній ситуації, що склалася водій автомобіля Шевроле Нива, реєстраційний номер НОМЕР_2, повинен був діяти відповідно до вимог пп.1.10., 14.1., 12.9. «г», 12.4 Правил дорожнього руху України. Дії водія ОСОБА_1 з технічної точки зору не відповідають вимогам п.1.10 ( в частині випередження по узбіччю), та 14.1., 12.4 ПДР України. Невідповідність дій водія автомобіля ВАЗ-21144, реєстраційний номер НОМЕР_3, ОСОБА_2 вимогам пп.12.3., 13.1 Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції представник ОСОБА_2 відмовився від проведення додаткової або повторної судово-автотехнічної експертизи.

Враховуючи наведені вимоги закону та обставини справи, що мають істотне значення, колегія суддів визнає наявність вини обох водіїв у скоєнні ДТП та визначає вину ОСОБА_2 у вчиненні ДТП в розмірі 25 % та вину ОСОБА_1 в розмірі 75 %., з врахуванням того, що останній порушив правила дорожнього руху перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння.

Відповідно достатті 1192 ЦК Україниз урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З довідки ВДАІ Житомирського РВ УМВС в Житомирській області №6382/202-16 від 22.09.2016 року вбачається, що в результаті ДТП, яка мала місце 22.03.2015 року була пошкоджена задня центральна частина автомобіля Шевроле Нива, реєстраційний номер НОМЕР_2.

На підтвердження вартості втраченого майна та виконання робіт, необхідних для ремонту автомобіля ОСОБА_1 надав накладну №24 від 10.04.2015 року на суму 5000 грн. та акт виконаних робіт на суму 4600 грн. від 10.04.2015 року. Із змісту накладної №24 від 10.04.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 купив задні двері багажника, бампер задній, підсилювач бампера.

Визначені вище документи відповідачем не визнаються.

Відповідно дост.57 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1ст. 64 ЦПК Українипередбачено, що письмовими доказами є будь - які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг із них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 3 і 4ст. 10 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1ст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На виконання вимог ч.4ст.10 ЦПК Українисуд апеляційної інстанціїсприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи,роз'яснив представникувідповідача його права та обов'язки. Зокрема, його право надати докази на підтвердження своїх заперечень щодо розміру заподіяної позивачу матеріальної шкоди, шляхом проведення відповідної експертизи. При цьому, останній був попереджений про наслідки вчинення або не вчинення таких процесуальних дій.

Однак ні відповідач, ні представник відповідача після виконання судом вимог ч. 4ст. 10 ЦПК Українине надали ніяких доказів на підтвердження своїх заперечень щодо розміру заподіяної шкоди, будь яких клопотань з цього приводу не заявили.

Таким чином, накладна №24 від 10.04.2015 року та акт виконаних робіт від 10.04.2015 року відповідачемне спростовані.

Тому, відповідно до вимог ст.ст.212,213 ЦПК Україниколегія суддів вважає за можливе ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Оскільки ступінь вини відповідача ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди визначена в 25%, тому колегія суддів стягує з останнього на користь позивача 2400 грн. матеріальної шкоди ( 9600 грн. х 25 %).

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно ч. 1 та п. 3ч. 2ст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4).

У п. 5Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4зазначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Частиною 3ст. 23 ЦК Українивстановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Враховуючи, що відповідач, здійснив, внаслідок порушенняправил дорожнього руху, наїзд на автомобіль позивача, не здійснив дій спрямованих на усунення наслідків ДТП, з урахуванням характеру і тривалості моральних страждань, істотність вимушених змін в житті позивача, обставини справи, характер моральних страждань і наслідків, що наступили, а також з урахуванням принципу розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів визначає розмір моральної шкоди в сумі 500 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3ст. 79 ЦПК Українидо витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Статтею 84 ЦПК Українивизначено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, і такі витрати відносяться досудових витрат, які підлягають розподілу судом між сторонами відповідно дост. 88 ЦПК України.

Відповідно дост. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст. ст.12,46,56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановленийЗаконом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст.79, ст. ст.84,88,89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У матеріалах справи наявні акти виконаних робіт від 05 квітня 2015 року на суму 7350 грн. та від 18 серпня 2015 року на суму 2850 грн. Документи, що свідчать про оплату гонорару в матеріалах справи не містяться.

Тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат понесених ним на правову допомогу.

Відповідно до вимогст.88 ЦПК Українипідлягають розподілу судові витрати між сторонами. А саме, на користь позивача з відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати понесені по сплаті судового збору в сумі 49 грн. ( 196 грн.х 25 %).

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 23 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2400 грн. матеріальної шкоди, 500 грн. моральної шкоди, 49 грн. судових витрат.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бутиоскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних ікримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді