Ухвала суду № 62239321, 19.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11 кп /796/1607/2016Головуючий у 1 інстанції: Татаурова І.М.Категорія ст. 186, ч.2 КК Доповідач: Журавель О.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 рокуколегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого судді Журавля О.О.

Суддів:ГладіяС.В., Ященка М.А.,

При секретареві Ярмолюк М.І.,

За участю прокурора Карпука Ю.А., потерпілої ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_4,

розглянула матеріали кримінального провадження № 12015100030014137 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2016 року, яким

ОСОБА_4, народжений ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Старий Оскол Бєлгородської області Російської Федерації, громадянин України, з повноюзагальною середньою освітою, одружений, непрацюючий, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 раніше неодноразово судимий: 1) 30 березня 2010 року Деснянським районним судом міста Києва за ч.2 ст. 15 та ч.1 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі, згідно ст. 75 КК України, з іспитовим строком на 1 рік;2) 05 липня 2012 року Деснянським районним судом міста Києва за ч.2 ст. 185 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, звільнений 27 листопада 2013 року по відбуттю строку покарання;

засуджено до позбавлення волі за ч. 2 ст. 185 КК України строком на один рік, за ч.2 ст. 186 КК України та за сукупністю злочинів, відповідно до ч.1 ст. 70 цього ж кодексу строком на чотири роки.

Цим вироком ОСОБА_4 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та по суду його виправдано за недоведеністю складу цього кримінального правопорушення.

Розглянувши матеріали кримінального провадження та апеляційну скаргу обвинуваченого, судова колегія, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_4 визнаний винуватим у вчиненні повторного відкритого викрадення чужого майна (грабіж) та повторного таємного викрадення чужого майна (крадіжку), яке він вчинив за наступних обставин.

Так, 11 січня 2016 року, приблизно о 17 20 годині, ОСОБА_4 повторно відкрито викрав чуже майно, яке належить потерпілій ОСОБА_3, завдавши їй матеріальну шкоду на загальною суму 783 грн. 33 коп., після чого з місця вчинення злочину зник та розпорядився викраденим на власний розсуд.

09 лютого 2016 у невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_4, перебуваючи за місцем свого проживання - в квартирі АДРЕСА_1, повторно таємно викрав чуже майно, яке належить потерпілій ОСОБА_3, завдавши їй матеріальну шкоду на загальною суму 783 грн. 33 коп., після чого з місця вчинення злочину зник та розпорядився викраденим на власний розсуд.

Також, ОСОБА_4, згідно обвинувального акту, пред'явлено обвинувачення у таємному викрадені чужого майна, поєднаному з проникненням до сховища вчинене повторно. Однак, відповідно до вироку ОСОБА_4 визнано не винуватим за пред'явленим обвинуваченням, у зв'язку із недоведеністю складу даного кримінального правопорушення.

Не погодившись з вироком суду в частині призначення покарання, обвинувачений ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій просить змінити вирок суду першої інстанції в цій частині та пом'якшити йому покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначивши йому покарання у виді позбавлення волі строком на два роки та на підставі ст. 75 КК України, звільнивши від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на два роки, поклавши на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що призначене судом першої інстанції покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з реальним їх відбуттям повністю не відповідає характеру скоєних ним кримінальних правопорушень, їх суспільній небезпеці та його відношенню до скоєного, при цьому обвинувачений посилається на те, що кримінальні правопорушення вчинив винятково внаслідок того, що є наркотично залежною особою, потребує кошти на вживання наркотиків, бажає пройти проти наркотичне лікування, на яке не має коштів і родичі йому в цьому допомогти не можуть; звертає він увагу також на те, що викрадені речі були вилучені з ломбарду та повернуті потерпілій, його матері, внаслідок чого матеріальних претензій вона не має, та й заволодів він її майном на порівняно невелику суму, загалом в 1 056 гривень 66 коп.; судом встановлена наявність двох обставин, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття та добровільне відшкодування заподіяних збитків, але не враховано ці обставини при призначенні покарання; він позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, перебуває на спеціальному обліку у лікаря-нарколога та не перебуває на обліку у лікарів-психіатрів, одружений, виховує малолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_3.

На цих підставах ОСОБА_4 вважає, що суд призначив йому явно несправедливе внаслідок надмірної суворості покарання, не обґрунтував незастосування положень ст. ст. 69 та 75 і 76 КК України.

Заслухавши доповідь судді, виступ обвинуваченого на підтримку апеляційних вимог, потерпілої, яка апеляційні вимоги підтримала в частині можливого застосування до винуватця положень ст. 69 КК України, а в решті просила їх залишити без задоволення, прокурора, який вважав, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення в повному обсязі, дослідивши у визначених межах матеріали кримінального провадження, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши та обговоривши доводи учасників апеляційного провадження в сукупності з матеріалами справи, судова колегія визнає наступне.

Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_4 за описаних у вироку обставин кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 186, ч.2 та 185, ч.2, КК України ґрунтуються на досить повно, всебічно, об'єктивно та неупереджено досліджених доказах, які повно та правильно описані у вироку і отримали відповідну оцінку в плані відносності, належності, допустимості, достовірності, достатності для висновків по суті кримінального провадження, ніким в апеляційному засіданні не піддаються сумнівам, а тому, а також розглядаючи кримінальне провадження в межах апеляційних вимог, колегія суддів з цими висновками погоджується.

Що ж стосується виду, міри покарання, незастосування до ОСОБА_4 при його призначенні положень ст. ст. 69, 75 та 76 КК України, на що скаржиться апелянт, то при вирішенні цих питань, і це прямо вказано у вироку, суд в порядку ст. 66 КК України визнав обставинами, що пом'якшують покарання, щире каяття та добровільне відшкодування заподіяного збитку, послався на відсутність обставин, які, в силу ст. 67 КК України, обтяжували б покарання, тобто саме ті обставини, на які ОСОБА_4 посилається в обґрунтування апеляційних вимог.

Водночас, врахував суд і відомості про особу винуватця, який раніше був двічі засуджений за умисні корисливі злочини, проте належних висновків для себе з цього не зробив і знову вчинив аналогічні кримінальні правопорушення.

Саме на цих підставах суд прийшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді реального позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч.2 ст. 186 КК України, в тому числі і за сукупністю злочинів.

З цим рішенням, попри певні недоліки стилю його викладення, колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Яке пояснила в апеляційному засіданні потерпіла ОСОБА_3, її син ОСОБА_4 протягом тривалого часу зловживає наркотичними засобами, на які витрачає всі свої доходи, фактично не приймаючи участі у формуванні домашнього бюджету та утриманні його малолітнього сина, а в разі відсутності коштів на наркотики - забирає гроші та речі з сім'ї; сама вона та її чоловік є інвалідами, існують і утримують внука, сина обвинуваченого, на свої, порівняно невеликі, пенсії; вони неодноразово влаштовували ОСОБА_4 на лікування від наркотичної залежності, але він самовільно лікування залишав і продовжував вести антисоціальне життя.

Ці пояснення ОСОБА_4 в апеляційному засіданні не спростував.

За таких обставин судова колегія, навіть з урахуваннях інших, наведених в апеляційній скарзі доводів, тобто посилань на позитивні характеристики по місцю проживання і роботи, наявність малолітньої дитини, порівняно не великий розмір завданих збитків та інші, визнає, що достатніх підстав для застосування до ОСОБА_4 положень ст. ст. 69, а також і 75 та 76 КК України, не вбачається, бо призначене йому як за кожен зі злочинів, що входять в сукупність, так і за їх сукупністю, мінімальне, передбачене санкцією ч.2 ст. 186 КК України, покарання в цілому відомостям про особу винуватця та конкретним обставинам справи, в цілому, відповідає і є справедливим.

На цих підставах, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на вирок Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2016 року відносно нього залишити без задоволення, а вказаний вирок суду першої інстанції, - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена касаційним порядком до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців після проголошення.

Судді: