Ухвала суду № 62239246, 20.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

1[1]

У Х В А Л А

Іменем України

20 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: судді Новова С.О.,

суддів: Мосьондза І.А, Сілкової І.М.,

за участю

секретаря судового засідання - Лучко Ю.І.,

сторін кримінального провадження:

прокурора - Гапон О.Є.,

потерпілих - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

захисників - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7,

перекладача - ОСОБА_8,

та обвинувачених - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12016100100000776, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

Зазначеною ухвалою Шевченківський районний суд м. Києва повернув прокурору Київської місцевої прокуратури № 10 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12016100100000776 за обвинуваченням ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Обґрунтовуючи своє рішення про повернення обвинувального акту прокурору, суд першої інстанції послався на істотні порушення вимог КПК України, які не дали йому підстав для призначення судового розгляду на підставі цього обвинувального акту.

Зокрема, на думку суду, істотні порушення вимог КПК України полягають в тому, що копія обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування вручались ОСОБА_10 на українській та грузинській мовах, в той час, як останній вміє читати тільки на російській мові. При цьому в матеріалах кримінального провадження не міститься даних, що при ознайомленні ОСОБА_10 з обвинувальним актом йому надавались послуги перекладача, як це передбачено ст. 68 КПК України та ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод».

Також суд першої інстанції визнав істотним порушенням вимог закону, а саме права на захист, те, що копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування вручались ОСОБА_11 та ОСОБА_9 без участі їх захисників.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції зі стадіі підготовчого судового розгляду.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги, прокурор посилається на те, що ухвала суду є незаконною, невмотивованою та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Як вважає прокурор, сторона обвинувачення вжила всіх заходів, направлених на недопущення порушення загальних засад кримінального провадження, передбачених ст. ст. 20, 29 КПК України та прав підозрюваних, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08.07.2016, яка міститься в матеріалах кримінального провадження.

Проаналізувавши ряд норм КПК України, у тому числі ст.ст. 291, 314 цього Кодексу, прокурор у своїй апеляційній скарзі робить висновок про те, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та реєстр матеріалів досудового розслідування відповідають вимогам чинного законодавства, а тому суд не мав підстав для його повернення прокурору, а повинен був призначити судовий розгляд на підставі цього обвинувального акта.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, просила її задовольнити та заявила клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_9 і ОСОБА_10 на 60 днів, оскільки строк їх тримання під вартою спливає 27 жовтня 2016 року; пояснення потерпілих, які підтримали апеляційну скаргу і клопотання прокурора; пояснення захисників та обвинувачених, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_9 і ОСОБА_10; вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи скарги та клопотання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора та клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_9 і ОСОБА_10 підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, за результатами підготовчого судового засідання суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору лише у випадку, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Обвинувальний акт, як це передбачено ст. 291 КПК України, складається і підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

Частиною другою зазначеної норми визначений перелік відомостей, які повинен містити в собі обвинувальний акт. Зокрема, поряд з іншими відомостями, в обвинувальному акті мають бути зазначені виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України).

Як вбачається з обвинувального акта у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, внесеному до ЄРДР за № 12016100100000776 від 22 січня 2016 року, який було направлено до Шевченківського районного суду м. Києва, зазначений документ містить в собі всі необхідні відомості, які передбачені ст. 291 КПК України, а тому суд першої інстанції не мав достатніх правових підстав для прийняття рішення про його повернення прокурору через невідповідність обвинувального акта вимогам закону.

До того ж, в ухвалі суду першої інстанції не наведено жодної обставини, яка б могла свідчити про невідповідність обвинувального акта вимогам закону та служити підставою для його повернення прокурору відповідно до положень, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Посилання в ухвалі суду на те, що обвинувальний акт було складено на мовах (українській та грузинскій), на яких обвинувачений ОСОБА_10 не вміє читати, оскільки читає лише російською мовою, а в матеріалах кримінального провадження не міститься даних про те, що при ознайомленні ОСОБА_10 з обвинувальним актом йому надавались послуги перекладача, як це передбачено ст. 68 КПК України та ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», а також на те, що копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, а не матеріалів кримінального провадження, як безпідставно зазначено в ухвалі суду, вручались ОСОБА_9 та ОСОБА_11 без участі їх захисників, не мають жодного відношення до змісту обвинувального акта, перевірка на відповідність вимогам закону якого є безпосереднім предметом підготовчого судового засідання.

Більш того, враховуючи правові позиції Європейського суду з прав людини, на які Шевченківський районний суд м. Києва послався у своїй ухвалі, зокрема на те, що дослівно : «...кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, хто не розуміє мову, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, має право на отримання безоплатної допомоги перекладача, що здійснює письмовий і усний переклад усіх тих документів чи заяв у провадженні проти нього, розуміти, які йому необхідно або які потрібно оголосити на суді мовою, що там використовується, для того, щоб здійснити своє право на справедливий судовий розгляд», саме суд першої інстанції не тільки міг, а й повинен був забезпечити реалізацію права обвинуваченого, в даному випадку ОСОБА_10, на отримання копій процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, а також користування послугами перекладача за рахунок держави.

До цього слід також додати і ту обставину, що обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні до цього двічі повертався прокурору з різних підстав, у тому числі через невручення ОСОБА_10 копії обвинувального акту з реєстром матеріалів досудового розслідування у перекладі на російську мову, однак друга ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 16.05.2016 про повернення обвинувального акта щодо ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 прокурору, була скасована ухвалю Апеляційного суду м. Києва від 08.07.2016 з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Повернувши обвинувальний акт прокурору фактично з тих самих підстав, які були зазначені в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 16.05.2016, суд першої інстанції проігнорував висновки і мотиви, з яких було скасовано цю ухвалу на що обґрунтовано звертається увага в апеляційній скарзі, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 415 КПК України про те, що зазначені висновки та мотиви є обовязковими для суду першої інстанції при новому розгляді.

З огляду на наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що ухвала суду першої інстанції про повернення обвинувального акта щодо ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 прокурору не ґрунтується на вимогах закону, а тому не може бути визнана законною та обґрунтованою.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвалу підготовчого судового засідання Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року, відповідно до якої обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, повернуто прокурору Київської місцевої прокуратури № 10, необхідно скасувати та призначити за матеріалами зазначеного кримінального провадження новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання, задовольнивши тим самим апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні.

Задоволенню підлягає також і клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, останній раз строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було продовжено до 27 жовтня 2016 року включно, виходячи з того, що обставини, які послужили підставами для обрання щодо вказаних обвинувачених запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не відпали, а матеріали судового провадження містять достанні дані, які свідчать про наявність ризиків, які виправдовують їх тримання під вартою.

На даний час, суд апеляційної інстанції також не вбачає підстав для зміни запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на більш м'який, оскільки вони не зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Крім того, враховуючи вимоги ст.ст. 178, 183 КПК України про те, що при зміні чи продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність судимостей, а також врахувати, що цей запобіжний захід не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років (санкція ч. 3 ст. 185 КК України, за якою обвинувачуються ОСОБА_9 і ОСОБА_10 передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років), колегія суддів, приймаючи до уваги сукупність наявних у матеріалах кримінального провадження даних про особу кожного з цих обвинувачених, включаючи дані про кримінальні провадження за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, які розглядаються в інших районних судах міста Києва (щодо ОСОБА_9 в Деснянському районному суді м. Києва, а ОСОБА_10 - в Подільському районному суді м. Києва), знаходить клопотання прокурора про необхідність продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під вартою обгрунтованим, а тому вважає необхідним продовжити строк їх тримання під вартою ще на шістдесят днів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 331, 376, 405, 407, 418 і 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити.

Ухвалу підготовчого судового засідання Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року, відповідно до якої обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12016100100000776 від 22 січня 2016 року, за обвинуваченням ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, повернуто прокурору Київської місцевої прокуратури № 10 - скасувати та призначити за матеріалами зазначеного кримінального провадження новий розгляд у суді першої інстанції.

Продовжити строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на шістдесят днів, тобто до 18 грудня 2016 року включно.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

Судді: ___ ___ ___

(Новов С.О.) (Мосьондз І.А.) (СілковаІ.М.)

Справа № 11-кп/796/1617/2016

Категорія: ч. 3 ст. 185 КК України

Головуючий у 1-й інстанції - суддя Бугіль В.В.

Доповідач - суддя Новов С.О.