Постанова № 62239154, 20.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 жовтня 2016 року № 826/23842/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

до третя особа:Міністерства юстиції України Міністерство внутрішніх справ Українипровизнання незаконним та скасування рішення № 6480838 від 07.10.2013 р.,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа: Міністерство внутрішніх справ України, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Дурицької М.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 6480838 від 07.10.2013 р.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконними діями державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Дурицької М.Є., що полягають у реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Державою в особі Міністерства внутрішніх справ України в оперативному управлінні Головного управління внутрішніх військ МВС України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх повністю з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив. Згідно наданих письмових заперечень проти позову заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні, оскільки Міністерством юстиції України не приймалося жодне рішення. Між тим, рішення приймалося державним реєстратором до якого і звернені вимоги позивача.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечував. Вважає дії державного реєстратора щодо вчинення реєстраційних дій правомірними, оскільки вони вчинені на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

Зважаючи на неявку в судове засіданні представника відповідача, суд дійшов висновку про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 10411739 від 07.10.2013 р. державним реєстратором Державної реєстраційної служби України вчинено запис про реєстрацію права власності № 2754126 від 16.09.2013 р. (індексний номер 6480838) на об'єкт нерухомості (квартиру), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 59,6 кв.м.

Підставою для внесення запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стало рішення Господарського суду м.Києва від 22.04.2005 р. по справі № 34/324-18/141 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України до Дочірнього підприємства «Газопостачальна компанія», треті особи: Закрите акціонерне товариство «Будівельник -1», Приватна фірма «Віктор» про визнання права власності.

15.09.2015 р. позивач отримав копію рішення Господарського суду м.Києва від 22.04.2005 р., яким вирішено його права та обов'язки стосовно квартири АДРЕСА_1 без його залучення до участі по справі, а саме: визнано за Головним управлінням внутрішніх військ МВС України право власності на квартири АДРЕСА_3

Зокрема, з вказаного судового рішення вбачається, що судом було відмовлено у задоволенні клопотання Приватної фірми «Віктор» про припинення провадження у справі у зв'язку із тим, що спірне питання не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки він зачіпає права громадян з якими ПФ «Віктор» було укладено відповідні договори на квартири. Відмова суду мотивована тим, що спір між сторонами виник з укладених між ними договорів, що відноситься до підвідомчості господарського суду, а в позові викладено вимоги, що підлягають судовому захисту і сторони володіють процесуальною правоздатністю.

Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормативно-правовим актом, що регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004р. №1952-IV (далі по тексту - Закон №1952-IV).

Статтею 3 Закону №1952-IV визначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону N 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Отже, вимоги Закону щодо заборони втручання у діяльність державних реєстраторів прав на нерухоме майно, пов'язаної з проведенням державної реєстрації прав, стосуються також і Міністерства юстиції України незалежно від того, чи перебувають державні реєстратори у трудових відносинах з останнім.

Отже, Міністерство юстиції України, як орган державної влади, в силу положень чинного законодавства не може впливати на прийняття державним реєстратором рішень щодо реєстрації прав або відмови у ній.

Статтею 15 Закону N 1952-IV визначено порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 цього Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону N 1952-IV державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна регламентована Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. N 868 (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону N 1952-IV документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону N 1952-IV разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення приймалося державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицькою М.Є.

З наведеного вбачається, що Міністерством юстиції України не приймалося оскаржуване рішення стосовно прав чи обов'язків позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону N 1952-IV державній реєстрації прав підлягає право власності.

Статтею 27 Закону N 1952-IV визначено підстави для реєстрації права власності. Так, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду м.Києва від 22.04.2005 р. по справі № 34/324-18/141, яке набрало законної сили, за Головним управлінням внутрішніх військ МВС України визнано право власності на 7 квартир у будинку АДРЕСА_1, в тому числі й на квартиру № НОМЕР_1.

07.10.2013 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення (індексний номер 6480838) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за яким вирішено провести державну реєстрацію права власності: державна, на квартиру НОМЕР_1 за суб'єктом: Держава Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України в оперативному управлінні Головного управління внутрішніх військ МВС України.

Отже, право власності у Держави України в особі Міністерства внутрішніх справ України в оперативному управлінні Головного управління внутрішніх військ МВС України на квартиру № НОМЕР_1 виникло на підставі рішення Господарського суду м.Києва від 22.04.2005 р., у зв'язку із чим у 2013 році уповноваженою особою МВС України було подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на державну реєстрацію квартири АДРЕСА_1.

Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська про відкриття виконавчого провадження від 12.10.2004 р. накладено арешт та заборонено ДП «Газопостачальна компанія» та іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, яким є квартири АДРЕСА_1

Виконавче провадження було відкрито за заявою Головного управління внутрішніх військ МВС України на виконання ухвали Господарського суду м.Києва від 06.07.2004 р. № 34/234.

Таким чином, накладений арешт стосувався заборони вчинення дій, спрямованих на відчуження квартир, а не заборону проводити державну реєстрацію.

Враховуючи, що на час реєстрації права власності не вирішувалося питання щодо відчуження квартири АДРЕСА_1, а також, беручи до уваги те, що рішення Господарського суду м.Києва від 22.04.2005 р., яким визнано право власності на зазначену квартиру за Державою Україною в особі Міністерства внутрішніх справ України в оперативному управлінні Головного управління внутрішніх військ МВС України, набрало законної сили, державна реєстрація права власності була вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак державним реєстратором не було допущено порушень вимог Закону N 1952-IV.

Разом з тим, суд зауважує, що у випадку незгоди позивача із виникненням у Держави України в особі Міністерства внутрішніх справ України в оперативному управлінні Головного управління внутрішніх військ МВС України права власності квартиру НОМЕР_1 позивач не позбавлений права звернутися до місцевого адміністративного суду щодо розгляду вказаного спору.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись положеннями статей 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.О. Іщук

Судді: І.М.Погрібніченко

В.П.Шулежко