Ухвала суду № 62233921, 25.10.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 229/4673/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1761/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Будулуци М.С., Курило В.П.,

за участю секретаря Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 23 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про передачу предмету іпотеки в управління,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 23 червня 2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задоволені частково.

Передано в управління Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, на період до її реалізації або повного виконання умов кредитного договору №KTD0GK00000003 від 31 січня 2007 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судові витрати у сумі 609,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодився відповідач ПАТ КБ «Приватбанк» та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 23 червня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про вивільнення з предмету іпотеки будь-яких осіб та майна на період реалізації та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про вивільнення з предмету іпотеки будь-яких осіб та майна на період реалізації незаконним та необґрунтованим через недоведеність обставин, що мають значення для справи. Суд помилково відмовив у задоволенні цієї вимоги. Вимога викладена як вивільнення з предмету іпотеки на період його реалізації, тобто, має тимчасовий характер на певний період, що не є тотожнім з виселенням, яке має постійний характер.

Зазначив, що дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року є тимчасовими та забороняє саме виконання рішень про виселення, і не може бути підставою у відмові задоволення заявлених позовних вимог. Наведений вище закон не скасовує положень ЦК, Законів України «Про заставу» та «Про іпотеку» щодо права іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки та не звільняє іпотекодавців від обов'язків, передбачених договорами іпотеки.

Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості рішення суду.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про вивільнення з предмету іпотеки будь-яких осіб та майна на період реалізації та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання апеляційного суду не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судове засідання апеляційного суду третя особа не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи без участі її представника, з рішенням суду першої інстанції згодна.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідача та представника третьої особи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ КБ «Приватбанк», дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів цивільної справи вбачається, що 31 січня 2007 року що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №KTD0GK00000003, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у загальній сумі 86744,27 грн. зі сплатою за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 27 січня 2027 року (а.с. 5-6). В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 передав позивачу в іпотеку належне йому майно - квартиру загальною площею 53,30 кв.м, житловою площею 34,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-9).

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 2 червня 2014 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KTD0GK00000003 від 31 січня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 53,30 кв.м, житловою площею 34,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом реалізації з публічних торгів органами державної виконавчої служби на користь ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 10-12).

Згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих в житловому приміщенні/будинку осіб виданого Комунальним підприємством «Комсервіс» №546 від 15 лютого 2016 року до складу сім'ї відповідача ОСОБА_1 /зареєстрованих/ входять: дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_3, син ОСОБА_4, син ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 (а.с. 40).

Задовольняючи позов частково в частині передачі предмету іпотеки в управляння іпотекодержателя, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість цих вимог. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині вивільнення від будь-яких осіб та їх майна з предмету іпотеки на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги за своєю суттю ототожнюються з виселенням, яке заборонено Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про вивільнення від будь-яких осіб та їх майна з предмету іпотеки на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення саме в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Судом встановлено, що рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 2 червня 2014 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KTD0GK00000003 від 31 січня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 53,30 кв.м, житловою площею 34,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, шляхом реалізації з публічних торгів органами державної виконавчої служби на користь ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 10-12).

Позивач звернувся до суду з позовом про передачу предмету іпотеки - квартири в управляння іпотекодержателя та зобов'язання ОСОБА_1 вивільнити від будь-яких осіб та їх майна з предмету іпотеки на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору.

Не оскаржуючи рішення суду про передачу предмету іпотеки - квартири в управляння іпотекодержателя, банк не погоджується з відмовою у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання ОСОБА_1 вивільнити від будь-яких осіб та їх майна з предмету іпотеки на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору, посилаючись на те, що суд помилково зазначив про тотожність заявленої вимоги банку з вимогою про виселення.

Проте, апеляційний суд вважає такий довід апеляційної скарги необґрунтованим.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз зазначених норм законів дає підстави апеляційному суду зробити висновок про те, що суд першої інстанції правильно зазначив, що вивільнення від будь-яких осіб та їх майна з предмету іпотеки на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору можливо шляхом виселення, передбаченим ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України. Обраний позивачем спосіб захисту зводиться саме до виселення позивача та інших осіб з житла, що передано в іпотеку.

Норми статті 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачають, що протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам - суб'єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 43 - 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 23 червня 2016 року - відхилити.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 23 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: