Постанова № 62229957, 18.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2016 р. Справа№ 910/12929/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

ОСОБА_1

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 18.10.2016 року

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на рішення господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року

по справі № 910/12929/16 (суддя Привалов А.І.)

за позовом публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК»

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК КОМПАНІ»;

2) приватного акціонерного товариства «Термолайф»

про зобовязання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «СБЕРБАНК» (позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК» (відповідач-1) та приватного акціонерного товариства «Термолайф» (відповідач-2) про зобовязання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок укладення між позивачем та відповідачем-1 договору застави від 13.09.2012р., з метою забезпечення виконання зобовязань відповідача-2 за кредитними договорами від 13.09.2012р. №30-В/12/66/ЮО та №31-В/12/66/ЮО, в заставу позивачу було передано 90% акцій ПрАТ «Термолайф» в забезпечення виконання умов за кредитними договорами як ПрАТ «Термолайф» так і інших позичальників. Підставами для звернення з позовом є прийняття загальними зборами ПрАТ «Термолайф» рішення від 04.09.2015р. про збільшення статутного капіталу ПрАТ «Термолайф» шляхом приватного розміщення простих іменних акцій за рахунок додаткових внесків та рішення від 30.11.2015р. про виділ з ПрАТ «Термолайф» юридичних осіб, з огляду на що, позивач просить суд зобовязати акціонера приватного акціонерного товариства «Термолайф» предати в заставу позивачу пакет акцій приватного акціонерного товариства «Термолайф» у розмірі 4860 штук, шляхом укладення з ПАТ «СБЕРБАНК» додаткової угоди до договору застави цінних паперів від 13.09.2012р., укладеного між ПАТ «СБЕРБАНК» та ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК КОМПАНІ».

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач подав до суду заяву про уточнення позовної заяви відповідно до якої просив зобовязати ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК КОМПАНІ» вчинити дії з передачі в заставу ПАТ «СБЕРБАНК» пакет акцій ПрАТ «Термолайф» у розмірі 4 860 штук. Крім того, просив визнати право застави за ПАТ «СБЕРБАНК» на 4 860 штук акцій ПрАТ «Термолайф», які належать ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК КОМПАНІ».

Однак, вказана заява про уточнення позовних вимог залишена судом першої інстанції без розгляду, оскільки, як зазначив місцевий господарський суд, подана заява про уточнення позовних вимог за своєю суттю є заявою про зміну предмета позову, яка подана після початку розгляду судом справи по суті, та є збільшенням заявлених позовних вимог у спорі немайнового характеру.

Таким чином, справу розглянуто судом першої інстанції на підставі поданого позову без врахування вказаної вище заяви.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року у справі № 910/12929/16 відмовлено у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» до товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК КОМПАНІ», приватного акціонерного товариства «Термолайф» про зобовязання вчинити дії.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 30.08.2016 року ПАТ «СБЕРБАНК» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року по справі № 910/12929/16 скасувати та прийняти нове рішення суду про задоволення позовних вимог, а саме, визнати право застави за ПАТ «СБЕРБАНК» на 4 860 штук акцій ПрАТ «Термолайф», які належать ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК КОМПАНІ».

В обґрунтування апеляційної скарги заявник стверджує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України, місцевим господарським судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі вважають подану апеляційну скаргу ПАТ «СБЕРБАНК» безпідставною та необґрунтованою, рішення суду першої інстанції законним та таким, що винесене без порушення норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 18.10.2016 року представники ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК КОМПАНІ» та ПрАТ «Термолайф» надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представники відповідачів вважають апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому просили відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представник ПАТ «СБЕРБАНК» у судове засідання 18.10.2016 року не зявився, про час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення.

При цьому, від представника позивача до суду надійшло клопотання в якому, представник скаржника просив відкласти розгляд справи на іншу дату у звязку із зайнятістю представника ПАТ «СБЕРБАНК» у судовому засіданні в іншому суді.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представників ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК КОМПАНІ» та ПрАТ «Термолайф», які просили відмовити у задоволенні клопотання про відкладення та розглядати дану справу без участі представника скаржника, колегія суддів апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення та з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ПАТ «СБЕРБАНК» про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином, участь представників скаржника що не зявились, у судовому засіданні 18.09.2016 року, судом обовязковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. При цьому судом враховано, що позивач є юридичною особою, яка не обмежена у виборі своїх представників.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне вказати про те, якщо представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України зокрема у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

До того ж суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при розгляді справи, застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України).

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема Іззетов проти України, Пискал проти України, Майстер проти України, Субот проти України, Крюков проти України, Крат проти України, Сокор проти України, Кобченко проти України, Шульга проти України, Лагун проти України, Буряк проти України, ТОВ ФПК ГРОСС проти України, Гержик проти України суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010, Смірнова проти України від 08.11.2005, Матіка проти Румунії від 02.11.2006, Літоселітіс проти Греції від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що зявились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.09.2012р. між позивачем (за договором заставодержатель) та відповідачем-1 (за договором заставодавець) було укладено договір застави цінних паперів, предметом застави за яким є цінні папери, а саме: прості іменні акції у бездокументарній формі, емітентом яких є ПрАТ «Термолайф» (код ЄДРПОУ 34015182, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA НОМЕР_1; кількість цінних паперів: 450 штук, що становлять 90% частки в статутному капіталі ПрАТ «Термолайф», номінальна вартість одного цінного папера 1000,00 грн.), загальна номінальна вартість 450 000,00 грн.

04.09.2015р. загальними зборами акціонерів ПрАТ «Термолайф» було прийнято рішення про збільшення статутного капіталу товариства шляхом приватного розміщення простих іменних акцій за рахунок додаткових внесків; рішення від 30.11.2015р. про виділ з ПрАТ «Термолайф» юридичних осіб; та рішення від 15.02.2016р. про затвердження розподільчого балансу та випуск акцій товариства з метою конвертації частини акцій відповідача-2 в акції створюваних товариств і про порядок такої конвертації.

Внаслідок прийнятого 04.09.2015р. рішення загальних зборів акціонерів ПрАТ «Термолайф» було випущено та розміщено 4900 штук простих іменних акцій, у результаті чого предмет застави, а саме пакет акцій, що дорівнює 100% статутного капіталу ПрАТ «Термолайф» зменшився до 9,25% частки статутного капіталу, відтак розмір додатково випущених акцій, які не були передані в заставу, складає 4900 штук.

Як зазначає позивач, передані в заставу за договором застави цінних паперів від 13.09.2012р., укладеним між позивачем та відповідачем-1, 450 акцій на момент укладення спірного договору застави становили 90% частки в статутному капіталі ПрАТ «Термолайф», а внаслідок прийняття 04.09.2015р. рішення загальними зборами акціонерів ПрАТ «Термолайф» про збільшення статутного капіталу, становлять лише 8,33% частки в статутному капіталі ПрАТ «Термолайф».

Тобто, на думку позивача, враховуючи п.5 та п.6 ч. 1 ст. 2 Законом України «Про акціонерні товариства» в заставу було передано контрольний пакет акцій, а внаслідок прийняття рішення акціонерів від 04.09.2015р. дані акції перестали бути значним пакетом акцій, що свідчить про порушення прав позивача внаслідок прийняття рішення від 04.09.2015р. загальних зборів акціонерів ПрАТ «Термолайф» про збільшення статутного капіталу.

Позивач зазначає, що у відповідності до п.3.1.1 договору застави у випадку, якщо після набуття чинності договором застави емітентом буде проведено додаткову емісію пайових цінних паперів, які є предметом застави за договором застави, з моменту набуття заставодавцем права власності на пайові ЦП емітента додаткової емісії, всі такі пайові ЦП стають предметом застави за договором застави.

Крім того, позивач вказує на те, що за умовами п.4.4.11 договору застави, заставодавець зобовязався з метою недопущення знецінення пакету пайових цінних паперів, переданого в заставу за цим договором, зміни розміру дольової участі заставодавця в статутному капіталі емітента, голосувати пайовими ЦП за проведення додаткової емісії пайових ЦП емітента, ліквідацію або реорганізацію емітента, лише за попередньо отриманою письмовою згодою заставодержателя (позивача).

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК» та ПрАТ «Термолайф» про зобовязання вчинити дії, а саме, зобовязати акціонера ПрАТ «Термолайф» передати в заставу позивачу пакет акцій ПрАТ «Термолайф» у розмірі 4860 штук, шляхом укладення з ПАТ «СБЕРБАНК» додаткової угоди до договору застави цінних паперів від 13.09.2012р., укладеного між ПАТ «СБЕРБАНК» та ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК КОМПАНІ».

Заперечуючи проти позову, ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК КОМПАНІ» зазначило те, що права позивача, як заставодержателя за договором застави, не було порушено, а ототожнення позивачем предмету застави із часткою в статутному капіталі ПрАТ «Термолайф» є необґрунтованим, оскільки, по договору застави від 13.09.2012 предметом застави є саме цінні папери, а не корпоративні права акціонерів товариства, та пакет пайових цінних паперів, про ризик знецінення якого зазначено в пункті 4.4.11 договору, розглядається як сумарна кількість акцій (кількість штук акцій), переданих в заставу (450 штук акцій за договором застави), із визначеною в договорі вартістю. Крім того, відповідач-1 вказав на те, що досліджуючи дотримання умов пункту 4.4.11 договору застави, під час розгляду справи № 922/864/16 як господарський суд Харківської області, так і Харківський апеляційний господарський суд дійшли висновку про недоведеність твердження про зміну розміру дольової участі заставодавця в статутному капіталі товариства, як однієї із підстав необхідності попереднього отримання згоди заставодержателя.

Так, як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року у справі № 910/12929/16 відмовлено у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» до товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК КОМПАНІ», приватного акціонерного товариства «Термолайф» про зобовязання вчинити дії. При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що заява про уточнення позовних вимог місцевим господарським судом залишена без розгляду та не розглядалася.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору, якими є: умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 584 Цивільного кодексу України визначено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Згідно зі ст. 582 Цивільного кодексу України, оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Правилами статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Ціна в договорі відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до умов ст. 12 Закону України «Про заставу», у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо). При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства.

Таким чином, враховуючи вищевикладені норми, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що ціна договору застави або ж ціна предмета застави є його істотною умовою.

Так, згідно з п.3.2 договору застави цінних паперів від 13.09.2012, за взаємною згодою сторін загальна заставна вартість предмета застави складає 0,9 гривень.

Проте, звертаючись з позовом про зобовязання акціонера передати в заставу пакет акцій у розмірі 4860 штук, шляхом укладення додаткової угоди до спірного договору застави цінних паперів, позивачем не визначено істотної умови загальної заставної вартості предмета застави, яка, в свою чергу, може бути визначена виключно сторонами договору застави та виключно за їх взаємною згодою.

Крім того, нормами статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів порушення відповідачем-1 умов спірного договору застави цінних паперів.

Так, як вірно зазначив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Харківської області від 11.05.2016р. у справі №922/864/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016р., у задоволенні позовних вимог ПАТ «СБЕРБАНК» про визнання недійсним та скасування рішення від 04.09.2015р. загальних зборів акціонерів ПрАТ «Термолайф» про збільшення статутного капіталу відмовлено у повному обсязі. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що рішення загальних зборів акціонерів відповідача жодним чином не порушує законних прав та інтересів позивача, як заставодержателя, оскільки заставне майно змін не зазнавало, а позивачем не доведено суду, яким чином відбулось знецінення предмету застави.

Згідно частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду зазначені вище обставини, що встановлені при розгляді справи № 922/864/16 не потребують повторного доказування у даній справи та мають приюдиційне значення.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

За приписами ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Водночас, закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що серед способів захисту, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 Цивільного кодексу України) можна дійти висновку про те, що в разі ухилення від укладення договору, обов'язковість укладення чого визначена нормами закону, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України зокрема у постанові від 10.10.2012 р. по справі № 6-110цс12.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було наведено норм законодавства, які б передбачали обов'язок відповідача-1 укласти додаткову угоду до договору застави цінних паперів, укладеного 13.09.2012р. між позивачем та відповідачем-1.

Крім того, відповідно до глави 14 розділу 3 Цивільного кодексу України цінний папір є самостійним обєктом цивільного обороту, а тому, ототожнювати виникнення у позивача права застави щодо 4860 акцій відповідача-2 у звязку з існуванням права застави 450 акцій є неправомірним, оскільки право власності гарантоване Конституцією України.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає безпідставними вимоги до відповідача-2, оскільки права, що посвідчуються акціями, та обов'язки ПрАТ «Термолайф», які з ними кореспондують, не є такими, що пов'язані з особою акціонера, і зміна власника акції не спричиняє зміни обов'язків ПрАТ «Термолайф» перед акціонерами та умов їх виконання, а тому на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимогах до ПрАТ «Термолайф».

Аналогічна позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 25.02.2016р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин».

Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ПАТ «СБЕРБАНК» до ТОВ «МЕНЕДЖМЕНТ ЛОГІСТИК» та ПрАТ «Термолайф» про зобовязання вчинити дії.

Доводи скаржника про те, що у разі зміни розміру дольової участі зазставодавця в статутному капіталі емітента, у відповідності до п.4.4.11 договору застави заставодавець зобовязаний отримати попередню згоду заставодержателя, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки, як встановлено судом в заставу передавалися лише цінні папери, а не корпоративні права та, як вбачається з матеріалів справи, про що зокрема і зазначає позивач у своєму позові та скарзі, про прийняте 04.09.2015р. рішення загальних зборів акціонерів ПрАТ «Термолайф» щодо збільшення статутного капіталу йому стало відомо з публікації розміщених в Бюлетні ЦПУ № 165 від 08.09.2015 року. Тобто, ПрАТ «Термолайф» вчинило всі дії передбачені чинним законодавством для прийняття такого рішення.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення скаржника викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року, прийняте після повного зясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у звязку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на рішення господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року у справі № 910/12929/16 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року у справі № 910/12929/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи № 910/12929/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

СуддіІ.А. Іоннікова

ОСОБА_1