Ухвала суду № 62228948, 03.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/12764/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року

у справі №2а-6039/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз України»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промгаз України» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 17 січня 2012 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 вересня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив адміністративний позов. Визнав дії відповідача щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 03 вересня 2010 року №0006512310/0, від 18 листопада 2010 року №0006512310/1, від 28 січня 2011 року №0006512310/2 протиправними. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2010 року №0006512310/0, від 18 листопада 2010 року №0006512310/1 та від 28 січня 2011 року №0006512310/2.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу на підставі постанови слідчого від 06 серпня 2010 року у рамках кримінальної справи №76-00277, провели невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності формування податкового кредиту з ПДВ за результатами здійснення фінансово-господарських операцій з експортування за межі митної території України лінз для окулярів, не для коригування зору, виробництва ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод» за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, про що склали акт від 25 серпня 2010 року №582/23-10/32851474, яким встановили порушення позивачем вимог підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем занижено суму ПДВ у розмірі 19 715 520,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 03 вересня 2010 року №0006512310/0, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 29 573 280,00 грн., з яких 19 715 520,00 грн. - основний платіж, 9 857 760,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, відповідач залишив скарги позивача без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 03 вересня 2010 року №0006512310/0 - без змін, прийнявши податкові повідомлення-рішення від 18 листопада 2010 року №0006512310/1 та від 28 січня 2011 року №0006512310/2, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод» за нікчемним правочином.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на висновках матеріалів кримінальної справи №76-00277, порушеної відносно генерального директора позивача ОСОБА_4, директора ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод» ОСОБА_5 та директора ТОВ «Міжнародний торговий дім «Ізюмський оптико-механічний завод» ОСОБА_6, за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод» (продавець) укладено договір купівлі-продажу продукції від 11 березня 2009 року №11-09, за умовами якого продавець зобов'язався продати покупцю товар - лінзи скляні для окулярів, виготовлений з необробленого оптичного скла 0,0 дптр. діам. 68 мм. ТУУ 33.4-330110077-001:2006, у кількості та за цінами, передбаченими специфікаціями до договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити відповідний товар.

За даними специфікації від 12 березня 2009 року №1 до договору від 11 березня 2009 року №11-09, вартість однієї одиниці товару (1 шт.) склала 114,00 грн. (без ПДВ), вартість усієї партії в кількості 359 040 шт. - 49 116 672,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8 186 112,00 грн.).

Згідно зі специфікацією від 27 квітня 2009 року №2 до договору від 11 березня 2009 року №11-09, вартість однієї одиниці товару (1 шт.) склала 114,00 грн. (без ПДВ), вартість усієї партії в кількості 330 000 шт. - 45 144 000,00 грн. (у тому числі ПДВ 7 524 000,00 грн.); за специфікацією від 31 серпня 2009 року №3 вартість однієї одиниці товару (1 шт.) склала 114,00 грн. (без ПДВ), вартість усієї партії в кількості 66 000 шт. - 9 028 800,00 грн. (у тому числі ПДВ 1 504 800,00 грн.); за специфікацією № 4 від 30 жовтня 2009 року вартість однієї одиниці товару (1 шт.) склала 118,40 грн. (без ПДВ), вартість усієї партії в кількості 105 600 шт. - 15 003 648,00 грн. (у тому числі ПДВ 2 500 608,00 грн.).

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, актів приймання-передачі товарів, податкових накладних.

Оплата товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

З метою подальшої реалізації придбаного товару, позивач уклав договір від 11 березня 2009 року №1103/2009 з ТОВ «Міжнародний торговий дім «Ізюмський оптико-механічний завод», за умовами якого, контрагент зобов'язався реалізувати за межі митної території України товар - лінзи скляні для окулярів, виготовлені з необробленого оптичного скла 0,0 дптр. діам. 68 мм. ТУУ 33.4-330110077-001:2006 із застосуванням нульової ставки ПДВ. При цьому вартість однієї одиниці товару склала 15 доларів США (115,50 грн.).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій.

Відповідно до положень підпункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Інші випадки застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість встановлені пунктами 4.2, 4.8, 4.9, підпунктом 7.4.1, пунктом 8-2.3 та 9.3 цього Закону.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994, №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Таким чином при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, за якими здійснювалась реалізація позивачем лінз на підставі висновку експерта, податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені, на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, із врахуванням звичайних, при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни тощо.

Крім того, згідно з пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР, яким, в свою чергу, встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Як вбачається з матеріалів справи, саме по звичайній ціні, яка відповідає справедливій ринковій ціні, як того вимагає норма підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР, позивач реалізував товар у період, який перевірявся органом податкової служби, зворотнього останній не довів.

Таким чином, судом попередньої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судом попередньої інстанції таких обставин не встановлено.

Разом з тим, доводи податкового органу щодо відсутності між позивачем та контрагентами реальності здійснення господарських операцій ґрунтуються на підставі матеріалів кримінальної справи №76-00277, порушеної відносно генерального директора позивача ОСОБА_4, директора ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод» ОСОБА_5 та директора ТОВ «Міжнародний торговий дім «Ізюмський оптико-механічний завод» ОСОБА_6, за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що лише встановлення у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість.

У даному випадку, судом попередньої інстанції встановлено реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами, виходячи з того, що в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, складені за результатами проведених операцій з дотриманням вимог законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагентів чи посадових осіб позивача, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком суду попередньої інстанції, що нереальність операцій в рамках господарських правовідносин позивача з названим контрагентом відповідачем не доведено, належних доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договорів з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено. Акт перевірки на підставі якого були прийнятті спірні податкові повідомлення-рішення, ґрунтується виключно на постанові слідчого про призначення перевірки, як єдиному та основному доказі порушення вимог податкового законодавства з боку позивача по взаємовідносинам з контрагентами.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень - рішень.

Поряд з цим, визнаючи протиправними дії відповідача щодо винесення спірних податкових повідомлень-рішень, суд апеляційної інстанції не врахував, що дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо відповідні дії не повинні вчинюватись таким суб'єктом стосовно цієї особи, виходячи з наданої йому компетенції.

У свою чергу, право податкового органу на прийняття податкових повідомлень-рішень передбачено пунктом 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

А відтак, у разі встановлення судом попередньої інстанції протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень належним способом відновлення порушеного права є скасування таких податкових повідомлень-рішень, а не визнання протиправними дій посадових осіб контролюючого органу щодо їх винесення.

З огляду на викладене, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Відповідно до змісту положень статті 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України встановивши наявність обставин, що зумовлюють необхідність застосування нормативного припису статті 226 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині визнання дій відповідача щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 03 вересня 2010 року №0006512310/0, від 18 листопада 2010 року №0006512310/1, від 28 січня 2011 року №0006512310/2 протиправними та залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у справі №2а-6039/11/2670 скасувати у частині задоволення позовних вимог про визнання дій відповідача щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 03 вересня 2010 року №0006512310/0, від 18 листопада 2010 року №0006512310/1, від 28 січня 2011 року №0006512310/2 протиправними та залишивши в силі у цій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2012 року у справі №2а-6039/11/2670.

В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у справі №2а-6039/11/2670 - залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.